«Хочемо, щоби відвідувачі швидше до нас повернулися»

Минулий, 2020-й, для Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка був щедрим на пам’ятні дати, бо це рік 80-річчя інституції (1940), 130-річчя від дня народження молодшого сина Франка і першого директора Музею Франка — Петра (1890—1941) і 130-річчя з дати друкування у журналі «Дзвінок» поеми «Лис Микита» (до речі, єдиного з епічних творів нашого класика, який витримав п’ять прижиттєвих перевидань —1891, 1896, 1902, 1909, 1914 рр.).

Про те, що вдалося чи не вдалося зробити через карантинні обмеження — наша розмова з директором інституції Богданом Тихолозом.

ПРАЦЮВАТИ У НОВИХ УМОВАХ

— Я не думаю, що будь-який рік буває геть поганий чи геть чисто ідеальний, — каже Богдан ТИХОЛОЗ. — Звичайно, цей рік був  складний. І те тільки для нас, не тільки для України — для людства і  планети. Випадок справді безпрецедентний, і ми ні наприкінці 2019-го, ні на початку 2020-го й подумати не могли, що так розгортатимуться події. Але треба було реагувати на них. І мені здається, що нам це вдалося. Ми спромоглися працювати у таких, нових умовах.

— А це ж, насправді, був для вас відповідальний рік — рік ювілеїв...

— 2020-й — рік 80-річчя нашого музею, рік 130-річчя Петра Франка, рік 130-річчя «Лиса Микити» — тобто це був рік дуже важливих для нас персонажів, реальних і вигаданих. І тому ми просто не могли дозволити собі спочивати на лаврах попередніх досягнень. Крім того, здобули кілька грантів, які давали змогу і водночас вимагали від нас відповідально до цього поставитися, щоби реалізувати попередні наші наміри.

— А що у вас з відвідувачами?

— Це наша найбільша туга. Вони були, але в рази менше порівняно з попередніми роками. Якщо раніше музей приймав 25—30 тисяч на рік, то 2020-го ми прийняли до 5 тисяч відвідувачів. Тобто це вп’ятеро — вшестеро менше, ніж зазвичай. Водночас втратили й організованого відвідувача — йдеться про групові відвідування з повноцінним екскурсійним супроводом. Хоча екскурсії були досить затребувані —  завдяки тому, що ми розширили пакет пропозицій, й у нас, крім звичайних екскурсій, є, зокрема, екскурсії театралізовані, екскурсії спеціально для дитячої аудиторії, тобто для різних секторів відвідувачів.  І відвідувачі такого просили.

ЧАС НА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКУ І ВИДАВНИЧУ РОБОТУ

— І, напевно, була можливість за карантинних обмежень вдатися до так званих тихих проєктів — маю на увазі наукову роботу.

— Упродовж року ми напрацювали кілька важливих книжок, які побачать світ невдовзі — на початку 2021-го. Це колективна праця — «Історія музею», яка для нас є моделлю української історії XX століття, бо бере початок від того часу, коли 1901 року Франко купив ділянку на Софіївці, а 1902-го спорудив власний будинок, і триває до сьогодні. Підготовлена праця Наталі Тихолоз «Петро Франко. Формула долі» до 130-річчя першого директора Музею Франка, сина Івана Франка — Петра, яка буде видана коштом гранту «Фокус на культуру». Також колектив музею підготував спеціальне видання «Франко на кожен день», де на кожен день року буде цитата з творів Івана Франка. Напрацьовано й масив текстів на 6-томник Петра Франка. Тобто цей рік, попри його складності, уможливив тиху дослідницьку працю. І я думаю, що й теперішній локдаун дає змогу це зробити.

ТРИВАЄ ПРОЄКТ «МУЗЕЙ ЛЮДЕЙ. ДІМ. ХРАМ. ФОРУМ», У МЕЖАХ ЯКОГО МУЗЕЙНИКИ ПРОДЕМОНСТРУЮТЬ «ЖИВІ ВІКНА» — ВІКНА МУЗЕЮ, ЯКІ ЗАСЯЮТЬ УЖЕ НЕВДОВЗІ, ПРИВАБЛЮВАТИМУТЬ ВІДВІДУВАЧІВ ЦІКАВИМИ АНІМАЦІЯМИ
 

— Напевно, було більше часу й для роботи у фондах?

— Так. Окрім електронної роботи, звірки фондів, оцифрування, почали працювати для створення національного Інтернет-порталу Франка. Це — спільний проєкт, який координує Мала академія наук під орудою академіка Станіслава Довгого. І все ж таки ми спромоглися провести наш ювілей — нехай не так бучно і не так масово, як би нам хотілося, але з дуже цінними надбаннями для нас.

УРОДИНИ

— «День» присвятив 80-річчю Музею Франка з десяток, а може — й більше публікацій. Ми розповідали чи не про всі події. Але ж приємних згадок не буває забагато...

— Донька відомого франкознавця-бібліографа славної пам’яті Мирослава Олександровича Мороза, Дарія Гонтарева-Мороз, передала нам понад сотню знаменитих видань зі збірки батька, які надзвичайно цінні для нас. Також ми, завдяки щедрості меценатів, набули унікальний примірник першого видання «Мойсея» Івана Франка 1905 року з дарчим написом Євгенові Чикаленку. І завдяки співпраці з Національним музеєм змогли чудово реставрувати портрет Євгена Чикаленка роботи Івана Труша. Відкрили нову експозицію в пивниці Франкового дому. Також завдяки підтримці обласної влади заопікувалися зовнішніми нашими просторами — тепер у нас і майданчики музейні просто неба також будуть працювати. Заопікувалися ми й знаменитою Франковою грушкою — і це знакове дерево, яке посадив Франко зі синами, щойно оселившись в омріяній власній домівці — віллі на Понінського. Завдяки добрим людям (і не тільки в Україні), нам вдалося зібрати потрібну суму на лікування дерева (йдеться про цілий комплекс робіт, і це — впорядкування крони та лікування стовбурової частини, а виконуватиме роботи спеціально запрошений з Києва арборист. — Т.К.), і, якщо все буде гаразд, впродовж теплих місяців зможемо серйозно покращити нашої «бабусі», якій 119 років.

— Мали чим займатися...

— Далі маємо. Тому що низка проєктів, започаткованих 2020-го, благополучно перекочувала у 2021-й. Зокрема, це два проєкти в рамках міського конкурсу «Фокус на культуру». Один — «Франко made in U.S.S.R», і це має бути велика виставка радянської Франкіани. Йдеться про відображення образу Франка у мистецтві доби соцреалізму. Насправді проблема ставлення до радянської спадщини дискутується, зокрема — і в музеях. Ми знаємо, що був період знецінення цієї спадщини. В нас відбувалися акти вандалізму. Знаємо про знищені мозаїки тієї пори. Але розуміємо, що попри те, що Франко інструменталізувався у радянський час, перетворювався на знаряддя пропаганди, дуже багато відомих, цікавих і талановитих митців працювали над його образом і загалом радянське мистецтво — це не тільки радянське мистецтво. Бо в той час існувало мистецтво, власне, радянське, ідеологічно заангажоване, мистецтво антирадянське, дисидентське, і мистецтво альтернативне, андеграундне. І в тих трьох іпостасях мистецтва доби Радянського Союзу образ Франка присутній. І ми будемо говорити про важливість цієї постаті для української ідентичності навіть цієї пори. Також триває проєкт «Музей людей. Дім. Храм. Форум», в рамках якого продемонструємо «живі вікна» — вікна музею, які засяють уже невдовзі, приваблюватимуть відвідувачів цікавими анімаціями, і це буде зроблено дуже коректно. Запрошуємо прийти подивитися! Також разом із етногуртом Kurbasy  Тетру Леся Курбаса готуємо спільний проєкт. Допрем’єрний показ його зробили восени, а от у повному форматі представимо навесні. І не забуваймо, що цей рік — ювілейний. Я особисто не дуже зачарований магією круглих і напівкруглих дат, але розумію, що це — хороший привід для того, щоби привернути увагу до музею, для того щоби реалізувати якісь масштабні проєкти. Інша справа, що треба відходити від радянських і пострадянських моделей святкувань (покладання квітів — концерт-«солянка» — фуршет) і думати про те, що ювілей — це привід подивитися свіжими очима на класику, подивитися на традицію як на простір для експериментів. Й отак ми плануємо організувати черговий, третій, арт-проєкт «Frankolaboratorium» у співпраці з Львівською академією мистецтв, в якому молоді митці працюватимуть не тільки з живописом, графікою, а й з медіа-артом, з  мистецтвом об’єкту, з різноманітними перформенсами.

— Минулий рік був для вас знаковим і у зв’язку з «Лисом Микитою».

— Так, Львівський театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької представив чудову нову постановку (першу, по суті, від проголошення Незалежності) — оперу для сімейного перегляду Івана Небесного у постановці Василя Вовкуна «Лис Микита». Ми долучалися із консультаційною допомогою, надавали матеріали з фондів, бо для нас це був також дуже важливий проєкт. І в арсеналі наших екскурсій з’явилася екскурсія від Лиса Микити. Коротше кажучи, ми з нетерпінням чекаємо повернення до нормального ритму життя. Хочемо, щоби відвідувачі швидше до нас повернулися, бо маємо, чим їх дивувати.