Анатомія однієї маніпуляції

Останнім часом прихід до влади політиків, які спираються на популістські гасла, став певною тенденцією в Європі. 2017 року в Німеччині за результатами виборів до Бундестагу несподівано третє місце і 12,6% голосів виборців здобула правопопулістська партія «Альтернатива для Німеччини». 2018 року на парламентських виборах в Італії найбільшу кількість голосів — 32,2% — виборці віддали лівій популістській партії «Рух п’яти зірок». У Швеції на виборах до парламенту 2018 року третє місце отримала правопопулістська партія «Шведські демократи» (12,86%). А за результатами виборів до парламенту Австрії 2017 року третє місце (26%) посіла правопопулістська Австрійська партія свободи.

Тобто очевидною стає втома виборців від традиційних політиків та їхніх методів роботи, а особливо, невиконання ними своїх передвиборчих обіцянок. Проте запит виборців часто викликає відповідну реакцію політтехнологів, які, користуючись розчаруванням громадян, намагаються «протягнути» до влади свої політичні сили, вдаючись при цьому до різних експериментів і технологій.

Найбільш відомим у цьому плані є приклад Естонії, а саме фейкової партії «Єдина Естонія», що насправді була експериментальним театральним проектом. Проте естонці так повірили грі акторів, що згідно з прогнозами, на виборах 2011 року її були готові підтримати до 20% виборців. «Ми хотіли створити — і створили — найбільш абсурдну партію, яку тільки можна уявити, придумали абсолютно божевільні гасла, і це спрацювало. Гадаю, тому, що люди завжди чекають на якогось месію, який прийде і скаже, що потрібно робити, як жити, як знайти щастя. З одного боку, я радий, що наша мистецька акція мала успіх. З іншого — так безглуздо, що вона спрацювала», — сказав 2013 року в інтерв’ю виданню «Московские новости» режисер театру Тійт Оясоо.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОГО ПРОЕКТУ NO99 - ПАРТІЇ «ЄДИНА ЕСТОНІЯ» / ФОТО: RAIGO PAJULA

«ВИНЯТКОВО ВАЖЛИВО, ЩОБ ГРОМАДЯНИ НЕ СТАВАЛИ ПАСИВНИМИ»

«День» звернувся до естонського експерта з проханням прокоментувати виборчий експеримент у її країні й розповісти, чим цей досвід може бути корисний для України.

Майлі ВIЛСОН, доктор філософії та політичних наук, Університет Тарту, Естонія:

— Розкажіть, будь ласка, більше про те, чим насправді була «Об’єднана Естонія». Як ви поясните феномен, що за короткий час партії вдалося заручитися такою значною підтримкою виборців?

— «Об’єднана Естонія» (Uhtne Eesti) була театральним проектом, створеним естонською соціально критичною театральною групою NO99, яка донині вже розпалася. Це було не перше й не останнє їхнє соціально критичне та критичне до влади шоу. За 44 дні вони зімітували запуск нової (популістської) партії під назвою «Об’єднана Естонія» і зробили з цього виставу. Головними учасниками були самі актори, і вони заявили, що використають усі головні «негативні та популістські» риси головних естонських політичних партій. Що зробило їх успішними, то це те, що їм вдалося викликати значний інтерес, резонанс і сум’яття в суспільстві. Вони почали з великого і навмисно залишилися неоднозначними щодо мети проекту — чи це буде перформанс, чи справжня політична амбіція. Вони пройшли через усі кроки створення партії за підвищеної уваги медіа, вони ніколи не зраджували себе на публіці. Вони забронювали найбільший на той час івент-хол у Таллінні, створили широку публічну кампанію і продали квитки на «з’їзд партії», вони користувалися великим попитом і були продані (7 тис. 200 людей).

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОГО ПРОЕКТУ NO99 - ПАРТІЇ «ЄДИНА ЕСТОНІЯ» / ФОТО: RAIGO PAJULA / POSTIMEES

Чому це спрацювало? Це відбулося незадовго до естонських загальних виборів у березні 2011 року, і на той час в естонському суспільстві існувала дискусія, чи виникнуть якісь нові партії своєчасно до виборів. У повітрі витала певна втома й розчарування щодо політичних еліт, нестачі їхньої комунікації з людьми тощо. У цьому сенсі, вони влучили в «нерв» — люди були схвильовані, аудиторія не знала, що станеться далі, і, мабуть, дехто навіть сподівався, що це справжня ініціатива. Однак важливо вказати, що насправді у них ніколи не було амбіцій стати гравцем в естонській політиці.

— Які технології використав рух, щоб спробувати прийти до влади, і як вони вплинули на людей, зосібна психологічно?

— Медіакампанія була приголомшливою, у них усе було сплановано. Вони використали зовнішню медіакампанію, в ході якої розмістили в центрі Таллінна величезні постери, схожі на виборчі. У них були допоміжні перформанси меншого масштабу, такі як прес-конференції, на яких вони виступали з політичними заявами. Газети публікували публіцистичні статті, аналізи та історії з голосними заголовками про «партію», їх запрошували на телебачення і радіо. Вони використовували такі ж методи, як усі партії, хоча водночас вони критикували їх.

На додачу до іншої маркетингової діяльності вони також створювали серії коротких відеолекцій про головні аспекти політичних технік, що використовуються у виборах (під назвою Valimiskool — «Школа голосування»). У цих відео детально описані головні техніки, що використовувалися для маніпулювання публікою, до того ж, це було зроблено в науково-популярному форматі, що легко запам’ятовується і також був розважальним. Їх досі можна знайти в YouTube, і вони досі актуальні.

ТЕАТР NO99 ПРЕДСТАВЛЯЄ НОВИЙ ПРОЕКТ: З'ЇЗД НОВОЇ ПАРТІЇ UHTNE EESTI (ЄДИНА ЕСТОНІЯ) / ФОТО: RAIGO PAJULA

Виконання головної події — з’їзду також було ретельно розроблено в плані програми. Він тривав чотири години і пройшов через увесь процес створення партії: виступи з промовами різних претендентів, вибори нового голови, промова нового голови, виконання гімну партії, наявність молодих енергійних шанувальників, які вшановують «політичних лідерів» і з запалом кричать гасла: «За Естонію!» («Eesti eest!») тощо. Це все виглядало дуже популістськи, і «виборчий» процес був очевидно сфальсифікований. Вони зробили все це, використовуючи різні методи політичних технологій — у такий спосіб навчаючи людей, але водночас роблячи це таким чином, щоб не було зрозуміло — чи це справжній політичний захід, чи ні. Це наживо транслювали багато новинних веб-сайтів і широко обговорювали в медіа. Що ж до змісту, то більшість шоу було певною імпровізацією.

До речі, вони записали подію і зробили з неї DVD, а також документальний фільм «Kust tuleb tolm ja kuhu kaob raha» («Попіл та гроші»), в якому команда відслідковується протягом усього часу перформансу (44 дні), показано їхні зусилля, стурбованість, розчарування, сумніви щодо проекту та медіасприйняття — дуже чесна картина.

 — Якими були наслідки цього експерименту і як він вплинув на естонців? Чи допомогло це людям серйозніше ставитися до свого політичного вибору і розглядати заяви політиків серйозніше на наступних виборах?

— Маю сказати, що, імовірно, ні. Це не зумовило результатів виборів 2011 року (не було нових партій) і, безперечно, пізніших. Час від часу по телебаченню показують цей перформанс чи документальний фільм. Відео «Школа голосування» є чимось на кшталт класики, їх часом публікують, згадують у ході приватних розмов і дискусій, щоб нагадати одне одному про те, як використовуються техніки політичної маніпуляції. Траплялися випадки, коли деякі люди, в тому числі й політики, заявляли, що ця ініціатива мобілізувала їх на дії, створення власної соціально-політичної протестної спільноти, але таких випадків було все ще мало. Також пізніше були заклики та ініціативи притягувати політиків до відповідальності, але жодна з них не закріпилася.

— На вашу думку, які висновки з міжнародного досвіду мають зробити українці перед другим туром виборів? Яку загрозу становить підтримка антисистемних рухів?

— Це питання більш загально звучить однаково в будь-якому політичному контексті: що можна зробити в ситуації, коли всі кандидати видаються непідходящими, хоч би якою була причина. Дилема полягає не лише в тому, що застосовуються популістські методи, адже їх використовують всюди, — питання в тому, як реагувати на них, яким є їх сприйняття. У демократичних суспільствах реакції мають бути демократичними. Винятково важливо, щоб громадяни не ставали пасивними. Люди мають продовжувати притягати політиків до відповіді й пересвідчитися, що процес є прозорим, наскільки можливо. Це може звучати самоочевидно ба навіть нудно, але активне громадянське суспільство, постійні громадські ініціативи є найкращим способом притягнення до відповідальності урядів і політичних лідерів. Сприйняття від публічних слухань залежить від багатьох чинників, які мають бути взяті до уваги. Очевидно, що виснаження від війни, жахлива соціально-економічна ситуація справді впливають на погляди людей, яких відтак не варто засуджувати. Хай би хто став президентом, йому доведеться розв’язувати ці проблеми. Може статися, що військовий конфлікт буде надзвичайно важко вирішити, але президент може виявити відкриту позицію і вислуховувати різні думки. Багато популістів у ці дні є настільки популярними у громадськості, бо вислуховують думки різних людей (проблема в тому, що вони пропонують легкі рішення, яких може виявитися складно досягти після того, як вони прийдуть до влади).