Брежнєв кращий... за Путіна!

Чергове опитування, проведене соціологами «Левада-центру» серед жителів Росії показало, що Леонід Брежнєв серед них тепер популярніший за Володимира Путіна. Опитування було проведено серед 1605 респондентів у період з 27 червня до 4 липня, тобто ще до початку московських протестів.  Радянську владу кінця 70-х — початку 80-х років, тобто періоду брежнєвського «застою», 29% опитаних охарактеризували як «близьку народові, людям». Це — найвищий показник з березня 2015 року, коли на тлі кримської ейфорії так думали лише 24% респондентів. «Справедливою» брежнєвську владу назвали 22% опитаних, що є рекордним показником за весь час проведення відповідних опитувань (у січні 1998 року так вважали лише 16% росіян). Ті чи інші позитивні конотації цього разу пов’язали з Радянською владою в 54% усіх відповідей. Частка ж позитивних визначень нинішньої російської влади становила лише 32%, що означає падіння на 10 процентних пунктів  порівняно з червнем 2016 року, коли відповідний показник дорівнював 42%. 41% респондентів назвали владу путінської епохи «кримінальною, корумпованою», а 31% — «далекою від народу, чужою». У останньому перед нинішнім опитуванні червня 2016 року відповідні показники були 31 і 23%. У Путіна за півтора останні року рейтинг довіри знизився на третину, з 59 до 40%. Решта ж російських політиків, які перебувають при владі, взагалі не користуються якоюсь помітною довірою суспільства. У глави МЗС Сергія Лаврова та міністра оборони Сергія Шойгу рейтинг довіри в останні півтора року вагається в межах 14-18%, у прем’єра Дмитра Медведєва — 7-9%, у лідера ЛДПР Володимира Жириновського — 14-15%, у лідера КПРФ Геннадія Зюганова — 7-9%, у лідера «Справедливої Росії» Сергія Миронова та у глави Ради Федерації Валентини Матвієнко — 1-3%. При цьому показники недовіри («немає таких політиків, яким я довіряю», «нікому не вірю», важко назвати тих, кому могли б довіряти й інші подібні відповіді) з листопада 2017 до червня 2019 року в сумі зросли з 24 до 37%. Думку, що «прості люди» не можуть впливати на рішення, що приймаються державними органами, поділяє понад 80% населення Росії. А понад 60% росіян погоджуються з висновком про те, що вибори не змусять уряд робити те, що хочуть «звичайні люди». На думку глави «Левада-центру» Льва Гудкова, «функціонально ідеалізація радянської влади є умовою для вираження незадоволеності й критичного ставлення до нинішньої влади». Це, звичайно, важливий чинник, але справа не лише в ньому.

Адже вельми характерне те, що нинішній владі протиставляється не весь радянський період, з терором і голодом громадянської війни й сталінської епохи, а лише порівняно благополучні, в плані матеріального достатку, порівняно як з попередніми роками, так і з подальшою горбачовською перебудовою, фінальні роки брежнєвської епохи — кінець 70-х — початок 80-х років. Багато респондентів цей час ще пам’ятають, і, за всієї його ідеалізації, все ж є деякі моменти, які об’єктивно відрізняють в кращий бік ту епоху від нинішньої. І в їхніх розповідях своїм дітям і внукам — не лише ностальгія й зовсім не все — неправда. Тоді основна маса людей почувалася соціально захищеною. Вона знала, наприклад, що лікар безкоштовно прийме пацієнта й чим може, допоможе. Щоправда, доводилося неофіційно лікарям приплачувати, дарунками або готівкою. Але те саме доводиться робити й сьогодні, зокрема й у платних («приватних») поліклініках, а обсяг безоплатних медичних послуг скоротився у кілька разів. При цьому якість послуг у платних клініках у більшості випадків не краща, ніж у безкоштовних («страхових»), а подеколи навіть гірша, тим паче що багато дій лікарів приватних клінік спрямовані лише на викачування грошей з пацієнтів, для чого ставляться абсолютно фантастичні діагнози й призначаються абсолютно даремні аналізи й процедури. Ключова маса населення Росії сьогодні не отримує навіть того обсягу медичної допомоги, який вона могла хоч якось отримати в СРСР.

Так само практично всім охочим було гарантовано здобування середньої освіти. Звичайно, розрізнялися елітні й звичайні школи, але навіть у найпростішій школі основна маса учнів отримувала певний мінімум знань з головних предметів і могла ними функціонально користуватися. Зараз же, із запровадженням ЄДЕ, сталася повна дебілізація російської середньої освіти, що заклала міцну основу для подальшої дебілізації вищої освіти. Річ у тім, що ЄДЕ — це породження англосакської системи шкільної освіти, де в учнів значно більше вільного вибору. У Росії ж зберігається прусська система шкільної освіти, що вимагає від усіх освоєння певного заданого комплексу знань. У результаті останні три роки навчання учнів натаскують на ЄДЕ, а часу на засвоєння програми не залишається. І ось очікуваний підсумок: 80% зарахованих на перший курс факультету журналістики МДУ за результатами ЄДЕ з російської мови, зокрема декілька «стобальників», настановний диктант  написали на «двійку» й нижче. Ба навіть гірше, виявилося, що «відмінники» з ЄДЕ частенько не лише не в змозі написати сторінку зв’язного тексту, їм навіть важко прочитати сторінку книжки. Таким чином, отримувані ними знання виявляються абсолютно не функціональними. Далі, як то кажуть, їхати нікуди.

Важливим було й те, що радянська людина в пізньобрежнівські часи твердо знала, що після досягнення  пенсійного віку вона отримає пенсію, на яку зможе прожити, хай не розкошуючи, але й не голодуючи. І переважна більшість до пенсії доживали. Тепер же, з пенсійною реформою, у значної частини людей у Росії немає впевненості, що до пенсії вони доживуть, та й пенсія у більшості така, що без додаткового заробітку, заощаджень або допомоги родичів прожити на неї неможливо. А у передпенсіонерів, які втратили роботу, залишається лише допомога родичів або жебрацтво.

І ще брежнєвський час вабить росіян тим, що тоді була велика соціальна справедливість. Звичайно, між номенклатурою й основною масою населення був розрив, особливо пов’язаний з розподілом матеріальних благ через різного роду пайки й закриті розподільники, але він не був настільки кричущим, як сьогодні. Тоді секретар обкому або райкому реально жив на рівні середнього західноєвропейського або північноамериканського обивателя, а часом і нижче за нього. Основна ж маса населення жила на рівні народів не найбагатших латиноамериканських країн. Сьогодні ж, згідно з тільки-но оприлюдненою оцінкою, лише 12% росіян отримують зарплату більш як 75 000 рублів (1000 євро). Звичайно, в брежнєвські часи було багато поганого: низький рівень життя, тотальний дефіцит, технологічна відсталість, відсутність демократичних свобод, переслідування інакодумців, інформаційна ізоляція від світу. Але переважна більшість людей про інше життя не знала.

Сьогодні,  коли Росгвардія жорстоко придушує протест орієнтованої на західні стандарти й цінності меншості населення, влада, сама про те не думаючи, може відкрити шлях комуністичному реваншу, причому не з боку прирученого Зюганова, а з боку хлопців простіших і зліших, які не надто знаються на марксистських премудрощах, зате добре засвоїли шариковське «все поділити». І тоді мало нікому не здасться.