Художник Андреас фон Шліппе про свій дебют у Києві

Над постановкою працює міжнародна команда: уродженка Львова Поліна Медведєва (режисер), у головній ролі Карен Стоун в одному зі складів на сцену вийде відома німецька театральна актриса Марія Магдалена Рабл, до роботи також залучені компанія Mirage Adventures і Фонд театрального мистецтва імені Марка Прудкіна (Ізраїль). Автор візуального оформлення вистави — німецький театральний художник Андреас фон ШЛІППЕ, на рахунку якого десятки постановок у різних європейських театрах та співпраця з відомими міжнародними фестивалями. Андреас народився у родині російських емігрантів першої хвилі в Мюнхені, там же він закінчив художню академію, відділення сценографії.

— Під час навчання мені пощастило познайомитися з Юрієм Любимовим, він саме ставив оперу Бетховена «Фіделіо» у Штутгарді, — розповідає Андреас фон Шліппе. — Перекладачка, яка працювала з Любимовим, на кілька днів мала від’їхати і попросила мене на цей час її замінити. Так ми познайомилися з Юрієм Петровичем. Потім він запросив мене долучитися до проекту в іншому театрі — тоді Любимов багато працював в опері. Наша співпраця тривала кілька років. Свої обов’язки перекладача я згодом почав суміщати з функціями асистента режисера... Так, у Фінському театрі ставили «Комедіантів» Островського, згодом у тому ж театрі випустили «Підлітка» Достоєвського... У Москві одна із наших спільних робот — «Доктор Живаго» в Театрі на Таганці з Валерієм Золотухіним у головній ролі, до цієї вистави музику писав Шнітке, з нею ж театр гастролював Німеччиною.

— А як ви потрапили у цей проект?

— У мене є товариш, Володимир Прудкін, з яким я знайомий уже років тридцять п’ять. Це чоловік режисера вистави Поліни Медведєвої. І саме Володимир десь рік тому сказав, що Поліна готується до нової вистави у Києві і їй знадобиться художник. Запитав, чи не хочу я долучитися до цього проекту. На цю пропозицію погодився негайно і з великим задоволенням.

— Чим же зацікавив вас київський «Сніг у квітні»?

— По-перше, я ніколи не був у Києві й хотів тут побувати. З Поліною я був знайомий не надто близько, але завжди вважав, що створити новий творчий союз із новим режисером — це цікаво. Що ж до самого твору, то спочатку про нього розповіла Поліна, потім вона надіслала свою інсценізацію повісті Теннессі Вільямса «Римська весна місіс Стоун», яка мені видалася дуже цікавою. Там багато моментів, які можна було обіграти художньо, сама ж історія була дуже перспективною в плані пошуку цікавого візуального рішення.

— Від якої ідеї, факту, емоції ви відштовхувалися, працюючи над сценографією вистави?

— Я намагався знайти таке рішення простору, яке передавало би певну атмосферу. Це не мало бути чимось конкретним: кафе, вулиця, будинок... А запропонувати, насамперед, атмосферу, яка б відповідала психологічному настрою історії та вистави. Сценографія під час спектаклю змінюється. Одна картинка, яку глядач побачить на початку, буде видозмінюватися протягом дійства, як і атмосфера вистави. Особливу роль у цьому завданні виконуватиме світло. В деяких моментах воно виглядатиме, можливо, занадто експресивно, але світло в нашому спектаклі має увиразнювати драматизм сцени чи інші настрої. Сценографія також працюватиме на динаміку вистави.

— Що ви знали, вирушаючи до Києва, про український театр?

— Деякі уривки з вистав українських режисерів я, звісно, бачив у Ютубі. Хоча мушу сказати, що майже його не знаю. Наживо на одному з міжнародних фестивалів у Відні бачив виступ фрік-кабаре DakhDaughters, мені дуже сподобалося. Зараз я хоч і в Києві, але часу у зв’язку з підготовкою вистави катастрофічно не вистачає, тому, крім «капусника», теж поки що нічого не бачив. А ще коли я працював на Віденському фестивалі, Андрій Жолдак привозив туди виставу Харківського театру «Один день із життя Івана Денисовича». Дуже сильна постановка. Ми маємо спільні роботи з Жолдаком. У Люцерні, приміром, випустили виставу за Стрінбергом. На афіші значився Стрінберг, а зміст був Жолдака, власне, як і всі його спектаклі. Нещодавно також бачив ще його одну виставу, але вже з Театром із Словенії. Якщо ви запитаєте мене, як мені працювалося з Жолдаком, скажу так: було цікаво, але нелегко.