Бюро економічної безпеки. В.Мельник. Післямова.

Вчорашнє звільнення керівника Бюро економічної безпеки, героя медійних публікацій останнього року, об'єкт критики та різноманітних  звинувачень поставили крапку в кар'єрі чиновника. Чи кому? Чи знак запитання?

Як правило, широку громадськість мало цікавить подальша доля звільнених чиновників чи політиків, не обраних, скажімо до парламенту. Та й вони часто, не дуже хочуть "світитися", хіба що інколи змушені, коли вслід за звільненням - йдуть кримінальні справи, і вчорашні герої світських новин - стають героями кримінальної хроніки.

Інколи вони повертаються, не часто, але таке буває, це не характерно для української влади.

Чому одні тріумфально повертаються, а інші йдуть в політичне забуття? Спробуємо розібратися.

Для будь якого чиновника, будь якої країни - є 4  кар'єрних варіанти:

• Підвищення по службі;
• Вихід на пенсію;
• Звільнення ;
• Відставка;

Інколи ці варіанти компонуються.

Новітній українській чиновник продовжує жити традиціями радянської служби, коли звільнення з посади було рівнозначно життєвій катастрофі, вело до втрати не тільки кабінету, службової машини, дачі, доступу до елітної лікарні, продуктового забезпечення, шани та поваги.

Тому радянський чиновник мертвою хваткою тримався за крісло до останнього і частіше чиновників виносили вперед ногами, ніж вони добровільно звільнялися. Про відставку чули, в теорії знали, але в реальній практиці радянського управління такого не було, то там, на "загниваючому заході" політики та чиновники подавали у відставку, а в нас - КПРС керувала добором кадрів, відбирала кращих з кращих.

Між тим, між відставкою та звільненням, особливо, звільнення не за власним бажанням - велика різниця, яка або закриває публічне майбутнє, або дає можливість повернутися в новому якісному стані.

В українській новітній історії такі відставки були, не багато, але були. Свого часу подавали у відставку  Олександр Разумков (для юного читача - батько нинішнього депутата Разумкова), Анатолій Гальчинський, радники президента Кучми, перший віце-прем'єр-міністр уряду Пустовойтенка Куратченко Володимир, останніх публічних відставок, такого рівня більше не пригадую.

Окремий не характерний, але надихаючий приклад - відставка блаженнішого Любомира Гузара, який заявив, що хоче "ще теплою рукою передати пастирський посох  своєму наступнику".

Що цікаво, ніхто з них не пішов у політичне небуття, хоча відставка була публічна, в знак незгоди з політикою чи діями керівника, як то й передбачає Закон про державну службу. Разумков і Гальчинський повернулися Адміністрацію Кучми і допрацювали до завершення його каденції, при цьому мали можливості відстоювати свою позицію вагоміше, бо той кого кличуть завжди "важчий", ніж той хто просився .

А як же Мельник, герой нашого заголовку? 

А він типовий приклад, як можна було зіграти на  перспективу, як втрачений шанс красиво повернутися в майбутньому.

Публічні виправдання, що не фінансують, що кадри не сам підбирав, "дали", нав'язали, і всяке таке. Щиро вірю, що він хотів змінити ситуацію на краще, останні дії на ринку цигарок та алкогольної продукції - викликали хороші відгуки фахівців ринку. Але вал  негативу, який йшов як від бізнесу так і від депутатів, преси - нівелював позитивні кроки. 

В цій ситуації йому варто було б вийти в публічний простір, виступити з добре підготовленою заявою, про неможливість виконати задумане через незалежні від нього обставин  і піти у відставку, побажавши наступнику успіхів. Жест красивий, міг би  викликавши в когось симпатію,  в когось повагу, але перебив би той негатив, що був.  І що головне -  поставив би його на позицію не звільненого за недоліки чиновника, в позицію сильного, здатного на вчинок політика - дав би не тільки можливість залишатися в публічному просторі, а реальний шанс повернутися на високу посаду.

Але, на жаль, все пішло по традиційному українському сценарію - триматися до останнього за крісло, звільнення з скандалом, який робить публічне майбутнє примарним.

І висновок - красиво та своєчасне піти - велике мистецтво мудрих людей, і ознака високої управлінської структури, до якої ми прагнемо. Тому, йдуть у відставку, не чекайте поки вас звільнять, панове чиновники.

P.S. автор цього допису двічі подавав у відставку.

P.S.S. це не так страшно , як здається.

Михайло Непран,

Перший віце-президент Торгово-промислової палати