Анатомія розлучення
У неділю, на малій франківській сцені Театру у фойє, відбулася прем’єра мелодрами. Оригінально, з елементами сюрреалізму, поставив п’єсу Габріеля Маркеса «Любовний одвіт чоловікові у кріслі» відомий український режисер, художній керівник театру «Сузір’я» Олексій Кужельний. Цю виставу можна назвати справжнім подарунком до ювілею актриси, який Лариса Миколаївна Кадирова відзначила нещодавно.
Сюжет «Посагу кохання» драматичний. У день срібного весілля героїня вирішує кардинально змінити своє життя і піти від чоловіка... Чому їхній сімейний човен розбився? Коли в їхніх стосунках з’явилася тріщина? Що героїня зробила не так? А їхній шлюб став пеклом? Чому, навіть розлучаючись, Грасіела продовжує кохати чоловіка?
— Спочатку п’єса Маркеса мені здалася дуже серйозною і досить трагічною. Хоч у ній письменником закладено елементи гумору, — зізнався режисер О. Кужельний. — Я пообіцяв Ларисі Миколаївні подумати, і відклав текст до кращих часів. Але коли на минулому фестивалі «Київ травневий» до нашої столиці приїхала знаменита грузинська прима Софіко Чиаурелі з виставою, поставленою за цією п’єсою Маркеса, тоді я зрозумів, «Любовний одвіт....» можуть втілити на сцені конгеніальні, великі актриси. Тільки їм під силу «взяти й підняти» такий складний драматичний і психологічний матеріал. Я вирішив ставити виставу абсолютно інакше, ніж у Чиаурелі. Софіко Михайлівна грала дівчину родом з простого кварталу, яка, навіть ставши світською дамою, не забула, де виросла, не боїться бути грубою, брутальною, нахабнуватою. У Кадирової Грасіела інша. Актриса грає м’якше, хоч різкі повороти в долі героїні відбиваються в її емоціях. У процесі репетицій ми разом з Л. Кадировою почали шукати більше гумору та іронії. Біда, коли люди розлучаються, і нічого з цим уже не можна зробити, хоч вони продовжують кохати одне одного...
У виставі нам хотілося відірватися від побутових паралелей, а сюрреалістична сценографія йшла від творчості Маркеса. У фіналі героїня, яка летить на парашуті — наша фантазія, навіяна п’єсою. Ця тема є у Маркеса — полетіти на простирадлах, немов на казковому літаючому килимі, до кращого світу. Де галюцинації, а де реальність? Музику підбирав Сергій Гданський, імпровізуючи на саксофоні популярні західні мелодії. Ми фантазували і на сцені, і в назві вистави. «Посаг кохання», погодьтеся, вийшов дещо парадоксально. Адже кожне кохання має свій посаг. Посаг пристрасті, посаг помилок, посаг образ. Як говорив класик: «Хто не кохав, той убивав». Є фатальні моменти в житті, й коли сім’я руйнується, то винні обоє.
Iз Ларисою Кадировою я ставлю вже четверту виставу. Актриса різна в роботі. У «Посагу...» Кадирова постає досить несподіваною. Ця вистава — відповідь глядачам, що ювілей — не зупинка, а певний досвід, якийсь етап у майстерності актриси. Кадирова продовжує шукати щось нове. Вона вміє втілювати свої знахідки в ролях. Я не знаю великих актрис з хорошим характером. Лариса Кадирова — людина талановита, вона надзвичайно емоційна і фантастично працездатна. Вистава важка. Годину двадцять актриса тримає увагу глядача. А скільки тексту їй довелося вивчити, і це, не говорячи про емоції, скільки сил, пристрасті доводиться віддавати за виставу.
— Переклала п’єсу «Любовний одвіт чоловікові у кріслі» Мирослава Оверчук, зав. літературною частиною Львівського театру ім. М. Заньковецької, — розповіла Л. Кадирова. — Коли я прочитала Маркеса, то загорілася зіграти у виставі, але до її втілення на сцені пройшло майже два роки. Показувала різним режисерам, пропонувала поставити, але у кожного були свої причини відкласти роботу. Дякую Кужельному, що допоміг втілити мою мрію в реальність. З Олексієм Павловичем ми знайомі десять років. Він мене добре знає як актрису. Я граю в його театрі «Сузір’я». Кужельний уже ставив на мене вистави. «Посаг кохання» — наша нова спільна робота. Цікаву сценографію придумала Оксана Чепелик. Вона дивовижно талановитий художник, зі своїм, незвичайним баченням вистави. Текст Маркеса у неї став зримим. Звичайні, побутові речі перетворюються на символіку: сукня на каркасі — як розтягнуте життя героїні, або ліжко, яке раптом стає водою з басейну, нитка перлів розсипається в тенісні кульки, крісло- качалка з руками, що тримають газету, — мовчазний чоловік, або простирадло кохання, що перетворюється на парашут.
