«Зробіть нам... «смертнички»
З таким несподіваним проханням звернулися до волонтера Наталії Толмачової поранені, які лікуються у Луцькому військовому госпіталіЗа останні місяці, відколи Наталія свої робочі й родинні клопоти почала розділяти з госпітальними, вона чим тільки не займалася. Власне при Луцькому військовому госпіталі діє група волонтерів (що цікаво — практично всі з іменем Наталія), яка турбується про все: діставали на кухню каструлі, встановлювали жалюзі, збирають по аптеках міста придбані добрими людьми медикаменти, забезпечують поранених одягом і навіть військовою формою для наступної відправки на схід... Та ще ніколи ніхто не просив у волонтерів виготовити «смертнички».
Це — ідентифікаційні жетони, потребу в яких українські військові почали усвідомлювати після 24 серпня, коли почалися масові загибелі на фронтах неоголошеної війни. На Волині цю проблему свого часу порушував Ярослав Мудрик (нагадаємо, «День» писав про це у № 173 від 18 вересня), голова координаційної ради при луцькому міському голові, щодо соціального захисту родин мобілізованих. Його зовсім юний син разом з іншими танкістами проривався з повного оточення. Отож батько з перших уст знав, наскільки необхідні ідентифікаційні жетони для, не дай Бог, упізнання тіла... УXXI столітті українські воїни й досі позбавлені цієї необхідної речі. Доводилося читати в Інтернеті, що Міністерство оборони виділило три мільйони на виготовлення ідентифікаційних жетонів. З цієї інформації і Ярослав Мудрик, і Наталія Толкачова тільки гірко сміються. Ярослав Мудрик каже, що завдяки сприянню Луцької міської ради на місцевому заводі «Мотор» виготовлено дві тисячі жетонів, обіцяють виготовити ще тисячу. Волонтер Наталія Толкачова наразі збирає кошти, щоб оплатити виготовлення партії жетонів вартістю 2500 гривень. Зізнається, що офіційно виготовити їх не вдалося, але пообіцяли зробити це (причому безкоштовно) у позаробочий час на одному з луцьких підприємств. Нічого, як кажуть, нового: то закуповували капці й спортивні костюми хлопцям у госпіталь (бо ж із поля привозили їх майже без одягу), то шукали гроші на засоби захисту, а тепер збираємо всім миром і на «смертнички»... Щоб у разі непоправної біди хоча б виконати перед рідними свій християнський обов’язок.
