Поставити Путіна на місце

Останнім часом погано йдуть справи у Заходу. І причина не в тому, що після холодної війни він виглядає таким слабким, а Росія такою впевненою. Найбільш яскраво це проявляється у контрастних характерах лідерів.

Барака Обаму обрали президентом у першу чергу тому, що він є красномовним, переконливим агітатором. Для багатьох виборців він, здавалося, являв собою бажані зміни. Він виявився нерішучим президентом, який не має ні поваги серед своїх союзників, ні страху у його  ворогів.

На противагу Володимир Путін є найгрізнішим господарем Росії після Йосипа Сталіна. Він має чітку програму — відбудувати радянську імперію — і є абсолютно безжальним у її реалізації. Пройшовши навчання у КДБ, Путін є майстерним брехуном, шахраєм і хуліганом, інстинкти якого блискуче поєднані з нахабством і обманом. У порівнянні з ним Обама виглядає як дитина.

Путін також має гарячу підтримку у потужного сегменту російської громадськості, в тому числі й голосистих членів старої радянської ієрархії-військових, чиновників та інтелігенції, а також войовничих лідерів православної церкви, не кажучи вже про розкуркулених правителів колонії колишнього СРСР. Тому він може представляти себе як популіст і діяти як тиран.

Але Путін також є вразливим. Його обплутує слабкістю є марнославство, виставлене в рекламних знімках, у яких він звеличує свій оголений торс і мускулатуру (точно як Беніто Муссоліні) або на яких він зображений, коли проходить через позолочені кімнати Кремля і йому вклоняються охоронці, одягнені в церемоніальну уніформу часів Наполеона.

l Влада Путіна головним чином залежить від подальшого успіху, який йому забезпечує поки що слабкість Заходу. Але, як нагадування про можливу долю Путіна, ми повинні пам’ятати, що трапилося з Микитою Хрущовим півстоліття тому. Ця грубий та енергійний політик, як і Путін, грав на слабкості Америки. Натхнений фіаско США в Затоці свиней, Хрущов намагався розташувати радянські ракети на Кубі та привів світ на межу термоядерної війни, допоки не був змушений відступити з приниженням.

З часом колеги Хрущова у Політбюро ополчилися на нього і звільнили за «авантюризм». Він закінчив на лавці в парку на околиці Москви, приймаючи незнайомців і вихваляючись своєю колишньою величчю.

Чи може Путін закінчити подібним чином? «Авантюризм» прекрасно описує його політику в Україні. Він захоплюється дуже ризикованими кроками та войовничими публічними позами. Але він відсахнувся би від будь-якої серйозної можливості війни з Заходом, якби це мала була ядерна війна.

Слід пам’ятати мудру аксіому Талейрана: «Росія ніколи не буває такою сильною, як вона виглядає. Росія ніколи не буває настільки слабкою, як вона виглядає». Можливо, там є галасливе націоналістичне крило, до якого Путін звертається за заохоченням і підтримкою — і ми не повинні недооцінювати широкі маси його послідовників, — але існує також великий і зростаючий середній клас у Росії, який почувається добре уже тривалий період після холодної війни і хоче триматися за своє процвітання та перспективу. Захід може звернутися до цього класу через голови Путіна та його націоналістів.

Але щоб такий крок був успішним, потрібно активізувати НАТО. Використовуючи покерну термінологію, ЄС є блефовим флешом. Єврозона перебуває в постійній рецесії. Навіть Німеччина діє погано. Її лідер, Ангела Меркель, надто обтяжена провиною Тевтонської війни, щоб зайняти тверду, незалежну позицію. Закоханий та дивакуватий президент Франції Франсуа Олланд руйнує свій власний соціалістичний електорат у марних спробах перезапуску рецесійної французької економіки. Італія, жахливий приклад поганого управління, в даний час має менше ВНП на душу населення, ніж це було 15 років тому. Бюрократія в Брюсселі, типовим продуктом якої є обраний «напідпитку» президент Жан-Клод Юнкер, виявляє сильнішу хватку ніж будь-коли. Отже, немає жодних перспектив тому, що ЄС виступить як єдине ціле, аби використати слабкість Путіна.

ВІДРОДЖЕННЯ РІШУЧОСТІ

НАТО — це зовсім інша справа. Існує велика ймовірність відродження, особливо якщо Борис Джонсон перебере на себе лідерство Великою Британією від Девіда Кемерона. Його голос може допомогти повернути НАТО сенс його місії. Частина Європи, зокрема Польща і країни Балтії, які були тривалий час окуповані Радянським Союзом і добре  знають, що таке жити під п’ятою Росії, починають виявляти свій вплив і робити так, щоб їхні голоси було почуто.

Але без керівництва США НАТО не може ефективно працювати. Допоки коматозний президент затримується у Вашингтоні, авантюризм Путіна буде продовжуватися. Потрібно відродження рішучості Америки, щоб відправити Путіна туди, де його місце — забуття  на лавці в парку.

Forbes, 29 вересня 2014

КОМЕНТАР

Юрій ЩЕРБАК, публіцист, екс-посол України в США, Канаді та Iзраїлі:

«НАТО, СПРАВДІ,  ЄДИНИЙ ІНСТРУМЕНТ, ЯКИЙ МОЖЕ ПОСТАВИТИ ПУТІНА НА МІСЦЕ»

Насамперед, ця невелика стаття досить адекватно описує ту драму ХХІ століття, яка може перерости й, очевидно, переросте у Третю світову гібридну війну. Те, що зараз відбувається в Україні, зрозуміло, стосується долі всього світу. Автор майже з математичною формулою дає діагноз тому, що відбувається. Дуже важливо, що він звертається до лідерства, до характерів двох лідерів, які зараз фактично протиставлені один одному. З одного боку, це авантюризм Путіна, його вміння брехати, його розуміння слабкостей Заходу. А з другого  слабкий, позбавлений якоїсь волі Обама, котрий, я думаю, може звести Сполучені Штати зі світової арени, оскільки його політика зараз буквально є провальною для США та їхнього майбутнього. І якщо Сполучені Штати зійдуть зі світової сцени як лідер вільного світу, то світ буде занурений у темряву отих сил зла, що сьогодні підводять голову у вигляді двох терористичних держав: Росії Путіна та Ісламської держави, яка зараз завдяки жорстокості й агресивності її засновників розширює свій простір.

У цій статті фактично порушено питання ролі особистостей в історії, і автор з огляду на це відзначає, що Путін є чутливим до певних речей і що його можна поставити на місце. І тут він відзначив дуже важливу рису Путіна  залежність від успіху. Це своєрідна наркоманія чи радше успіхоманія. Бо ті військово-політичні успіхи затьмарили здоровий глузд Путіна. Він, вочевидь, уявив себе новим Наполеоном, Гітлером чи Сталіним, що абсолютно не відповідає розмірам і масштабам його особистості порівняно з цими історичними постатями. І тому він припускається фатальної помилки, по-перше, включаючи Росію в число терористичних держав, роблячи з Росії державу  спонсора тероризму. По-друге, ставить під загрозу свою особисту долю, бо без подальших успіхів, які невпинно спонукають його на продовження загарбницьких дій та продовження війни, на подальше поширення своєї влади на інші території, він не зможе залишатися в Кремлі.

З іншого боку, дуже небезпечним для світу є перебування Обами в коматозному стані. І це якраз підриває тезу автора, що тільки НАТО може зупинити Путіна. Але, як відомо, НАТО без волі Сполучених Штатів та її президента Обами не зможе чинити опір і навряд чи стане лідером у протистоянні з Путіним. Якщо Обама весь час заявляє, що НАТО не збирається воювати заради України, то тим він дає практично право Путіну вирішувати долю України так, як йому заманеться. І це дуже небезпечно. Якщо Обама у своєму виступі на ГА ООН назвав лихоманку Ебола загрозою номер один. Проте натомість Росія погрожує захопити частину Європи, вона вже порушила всі міжнародні угоди і систему міжнародної безпеки, принаймні в Європі  це набагато більша загроза. Тому з виступу Обами в ООН не можна уявити, що він правильно оцінює ситуацію.

Коли ж говорити про Європу, то автор детально описує слабкість кожної країни. І ця слабкість ЄС не може додати сили НАТО, що складається з тих самих країн, які зараз переживають не найкращі часи. І якщо багато з них намагаються всіма силами применшити конфлікт з Путіним, то вони не дозволять НАТО якимось чином загострювати протистояння з Росією.

НАТО, справді,  єдиний інструмент, який може поставити Путіна на місце. Тому єдина надія на НАТО, оскільки там сидять тверезі люди, генерали, які завдяки розвідувальним можливостям можуть зрозуміти справжні наміри Путіна та військові плани Росії. Вони усвідомлюють ту реальну загрозу, яку несе ця країна. З іншого боку, вони прекрасно знають і слабкості Росії: економічні, політичні, військові, а також розуміють, що таке гібридна війна.

Що ж до надії автора на середній клас, то в умовах диктаторської авторитарної країни навряд чи можливі виступи цього прошарку і його ефективна роль у поваленні режиму Путіна.

А ось порівняння Путіна з Хрущовим  абсолютно некоректне, тому що зараз зовсім інші часи. І більше того, Хрущов не мав такої підтримки, як сьогодні Путін, ні правлячого класу, ні народу.

Підсумовуючи, даючи досить точний діагноз того, що відбувається, і сподіваючись тільки на НАТО, автор не може вважатись абсолютним пророком щодо майбутнього перебігу подій. На мою думку, не варто скидати з рахунків волю Європейського Союзу, зокрема волю до економічної складової війни, яка розпочалася з Росією. Там, у ЄС, зрозуміють, що Росія серйозний виклик для їхнього існування і процвітання. І вони будуть змушені реагувати на агресію Росії.

«УКРАЇНА ПОВИННА ВСІМА СИЛАМИ ТОТАЛЬНО ГОТУВАТИСЯ ДО ВІЙНИ»

Що робити Україні в цій ситуації, допоки НАТО відродить свою рішучість?

Україна повинна всіма силами тотально готуватися до війни, не розслаблятися, в жодному разі не вірити в цей мир. Адже це лише тимчасова передишка, і в будь-який момент може початися новий наступ. Тому, навпаки, Україна повинна посилювати свої зусилля оборонні, мобілізаційні, економічні, набагато рішучіше переходити на рейки побудови воєнної держави і готуватись до війни. Тому що ми вже побачили, і всі ілюзії вже зникли. Попри те, що Захід надав безпрецедентну моральну підтримку Україні, він ще не готовий до серйозного протистояння з Росією.

Отже, незважаючи на те, що ми маємо статус стратегічного партнера, нам потрібно наполягати на тому, щоб Україна стала союзником США. Ми повинні посилювати наші інформаційні потужності й переконувати Європу в тому, що відбувається початок Третьої світової війни і це треба весь час повторювати. Звичайно, ми повинні посилювати нашу взаємодію з тими країнами, які можуть бути нашими надійними союзниками, насамперед з Польщею, країнами Балтії, Молдовою та Грузією, в тому числі створювати військові союзи. Звичайно, при цьому ми повинні негайно здійснювати необхідні реформи, завдяки яким люди бачили б, що в Україні відбувається позитивні зміни. Інакше буде розхитуватися внутрішня ситуація, яка може вийти з-під контролю, і тоді може настати трагічний фінал української держави. Тому треба готуватися до боротьби і до війни.

Підготував Микола СІРУК, «День»