Демократія в глухому куті
Вісім із десяти країн, які вступають до Європейського Союзу в травні 2004 року, донедавна перебували під владою тоталітарних режимів і були поневолені іншою державою. Повернення уряду, сформованого на засадах волі більшості громадян, протягом десятиріч здавалося нездійсненною мрією в цих країнах, як це залишається мрією для громадян Бірми, що перебуває під владою військової хунти.
Демократія, безсумнівно, досягла успіху по всьому світу. Водночас демократія явно починає втрачати підтримку людей у багатьох країнах. За підсумками опитування «Глобальне суспільне ставлення», проведеного американським дослідницьким центром «П’ю Рісерч Сентер» (Pew Global Attitudes Project) 2003 року, було опубліковано список країн, в яких важливість виборів визнає менша частина населення: 28% у Йорданії, 37% у Росії та 40% в Індонезії.
Обираючи між демократичним урядом і сильним лідером — 70% росіян, 67% українців і 44% поляків та болгар схиляються на користь останнього (такий вибір є особливо характерним для людей із низькими прибутками). Із країн Латинської Америки тільки у Венесуелі однозначно віддають перевагу демократії (79%). В інших країнах Латинської Америки вибір на користь сильного лідера переважає вибір на користь демократії або ж думки громадян розділяються порівну.
Опитування громадської думки в Ізраїлі свідчить, що більшість ізраїльтян віддають перевагу демократії, але й тут спостерігається тенденція до зниження. П’ять років тому демократію підтримували 90% ізраїльтян, сьогодні кількість прихильників демократії становить 77%. Терористи-самовбивці, тривала напруженість у регіоні, ослаблення надії на відновлення миру та інші чинники призвели до зменшення підтримки демократії.
У більшості країн Азії люди, як і раніше, вірять, що «хороша демократія» важливіша за «сильну економіку». Протилежної думки, однак, дотримуються в демократичній Індонезії, де 69% населення віддає перевагу сильній економіці.
Навіть деякими європейськими країнами зі старими демократичними традиціями прокотилася хвиля успіху популістських радикальних політичних партій, налаштованих проти меншин та іммігрантів, дехто з них навіть переміг на виборах. В інших європейських країнах, які недавно встали на шлях демократії, спостерігається дійсно вражаюча зміна настроїв.
На нещодавніх парламентських виборах у Росії, які відбулися, попри різні зауваження, відповідно до демократичних норм, партії, що проповідують політичну й економічну свободу, зазнали важкої поразки, у той час як успіху досягли партії, що демонстрували ворожість до влади закону й сучасної плюралістичної демократії. На парламентських виборах у Сербії у грудні минулого року ультранаціоналістична Радикальна партія досягла найбільшого успіху, а людей, чиї справи розглядає Міжнародний трибунал з воєнних злочинів у Гаазі, як, наприклад, Воїслав Шешель — засновник і давній лідер радикалів, або Слободан Мілошевич, обрали до парламенту країни.
Ці результати свідчать про серйозну небезпеку, що загрожує молодим демократичним державам, а також про хиткість демократичної культури. Але це і провина самих людей, оскільки демократичні цінності не функціонують без громадян, тобто демократія неможлива без демократів.
У зв’язку з цим виникають серйозні запитання про місце демократичних цінностей у міжнародних відносинах, про ефективність дій на підтримку демократії і про те, як правильно розуміти демократію. Тут варто звернути увагу на три комплексних питання.
По-перше, практично ніхто не оспорює твердження про те, що демократія сприяє миру, але дуже мало робиться для того, щоб побудувати міжнародний порядок на засадах демократії та прав людини. Один крок у цьому напрямі було зроблено у червні 2000 року, коли у Варшаві було створено «Спільноту Демократій», що об’єднала понад половину держав-членів ООН.
Створення цієї організації має велике значення, оскільки дозволило ввести цілий ряд критеріїв, яким повинні задовольняти країни, бажаючі називати себе демократичними. Організація взяла на себе зобов’язання спостерігати за поведінкою держав-членів і, таким чином, створити можливість для координованої підтримки демократичного порядку. Більш того, члени організації дійшли згоди, що триваюча відсутність демократії в багатьох країнах світу — це ганьба.
По-друге, як свідчать результати опитувань громадської думки, наявне нині ослаблення демократичної культури зазвичай носить форму ностальгії за сильним керівництвом — явний стимул до здійснення державних переворотів. Ганьба і засудження з боку міжнародної спільноти мають використовуватися як основний засіб запобігання визнанню однією демократичною державою законним державний переворот в іншій демократичній державі. Підтримка демократії та демократизації в будь-якій ситуації, а також вимога від демократичних суспільств відмови від будь-яких опортуністичних вигод, які може принести підтримка ворогів демократії, мають стати принципом міжнародних відносин.
По-третє, демократію не слід зводити до простої поваги рішень більшості. На сьогодні набагато переконливішим тестом на життєздатність демократії у країні є повага прав меншин, визнання верховенства закону та рівність усіх громадян перед законом.
У своїй промові про демократію, яку наводить Фукідід, Перикл висловив думку дуже доречну в сьогоднішній ситуації: «Керуючись терпимістю в особистому житті, ми поважаємо закон у житті суспільному; ми підкоряємося всім законам, особливо неписаним, які захищають тих, стосовно яких коїться несправедливість, а також законам, порушення яких накликає загальну ганьбу». Це древнє розуміння ефективності загрози ганьби як засобу запобігання небажаній поведінці слід використати сьогодні, в іншому разі спад демократичної хвилі триватиме і в майбутньому.
Броніслав ГЕРЕМЕК, колишній міністр закордонних справ Польщі та колишній лідер блоку «Солідарність» у першому посткомуністичному парламенті Польщі, історик і письменник
