Перетворення на ворога людства

Дві події в Україні і Росії виявилися пов’язаними між собою не зовні, а за своєю сутністю. Це так звані вибори на Донбасі і День народної єдності, що відзначається 4 листопада в Росії. Ба більше, очевидно, що вибори були приурочені до цього свята «зі значенням».

•  Єдність, слід визнати, вдалася. Підготовку до світлого дня в Росії розпочав Ходорковський і Навальний з їхнім варіантом «крымнаша». Потім посипалися й інші публікації. І навіть у тих, де стверджувалося, що Крим — український (Нємцов, Зубов), все одно містився «крымнаш».

У жодного з російських політиків, громадських діячів, інтелектуалів немає заклику повернути Крим без будь-яких умов. Просто тому, що вкрадене й відняте слід повертати законному власникові. Починаючи з визнання належності Криму Україні, всі вони приходять до референдуму чи плебісциту про його долю під егідою міжнародних організацій. Хоча якщо Крим український, то Україні й вирішувати, чи проводити там референдум. А Росії досить лише вивести війська і ліквідовувати свої органи влади на півострові.

•  Є простий і зрозумілий принцип: злочинець не повинен користуватися плодами злочину. Але простота, чіткість, послідовність і принциповість глибоко чужі російській інтелігенції. Ніколи не зрозуміти російським інтелігентам, що можна одночасно вимагати беззастережного повернення Криму, а тепер і Донбасу, Україні, визнаючи неможливість цього повернення за нинішніх умов. І не фантазувати з приводу того, як це робити, а просто говорити, як має бути, не звертаючи уваги ні на що.

Найпарадоксальніше, що своєю непослідовністю люди підставляються під новий закон про кримінальне переслідування за заклики проти територіальної цілісності Росії. І ось чому.

•  Візьмімо десять кримських тез Нємцова, проти якого порушено кримінальну справу. Чи хочуть порушити — варто уточнити. Якби він чітко і зрозуміло сформулював «треба повернути Крим», то справа ця могла б розвиватися двояко. Перший варіант: Нємцов стоїть на своєму і здобуває значний символічний капітал. Другий варіант: Нємцов відмовляється від цих слів і теж здобуває капітал — змусили, замучили, зацькували.

А зараз що він може? Лише бекати й мекати. Мовляв, немає там нічого такого. Там же справді цього немає.

•  Фрондуюча інтелігенція, прогресивна громадськість крок за кроком інтегруються в систему на умовах системи — не при владі, а вливаючись у масу, що захоплюється своєю лояльністю. У Росії натуральне, справжнісіньке національне піднесення. Ось таке, як є, іншого немає, не буде і бути не може. Воно частина тих змін, які відбуваються всупереч сподіванням багатьох наївних людей в Україні і Росії.

•  Наївні люди досі вважають, що агресія Росії викличе опір російського суспільства і консолідує українську націю. А вийшло все з точністю до навпаки. Росіяни об’єдналися, українці роз’єднані. Останнє, втім, було очевидним вже під час кримської капітуляції.

Наївні люди вважали, що євроасоціація захистить Україну. А вона сприяє її розчленовуванню і знищенню.

Наївні люди вважали, що загибель малайзійського Боїнгу налаштує Захід проти Росії. А трагедія спонукала європейців з американцями натиснути на Україну, аби та припинила опір.

Наївні люди вважають, що відокремлення Донбасу і російська окупація, яка вже відбулася, спонукають Захід до активнішого опору Росії. А Захід всього цього просто не хоче бачити.

То чому Путіну не повоювати, якщо все так складається?

•  Головна перевага Путіна в тому, що Росія хоче воювати і кидає на це всі сили. Україна ж хоче, аби від неї відчепилися з цією війною. Європа з Америкою хочуть, аби Україна відчепилася від них з проханнями про допомогу. Так само нацистська Німеччина хотіла війни, радянська Росія хотіла війни, а всі інші хотіли, аби їх не чіпали і від них відчепилися.

Наївні люди, щоправда, досі вважають, що і росіяни хочуть, аби від них відчепилися і на війну не вели. Так, хочуть, але на забій підуть, як і раніше йшли.

•  У день пам’яті жертв радянських репресій, 30 жовтня, в Москві, як завжди, відбулася поминальна акція — привселюдне читання списків загиблих. Цього разу всі визнавали: можливо, це востаннє: товариство «Меморіал» на межі заборони. І при цьому ніхто не бачив зв’язку між власною покірністю — розумною, точною, беззастережною — і списками людей, що так само покірно йшли на забій. Вони не були нацією, народом, суспільством. Вони були і залишилися масою. І це вони породили своїх убивць і мучителів, вони їх підтримували і прославляли. Або просто терпіли, що призводить до того ж  самого результату.

Ось така єдність була в Росії. Така єдність її чекає. І це тстосується лише росіян.

Росіяни вбивали себе самі. Всі можуть мати до них претензії, всі народи, окрім них самих. Це й був тоталітарний консенсус мас і еліт, набраних із тих самих мас. Жертви серед росіян — співучасники злочину.

•  Загибель маси — результат повстання мас. І саме тому, що те, що сталося, — загибель безликої маси, вона так і не стала для росіян трагедією. Маса не може бути героєм. Маса не може бути хором, який, за словами Йосифа Бродського, гине замість героя у справжній трагедії. У росіян гинула і гине маса, що самознищується. У інших народів — люди, що знищуються російським порядком, нав’язаним їм силоміць.

Ось цього ніхто не сказав, не визнав і не усвідомив. Тому й пішли по колу. Так і залишилася, можливо, остання акція «Меморіалу» демонстрацією покірливості і лояльності.

•  Іншою такою демонстрацією став протест медиків проти реформи системи охорони здоров’я в Москві. Там була вже не лояльність, а рептильність: Путін, врятуй, допоможи, помилуй нас грішних. Портрети Сталіна, гасла, що порівнюють ненависних московських чиновників з бісівським вилупком Коломойським.

Мітинг лікарів справив тяжке враження. Система стає дедалі міцнішою. Немає більше путінгів — акцій, куди привозять на автобусах, зібраних за рознарядкою. Вони не потрібні більше: різні соціальні групи збираються, аби прославити вождя. Не потрібні більше добровільно-примусовий збір учасників, заздалегідь заготовлені гасла, відрепетирувані овації.

•  Ось і 4 листопада основну ходу Тверською збирала не «Єдиная Россия», а «Общерусский народный фронт», тоталітарний рух, що йде на зміну партійній системі. Нова єдність уособлює участь в організації ходи викрадачки українських дітей і липової філантропки (доводиться на основі відкритих матеріалів) Єлизавети Глінки, онучатої племінниці помічника Сталіна Олександра Поскребишева. Вона символізує спадкоємність еліти разом з онуком Молотова В’ячеславом Ніконовим.

З такої еліти не звільняють, а відправляють на завдання. Глінка стала громадянкою США, що не заважає їй при відвідуванні окупованого росіянами Донбасу. А пізніше її призначили святим подвижником для прогресивної громадськості, яку вона залучає до спільної справи, залучає до мас, залишаючись при цьому в еліті. Ось такі всілякі механізми формують нову російську єдність.

•  Коли такі заходи були поширеними, прогресивна громадськість була переконана, що учасники путінгів після пережитого примусу і приниження проголосують проти Путіна. Я заперечував: на мій погляд, так формувалася солідарність принижених, на якій трималася радянська влада. Тепер ця солідарність склалася остаточно. І закріплюється в лютій ненависті до народу, якого при цьому називають братнім.

Могли б жити нормально, мирно, ні з ким не сваритись, якби інтелігенти 1992 року не проклинали Гайдара, а вимагали припинити придністровську авантюру. А пізніше — зупинити військовиків в Абхазії, де вони зростили Басаєва, аби було потім з ким воювати їм самим. Якби не зітхали по СРСР, що роз’єднував народи так само, як комуналки роз’єднували людей... Багато цих «якби», і не почують інтелігенти їх ніколи.

•  Скільки ж людської енергії, сил, пристрастей витрачають росіяни лише на те, аби напакостити сусідові, в якого навіть дітей викрадають. І які ж потужні й енергійні соціальні групи складаються з професійних пакосників — від людей служивих до інтелектуалів, що займаються сучим бізнесом, нацьковують росіян на інші народи. Саме професійні пакосники, особливо інтелектуали, і хочуть понад усе погромів і репресій у самій Росії. І силовики хочуть — цим енергійним людям потрібне розширення соціального простору для них самих.

Перетворення Росії на ворога людства — так-так, на ворога людства, не більше й не менше — не блеф. За цим стоїть потужний соціальний організм, що росте і зміцнюється день у день. За цим духовна єдність у протистоянні всьому світові. До опору цьому монстрові світ поки що не готовий. І навіть не думає готуватися.