Кінець договору РСМД. Що далі

США, так і не дочекавшись позитивної відповіді з боку Росії, з 2 лютого припинили свою участь у Договорі про ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Якщо нічого екстраординарного не станеться, за шість місяців цей договір перестане існувати. Президент Трамп заявив, що він сподівається укласти з Росією новий договір про ракети середньої дальності, але за можливості розширивши число його учасників, перш за все за рахунок Китаю. Президент Володимир Путін, одразу ж слідом за Трампом, оголосив, що Росія також припиняє своє членство в договорі щодо РСМД, але готова до переговорів із цього питання. Тільки, як підкреслив Путін, Росія такі переговори сама ініціювати не буде.

Зовнішньополітична стратегія Трампа якраз і зводиться до того, щоб, розірвавши або припинивши дію якої-небудь угоди, невигідної, на його думку, для Америки, одразу ж починати переговори і остаратися доволі швидко укласти нову угоду, де американські побажання здебільшого будуть враховані. З угодою щодо Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) у нього так вийшло. Але з договором щодо РСМД — завдання набагато складніше. Схоже, Трампа ще більше, ніж російські порушення договору, хвилює той факт, що поза договором залишається Китай. Наприклад, китайська ракета мобільного базування Дунфен-25 має дальність до 3200 км. Тому американському президентові видається надзвичайно важливим, аби Пекін, який поступово стає головним геополітичним суперником Вашингтона, теж був охоплений обмеженнями на виробництво і розміщення ракет середньої і малої дальності.

Проте щодо цього питання домовитися США і Китаю дуже складно. Як відомо, договір щодо РМСД забороняє його учасникам мати, розробляти і випускати балістичні і крилаті ракети наземного базування, що мають дальність ураження від 500 до 5000 км. В ідеалі американці хотіли б, щоб Китай та Іран відмовилися від таких ракет. З Іраном, в умовах, коли США вийшли з ядерної операції з Тегераном, наразі домовитися щодо ракет середньої дальності шансів немає взагалі, і у Вашингтоні це прекрасно розуміють. Американським дипломатам, очевидно, дана директива спробувати схилити Пекін до переговорів щодо ракет середньої і малої дальності, щоб постаратися переконати китайське керівництво відмовитися від цього класу ракет. Проте шансів на успіх тут украй мало. Головну загрозу для себе Китай бачить якраз в американських ракетах середньої і малої дальності, які мають можливість уразити основні життєві центри Піднебесної, залишаючись поза досяжністю китайських ракет.

Вашингтон, звичайно, хвилює, що китайські ракети середньої і малої дальності наземного базування можуть бути застосовані проти американських союзників, перш за все — проти Японії і Південної Кореї, а також проти Індії. Проте Китай зможе приєднатися до нового договору щодо РСМД лише в тому випадку, якщо він охопить ракети не лише наземного, а й морського базування. Морські ракети набагато складніші в розробці, ніж сухопутні, і Китай та Росія таких ракет відповідної дальності поки що не мають у своєму розпорядженні. Проте для США відмовитися від ракет середньої і меншої дальності морського базування нині неможливо, оскільки такі ракети, оснащені звичайними, а не термоядерними боєголовками, покликані, серед іншого, нейтралізувати загрози американським авіаносним угрупованням і атомним підводним човнам зі стратегічними ракетами.

Таким чином, про приєднання Китаю до нового договору щодо РСМД поки що залишається тільки мріяти. У реальності може йтися лише про переговори між Росією і США про відновлення договору в колишньому двосторонньому форматі. Вони рано чи пізно почнуться, але, швидше за все, вже після того, як обидві країни завершать процедуру виходу з колишнього договору. Якби Путін справді хотів домовитися з Трампом і врятувати договір, йому достатньо було б погодитися припинити випробування ракети 9М729 з параметрами, що виходять за рамки поки що чинного договору, і всі вже випущені ракети цієї моделі привести у відповідність із договором щодо РСМД, причому зробити це під міжнародним контролем. І питання було б зняте з порядку денного. Адже Трамп легко б міг вести переговори з Пекіном і Москвою про укладення нового договору, вже за участю Китаю, не виходячи при цьому з чинного договору. І у російського керівника не боліла б голова з приводу того, що у Європі в майбутньому знову з’являться ракети, здатні за 5-6 хвилин долетіти до основних центрів управління і позицій стратегічних ракет, унеможлививши тим самим нищівний термоядерний удар по США у відповідь, а також по країнах Європи.

Але Путін, як і будь-який незмінний диктатор, не може дозволити собі «втратити обличчя», зізнатися в публічній брехні і піти на те, що він вважає невиправданими односторонніми вчинками. Після того, як російський президент заявив, що ракета 9М729 не порушує існуючого договору щодо РСМД, люди з відомства Шойгу негайно продемонстрували спірну ракету і її пускову іноземним військовим аташе в Москві. Але при цьому пішли на маленьку військову хитрість — усередину ракети іноземцям зазирнути не дозволили. Але ж тільки побачивши паливні баки й оцінивши їх ємкість, можна зробити висновок, яка реальна дальність польоту ракети і чи порушує вона умови договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Недивно, що представники США і низки західних країн, очевидно, будучи поінформовані про умови демонстрації ракети, брати участь у комедії відмовилися. А оскільки Путін фактично заборонив своїм підлеглим починати переговори першими, можна не сумніватися, що реально такі переговори не почнуться раніше другого президентського терміну Трампа (або першого терміну того президента-демократа, який може прийти на зміну Трампу). Але абсолютно незрозуміло, чого на цих договорах намагатиметься добитися Путін, якщо від ліквідації або приведення ракети 9М729 у відповідність з договором він категорично відмовляється.

Якщо уявити собі, що через кілька років у Європі з’являться американські ракети середньої дальності, становище Росії буде незавидним. Вона втратить можливість завдати у відповідь термоядерного удару, оскільки всі структури управління виявляться зруйновані ще до того, як можна буде віддати наказ про такий удар. Тому Москві залишається тільки в разі загрози початку термоядерної війни вдарити першою. Але цей удар все одно буде самогубним, оскільки не запобігатиме повноцінному удару американцями у відповідь, а лише завдасть супротивникові «неприйнятних збитків». Але, схоже, в Кремлі вирішили повторити радянський досвід із масовим антивоєнним рухом у Європі і в США проти американських ракет, щоб змусити Вашингтон не розміщувати на Європейському континенті ракети середньої дальності. Російськими ж ракетами, навпаки, передбачається лякати європейських обивателів, щоб ті змусили свої уряди капітулювати перед російськими вимогами, включаючи свободу дій Кремля на всьому пострадянському просторі. Проте навіть СРСР, незважаючи на існування тоді в західному світі сильних організацій, які боролися проти ракетно-ядерної зброї, не вдалося змусити США відмовитися від розміщення ракет середньої дальності в Європі. І, хоча ЗМІ, які наразі перебувають під російським впливом, у Європі намагаються лякати обивателів грядущим термоядерним Армагеддоном, із цієї пропагандистської затії нічого не вийде. Масовий антивоєнний рух у світі практично відсутній. Людей на Заході більше хвилює проблема змін клімату, і масові демонстрації швидше збирають прихильники і противники теорії «глобального потепління».

Два депутати бундестагу, які представляють обидві партії правлячої коаліції, вже встигли виступити з пропозицією, як можна зберегти договір щодо РСМД: відправити всі ракети 9М729 за Урал, щоб вони Європі не загрожували. Не виключено, що депутати лише озвучили неофіційно передану їм російську пропозицію. Але треба бути дуже наївною людиною, щоб розраховувати, що Трамп прийме таку пропозицію. Адже ракети 9М729 розміщуються на мобільних пускових установках, і за необхідності перекинути їх у Європейську частину Росії можна буде за лічені години. Зрозуміло, що Німеччина і Франція не горять бажанням бачити на своїй території американські ракети. Але США без зайвих зусиль знайдуть їм заміну в особі Сполученого Королівства, Польщі, Румунії і країн Балтії.

«СИТУАЦІЯ ВИМАГАЄ МАКСИМАЛЬНОЇ ЗОСЕРЕДЖЕНОСТІ ВІД УКРАЇНСЬКОГО, ПЕРЕДУСІМ ВІЙСЬКОВОГО, КЕРІВНИЦТВА»

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння:

— Ця ситуація, звичайно, не на користь загальній системі безпеки, в тому числі створює нові ризики для України.

Небезпека полягає в тому, що РФ завжди обирає якісь треті ділянки для того, щоб повернути Вашингтон до діалогу чи привернути до своїх посилів. Крім того, це накладається на виборну кампанію. Росія намагатиметься максимально тиснути на Україну у виборному процесі, при чому арсенал російських дій настільки широкий, що може коливатися від використання груп населення всліпу (як це буває, коли виникає релігійне питання, хресна хода тощо) до серйозних диверсій, убивств українських діячів, відомих військових (наприклад, коли були терористичні акти проти керівника загону Головного управління розвідки та інших).

Ця ситуація вимагає максимальної зосередженості від українського передусім військового керівництва, але не тільки. Вагомими чинниками стають несилові можливості, тобто посилення контр розвідувальних структур, розвідки, інформаційних підрозділів. І все це має відбуватися на тлі певного координування з боку МЗС, як структури, яка передусім може доносити вагомі ідеї на міжнародній арені.

Інший важливий момент, про який наші західні партнери дуже багато говорили українській владі, та до якого вона дуже слабо прислухається — це активізувати роботу на рівні суспільство-суспільство, а не держава-держава. Наприклад, Росія дуже сильно використовує ці важелі, впроваджує в різноманітні суспільні структури представників своїх спецслужб і дуже серйозно на цьому грає. Україна поки що не навчилася цього робити на належному рівні.

Але мої ремарки не знімають величезну небезпеку для України, оскільки, на жаль, мушу констатувати, що за 5 років війни країна зробила лише половину того, що могла б. І в цьому я бачу недопрацювання української влади.

Україна може опинитися однією з третіх ділянок так само, як, приміром, Сирія або Венесуела, бути принесена в жертву Кремлем для того, щоб розширити свій вплив на міжнародній арені. Головною проблемою є те, що Кремль, починаючи з 2006 року, активно готував населення Росії до конфронтації з Україною та бойових дій. І сьогодні не тільки сама воєнна машина готова до війни, а й населення Росії переважно готове до таких сценаріїв.

Тобто Україні треба готуватися до війни. Хай як цинічно це звучало, але ці 5 років вона досить слабенько до неї готувалася. Те, що країна навчилася реагувати на виклики війни низької інтенсивності, яку ми називаємо гібридною, ще зовсім не означає, що вона готова до того рівня протистояння, який може запропонувати Росія — війни четвертого покоління з двома плюсами. Безумовно, в нас є певні часові можливості, тому що до завершення парламентських виборів і реалізації їх результатів (до кінця 2019 року) можна очікувати, що Кремль не піде на розгортання масштабної війни. Але те, що він діє на знищення України, як незалежної держави, має турбувати нас, усіх політиків і військових. І це вимагає абсолютно інших підходів у підготовці оборони.

Зокрема, це перехід на створення професійного війська: меншого за чисельністю, але набагато краще оснащеного. Сьогодні понад 70% бюджету йде на утримання армії, яка завелика, але не вирішить перебігу великої війни. Це неправильна парадигма будівництва Збройних сил і її треба змінити. Також треба змінити підходи до життя і функціонування оборонної промисловості. Нині до оборонки ставляться, як у мирний час, що вона сама має себе розвивати. Під час війни це величезний виклик і абсолютно не вірні дії влади, коли в Кабміні навіть немає органу, який би піклувався про оборонно-промисловий комплекс. Ідеї, які зараз виношують — перенесення цих завдань на Міністерство економічного розвитку і торгівлі — це певною мірою помилковий або недостатній шлях з нашого боку, і він не вирішить усі питання розвитку, починаючи з таких вагомих речей, які можуть бути вирішені лише верхівкою влади. Йдеться про звільнення від певних податків, можливість отримання без оподаткування сучасного обладнання для підприємств, отримання технологій і коштів для розгортання виробництв, у тому числі приватних підприємств. Кредитування на умовах 18% річних ставки, які пропонують підприємствам, є неприпустимим. Тобто як їм пропонують жити, так вони і виконують державне оборонне замовлення: повільно, з великими проблемами. Всі ці виклики мають місце. Але головне, що вони можуть бути вирішені адміністративним шляхом, але чомусь не вирішуються. Я це ув’язую в єдину гілку адміністративної роботи української влади, як відповідь на певні нові виклики, що пов’язані з розпочатою гонкою озброєнь.