Прет-а-порте від економного маестро

Прем'єру "Бульвару Сан-Сет" театрали передчували з особливим трепетом. Улюбленець української публіки, феєричний, екстравагантний, дотепний Роман Віктюк мало не півроку розсипався в компліментах своїй "божественній нареченій", "неперевершеній актрисі", "геніальній Адочці" і присягався написати для Роговцевої приголомшливу бенефісну виставу. Нарешті, в суботу на сцені Національного театру імені І. Франка подарунок від маестро було категорично представлено на суд благородної публіки.

На початку століття провінційні антрепризи не цуралися вказувати на своїх афішах соромливе: "виставу поставлено за мізансценами пана N". Тобто публіку чесно попереджали, що вона одержує добротну копію оригіналу, який вже існує десь на імператорських сценах. Наш час вніс корективи і новий імпульс у давню традицію. У високотехнологічному суспільстві можна в необмеженій кількості тиражувати власний авторський винахід. Окрім нескінченних телесеріалів, світ сьогодні стрімко збагачується серійним живописом і музикою. Тепер, здається, в цей ряд можна поставити й театр, що франтувато й натхненно довів новою постановкою Роман Віктюк.

Людина - це стиль, і, звісно, не біда, що "Бульвар Сан-Сет" викликає в пам'яті численні попередні вистави маестро. Геометрія мізансцен, підкреслено ліниве пересування акторів, двоярусна кліть декорації, знайомі мотиви "Травіати" і пристрасних шансонів Едіт Піаф, такі самі паузи й мало не алгебраїчно вирахуване прискорення мовлення та посилене звучання музики перед кульмінаційним сплеском - усе це багато разів перевірені прийоми з ремісничого арсеналу режисера, які не раз довели свою боєздатність. Безглуздо йому за них докоряти, бодай тому, що і в ряді "кварталів" "Бульвару Сан-Сет" вони підтверджують свою ефективність. Але справжня майстерність Віктюка - все-таки в таланті переконати актора, що бутафорський світ на сцені може бути перетворений виконавцями на прекрасний міраж для глядачів. Актори обожнюють Віктюка не лише за те, що він символ успіху, не тому, що він, сам прекрасний лицедій, влаштовує на репетиціях феєрверки експромтів і жартів, і навіть не за вміння майстерно приховати на сцені хиби свого підопічного й різко підкреслити його переваги. Ні, головне - це диявольська здатність режисера відкрити в своїй натурі нову якість, створити для актора новий - за фасоном, фактурою, гарнітуром тощо - костюм, аби всі вигукнули: "Боже, яке чудове на вас вбрання, ви, кралечко, на двадцять років помолодшали!" Віктюк - театральний кутюр'є. Він не кожному дарує свою прихильність, але той, хто здобув його милість має шанс отримати індивідуальну сукню (роль), якій багато хто заздритиме й наслідуватиме.

Колись він змайстрував таку роль (та що там роль - долю!) для Ади Роговцевої. Актриса не випадково багато років цитує - в прямому і переносному сенсі - свою героїню із "Священних чудовиськ". Гідність обранства, пряна ніжність і уїдливий розум, розпутна ризикованість фрази та жесту, гордовите презирство до міщанства та банальності - все це міцно увійшло в плоть роговцевських героїнь - аристократок, чия рафінованість, здається, з кожним роком ставала дедалі викличнішою на тлі стрімкої вульгаризації та здичавіння суспільства.

Заявляючи "Бульвар Сан-Сет", Віктюк ніби обіцяв актрисі новий шанс, нове психологічне вбрання, нову манеру і, отже, нову долю. Долю, можливо, небезпечну. Бо гранд-дама, яка претендує на роль інженю, як "згасла зірка" Норма з прем'єрної мелодрами - на роль Саломеї, це видовище - і страшне, і фарсове, і жалюгідне. Прооте - й людяне, зворушливе, майже задушевне. Чи побоялася Роговцева відмовитися від свого респектабельного іміджу чи сам маестро, який репетирував виставу майже авантюристично, спонтанними, безтурботними наскоками, вирішив зберегти своїй примі елегантний і ще цілком добротний образ - нам знати не дано. Однак, навіть змінивши упродовж дії п'ять строїв від модного російського модельєра Володимира Бухінника, Роговцева фактично змушена була з усією своєю чудовою жіночністю демонструвати старе вбрання, зшите за звичними інтонаційними та жестуальними викройками. Віктюк поскупився й не вигадав для неї нової сукні, а просто ангажував серійну із свого багатого ательє.

РОМАН ВІКТЮК: "О, ХТО Б ЗНАВ ЯК ВАЖКО ВИГАДУВАТИ ФАСОНИ".

Фото Віктора Марущенка, "День"