Пандемія та освіта

Практично щомісяця ЮНЕСКО, зокрема Бюро освіти, публікує звіти про загрози для освітнього сектору через коронавірус. В одній із заяв ішлося, що через зірваний навчальний процес для мільйонів учнів та студентів світові загрожує деградація, оскільки рівень освіченості населення значно знизиться. У свою чергу ООН вводить новий термін — «катастрофа поколінь», теж через відсутність нормального навчального процесу.

В ООН уже підготували план порятунку освіти в умовах пандемії. Основні меседжі — школи повинні відкритися якомога швидше, як тільки вдасться взяти під контроль поширення інфекції; бюджети освітніх програм повинні бути захищені від скорочень і навіть збільшені; освіту повинні отримати всі, особливо діти із груп ризику, для них варто підготувати окремі освітні ініціативи; і наостанок — в ООН наголошують: майбутнє освіти створюється вже зараз, тож усі рішення уряду матимуть тривалий вплив на сотні мільйонів людей і на перспективи розвитку країн на наступні десятиліття.

У свою чергу в ЮНЕСКО теж заявили про створення коаліції освіти, до якої увійшли Міжнародна організація праці, Вища комісія ООН у справах біженців, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітня організація охорони здоров’я, Світовий банк, Всесвітня програма харчування та Міжнародний союз електрозв’язку, а також Глобальне партнерство з питань освіти.

Це посил до уряду кожної країни, що крім ретельного ведення статистики про кількість нових заражень на коронавірус, крім підготовки медичної галузі до боротьби з епідемією, не можна пускати на самоплив освітні процеси. Ідеться не лише про зонування країни, як зробили у нас, від чого залежатиме робота школи, і не лише про накази МОН про підготовку до навчального процесу, ідеться про розуміння, що інвестиції в освіту зараз, навіть у час надзвичайної ситуації, вплинуть на майбутнє.

Чи є таке розуміння в Міністерства освіти та науки України? Чи готові приєднатися до міжнародних ініціатив, які ставлять за мету уникнути «катастрофи поколінь»? Публічних заяв немає. Натомість маємо боротьбу МОН із Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, котре планують розформувати, бюрократичний тиск на школи, котрі мусять прозвітувати в документах про кожен свій крок, а також долучитися до конкурсів на кшталт, у кого краща туалетна кімната. Це не жарт. Таке розпорядження від Харківської ОДА нещодавно опублікував у «Фейсбуці» освітній експерт Віктор Громовий. Туалети у школі мають бути — при чому відремонтовані та чисті. Та хіба тільки цим нині мають займатися шкільні керівники — за три тижні стартує новий навчальний рік, а досі неясно, як саме відновить роботу кожен заклад, у якому режимі, за якими програмами, з яким інтернетом і навіть з яким педколективом?

Ще один штрих до того, чим зараз переймаються ті, хто відповідає за освіту. Днями відбулася зустріч ректорів із т.в.о. міністра освіти та науки Сергієм Шкарлетом. Заклади вищої освіти теж поки в невіданні, як саме працюватимуть, поки що відомі лише дати початку навчання для першокурсників та решти студентів. «Про інновації не говорили, про методологію змішаної освіти не говорили, про цифровізацію не говорили, про державно-приватне партнерство не говорили, про ендавмент фонди (фінансові пожертви. — Ред.) не говорили, про енергоефективність не говорили, про інвестиції не говорили, — підсумувала у своєму блозі на osvita.ua секретар Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених НАУ Ксенія СЕМЕНОВА-ШЕЛЕВИЦЬКА. — Коротше, якоюсь державницькою позицією не пахло. На жаль, пахло дикою втомою і безперспективністю. Дійство це викликало жаль».

Досі Міносвіти навіть не перевірило, а чи всі школи мають інтернет та комп’ютери для роботи в онлайн-режимі. За даними Міністерства цифрової трансформації, на забезпечення усього населення інтернет-покриттям потрібно понад п’ять мільярдів гривень. Звісно, не все треба на школи, але одна ланка не буде працювати без іншої.

Разом з тим є заклади, чиї керівники чудово розуміють усі виклики та вирішують проблеми вже, а не чекають 1 вересня. Ще кілька тижнів тому керівник столичного ліцею «Гранд» Володимир Співаковський розповідав у «Фейсбуці», що запустили повноцінну школу-онлайн: із продуманим режимом дня, з мінімальним часом біля екранів, з інтерактивом та спілкуванням, а шкільна програма доповнена уроками логіки, підприємництва, щастя, відповідальності, фільтрації інформації тощо.

Та не всі школи, як «Гранд», а не всі діти вчаться так, як Каріна Кузьмик із селища Великий Бичків Рахівського району. «День» розповідав, що дівчинка отримала високі бали із ЗНО з історії, української мови та англійської мови. Доклали руку вчителі, та й Каріна наполегливо працювала на результат.

Тож що чекає на українську освіту? Які ризики «оголив» коронавірус? І чи справді нам загрожує освітня деградація, як прогнозує ООН та ЮНЕСКО? Де шукати рецепти порятунку — відповідають експерти «Дня».

КОМЕНТАРІ

«ДІТИ ПЕРЕСТАЛИ ВЧИТИСЯ, БО НЕ МАЮТЬ СТИМУЛІВ»

Пауль ПШЕНIЧКА, учитель фізики та астрономії Чернівецького міського ліцею №1, володар премії Global teacher prize Ukraine-2017:

— Деградація вже відбулася і без пандемії. Це видно із освітніх тенденцій та з реформ, які відбуваються нібито на папері. Онлайн-освіта якраз навпаки на часі, треба поєднати одне з іншим, коронавірус лише це підштовхує. Єдине, що треба врегулювати цю форму навчання. Бо багато часу забирає підготовка до уроків-онлайн, утричі більше, ніж зазвичай. Від цього перевантажені вчителі, потерпає зір, у дітей та сама проблема. А насправді, хто вчився у школі, той і онлайн вчився, а хто ні — то має додаткові бонуси. З іншого боку, діти були під наглядом батьків, які трохи ближче познайомилися з програмами навчання.

Якщо буде навчання в режимі онлайн, то не можна лишати вдома дітей самих. Аби хтось один із батьків лишався з ними, держава мусить платити їм і зарплату. Але ніхто нічого не продумував, все скинули на вчителів з надією, що вони витягнуть. Якщо онлайн-навчання комбінується зі звичайним, то нічого страшного немає. Але деякі предмети треба викладати лише у школі, треба щось повчитися робити руками, бо це як пообідати онлайн.

Діти перестали вчитися у масовому порядку, бо в багатьох немає внутрішніх стимулів, а в більшості — зовнішніх. І так по всьому світу. Діти не мають мотивації до вивчення певних предметів. Хтось вчився хоча б заради оцінки, але розуміє, що оцінки все одно поставлять, атестати роздають теж усім поспіль. Предмет, який вивчається навіть додатково для ЗНО, не здається, а мав би. Це призвело до колосальної деградації. Наведу простий приклад — дитина вчиться 11 років у школі і не знає рідної мови, не кажу про математику. Подивіться на результати ЗНО, і це ще так собі, бо ідуть здавати ті, хто готувався. Треба складати більшість предметів як іспит, бо всі звикли, що оцінку подарують. Неясно, нащо та освіта потрібна, бо й роботи нема.

«ПОБАЧИМО ПОДІЛ НАСЕЛЕННЯ НА ТИХ, ХТО ВИМАГАЄ РЕФОРМ, І ТИХ, ХТО ПАСИВНО СПОСТЕРІГАЄ»

Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК, співзасновниця ГО «Точка росту: освіта і наука»:

— Пандемія вплинула на освіту, і дуже серйозно. Восени побачимо наслідки в економічному плані. В освіті, з одного боку, є позитивні зміни, оскільки запущені механізми створення нової моделі навчання, в якій відбулася переконфігурація освітнього простору суб’єктів, які будуть надавати ці послуги, змінилися запити людей на освіту. Негативні наслідки в тому, що для більшості втрачено ресурс, на якому трималася вся система освіти.

У форматі дистанційної освіти відсутня воля, яка спрямує дитину до навчання, без цього вона не буде якісно вчитися. Зазвичай потрібен фактор волі вчителя і батьків. Якщо цього фактору немає в умовах віддаленого навчання, тобто воно не було організовано, як у більшості районних центрів, у селах, де діти мали формалізоване навчання, коли на вайбер надсилалися завдання та відповіді, то відбувається імітація.

Звісно, є діти з потягом до навчанням, але для більшості треба приклад, зовнішній стимул. А єдина річ, яка забезпечує успішність дитини — це воля вчителя. У тих сім’ях, де цю волю взяли на себе батьки, діти не зазнали впливу карантину, навіть отримали кращий результат.

Дійсно, у короткостроковій перспективі будуть негативні наслідки. За великим рахунком до цього ми йшли. Згадаймо, як університети взимку не працювали, студенти були невідомо де, очна форма навчання перетворилася у невідомо що.

Звичайно, побачимо поділ населення на дві групи: на тих, хто зацікавлений та розуміє ситуацію, хто буде вимагати реформ, руху уперед, а з іншого боку буде група пасивних спостерігачів, і доля їхня буде складатися не так, як би цього хотілося в умовах дисциплінованого походу до школи.

Але не треба робити з цього трагедію. Треба розуміти, щоб без участі сімей ми не зможемо нічого зробити. Чи є запит родин на освіту своїх дітей? Питання велике. Ідея про те, що школа — це велика камера схову, стає все більш популярною, тому що досягли такого рівня життя, що можна особливо нічим не займатися і одночасно непогано жити. Скоріше за все, це нас буде чекати і в майбутньому. Люди з низькою та високою продуктивністю будуть диференційовані.

«ТРИ МІСЯЦІ ЗГАЯЛИ, БО НІ МОН, НІ МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ НЕ СФОРМУВАЛИ ПЛАН РОБОТИ ШКІЛ ПРИ ВСІХ ЧОТИРЬОХ СЦЕНАРІЯХ»

Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, керівник Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан»:

— Є рекомендації МОЗ та МОН, що територія країни ділиться на чотири зони, є діти, які з 1 вересня зможуть продовжити достатньо якісно очну освіту, а є діти, які продовжать те, що було з березня по травень. А система як була не готова, так не готова і досі — технічно теж. Дехто зможе почати навчати дітей якісно, дехто — без фінансової і технічної підтримки з боку держави та місцевих органів влади — ні, ці заклади будуть неспроможні за короткий проміжок часу щось зробити. Три місяці ми згаяли, бо ні МОН, ні місцеві органи влади не сформували план роботи шкіл при всіх чотирьох сценаріях. Не були направлені кошти на технічну підтримку шкіл. За три місяці літа вчителі не пройшли курси, як складати програми дистанційного навчання, бо без програм це не має жодного сенсу.

За чотири місяці можна було зробити досить багато, не треба особливих талантів та особливих ресурсів. Треба зрозуміти, для дистанційного навчання потрібні державні програми. У  нас існує полчище державних чиновників у навчально-методичних центрах освіти, які а-ля пишуть програми для допомоги вчителям, але їх навіть ніхто не намагався впрягти, аби вони написали хоча б програми для НУШ.

«ШКОЛАМ ДАЛИ РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПОСТАВИЛИ У ПЕВНІ РАМКИ, А ЩО ВІДБУВАТИМЕТЬСЯ У НИХ — ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ОСВІТЯН»

Валентина КРИЖАНОВСЬКА, заступниця керівника Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан»:

— Ми розробляли план дій для шкіл на випадок усіх можливих сценаріїв, бо для цього потрібне стратегічне і нелінійне мислення. Ми думали, що можемо чимось допомогти, але наші пропозиції не зацікавили управлінців освіти ні на місцевому, ні на державному рівні. Сумно, що люди покладаються на свій дуже вузький досвід і не черпають інформацію із зовнішніх ресурсів. Бо те, що відбувається з освітою у період будь-яких надзвичайних ситуацій, це просто ситуативна реакція, ніхто до цього ніколи не готовий. Потрібно підготуватися і вивести дистанційне навчання на державний рівень, щоб воно могло впроваджуватися навіть тоді, коли немає загрози життю та здоров’ю дітей.

Але наразі школам дали тільки рекомендації, як розмістити групи та розсіятися в приміщенні, тобто нам ставлять рамки, а що буде в них відбуватися — залежить від освітян. І тут буде видно, в яких школах хороші команди та вчителі, а в яких просто відбувають від дзвінка до дзвінка.

Хотілось би комунікації держави з нами. От для роботи дошкільних установ були якісь навчання для вихователів, керівників цих закладів, то з середньою освітою нічого не відбувалося. У Львові було кілька вебінарів ні про що, як користуватися Googleclass, це навіть принизливо було слухати.

Доки не буде держава чути людей на місцях, активних директорів, нічого не відбудеться. Через 12 років отримаємо неосвічених людей. У початковій школі якщо перші два роки дитина не отримає необхідних знань, вона не отримає якісної освіти загалом. Якщо дитина може це наздогнати і батьки допоможуть, то добре, але здебільшого будемо мати просто неосвічених громадян, які будуть голосувати на виборах і обирати для нас, старих людей, наше майбутнє.

«ОСВІТА З КЛАСНО-УРОЧНОЮ СИСТЕМОЮ ЗАЛИШИТЬСЯ У НЕВЕЛИКОМУ СЕГМЕНТІ»

Оксана МАКАРЕНКО, співзасновниця ГО «Смарт Освіта»:

— Після карантину світ буде змінюватися. Читала багато прогнозів світових експертів, що в освіті буде відбуватися поступовий перехід до масового онлайн-навчання. Це економічно більш вигідна система, і це дає більше рівних шансів на якісну освіту, включаючи дітей у сільських регіонах. Ми бачили результати PISA, що діти у селі відстають на два роки від своїх однолітків у містах. У принципі онлайн-навчання дає можливість слухати лекції та отримувати знання від найкращих учителів. 

Та загалом освіта в такому вигляді, яку ми її знаємо: школа, класно-урочна система, вчителі, залишиться у невеликому приватному сегменті. І такий перехід буде відбуватися упродовж п’яти років, хоча раніше такий прогноз давали на 10 років. Карантин пришвидшив цей тренд. Інше питання — як діти, учителі та вся освітня система змогла адаптуватися до такого способу навчання. Ми ще не бачили в нашій країні справжньої дистанційної освіти, це була вимушена реакція, аби дати дітям бодай якесь навчання. Серйозної підготовки з боку держави, яка б запропонувала платформу для онлайн-освіти з хорошими матеріалами не було, а вчителів не вчили цифровим навичкам.

Але мисленню людина навчиться від людини, так само комунікації, тобто є навички, які не можуть бути отримані тільки онлайн. Все одно мусить бути змішана форма навчання. Крім того, є вікові особливості для такого навчання. Тому треба підготуватися ретельно, бо тільки 10% батьків готові свідомо переходити на дистанційну освіту, хоча до карантину їх було 2%. Я за розвиток такої форми навчання, але це має бути поступово, з хорошою підготовкою, щоб на таку форму навчання переходили ті, хто хоче, може і бачить свої переваги.