Зміни власноруч

Поки одні освітні заклади розраховують на благодійній внески від батьків та меценатів (так, їх досі офіційно ніхто не скасував) або ж на перемогу у міських проєктах участі (бо треба закупити нове обладнання у хімкабнеті чи замінити покриття у спортзалі), то інші беруть і роблять все самі. Готують ідею проєкту, шукають однодумців та найголовніше — збирають на нього кошти шляхом краундфандингу, тобто фінансування громадою, а це не так і просто — кожному, хто перекине гривню чи десять на рахунок проєкту, треба пояснити — навіщо це школі чи місцевим мешканцям.

Хоча саме такий підхід дає значно більший ефект, ніж заклик дирекції школи до батьків, анумо давайте голосувати за шкільний проєкт у міському рейтингу бюджеті участі. По-перше, вчителі шукають комунікацію та підтримку серед учнів та батьків, по-друге, часто генераторами ідей та змін стають саме школярі, а для них це безцінний досвід, фактично, це проєктний менеджмент на початковому рівні.

Саме такі враження склалися від знайомства з учасниками проєкту ConnectED. Він тривав пів року у школах з різних куточків України (реалізовувався за фінансової підтримки програми «Зміцнення громадської довіри» (UCBI II), агентства з міжнародного розвитку США (USAID) та у партнерстві з ГО «Центром інноваційної освіти «Про.Світ»). В одному проєкті могли брати участь школи з Волині, Поділля та Закарпаття. Обговорювали деталі задуму — дистанційно. Кошти збирали через звернення до підприємців, місцевої влади, презентували проєкти на локальних радіостанціях та телеканалах. А також опанували основи фандрейзингу, дизайну мислення та проєктного менеджменту. Консультантами у цьому випадку були ініціатори проєкту ConnectED.

У підсумку вдалося реалізувати 8 проєктів, що об’єднали 19 вчителів з різних регіонів. Усього проєкти підтримало 764 доброчинці на суму 224 862 гривні. Далі — про кілька успішних кейсів учительсько-учнівського співробітництва.

МОТЛОХ ТА КОРЕЙСЬКА МОВА

Єдина школа в Україні, де вивчають корейську, — знаходиться у Харкові, це спеціалізована гімназія № 181 «Дьонсурі». Її компаньйоном у проєкті NoMotloh стали школи з Вінниччини та Донеччини. Три заклади об`єдналися навколо виклику «Навколишнє середовище: рятувати чи дбати». У кожному з них треба було створити екологічний простір, де б виготовлялися продукти багаторазового використання, приміром, сумки-шопери, маски, речі для домашніх тварин та предметів інтер’єру. Спільними зусиллями вдалося назбирати 52% від необхідної суми. Але більшість учасників проєкту зазначають, що на цьому не зупиняються, працюватимуть зі своїми міжрегіональними командами і надалі, бо ініціативний маховик уже важко зупинити.

«Наша команда з самого початку була дуже дружня, — розповідає вчителька-тімлід із гімназії «Дьонсурі» Ольга СІН. — У мене  багато друзів у ФБ, на той момент було 800 осіб — з різних країн, з різними професіями та захопленнями, але більшість із активною соціальною та громадською позицією. Тому вирішила спочатку, що шукатиму спонсорів за кордоном — у США та в Кореї. Перші пости про проєкт написала корейською, англійською, українською та російською мовами. Перші донати (пожертви) надійшли від двох осіб з Харкова, які не мали жодного стосунку до шкіл-учасників проєкту. Дуже допомогли в пошуку спонсорів директор, вчителі, які писали випускникам школи. Ключовий момент настав, коли якось вранці побачила коментар до посту корейською мовою. Це був диригент із Кореї, ми з ними дружили лише у ФБ, у реальному житті один одного не бачили. Дала свій номер, почав писати в соцмережі, і в корейські теж, говорив, що збере гроші через ФБ. Я навіть це не зрозуміла. Намагалася пояснити, що збір коштів іде через окремий сайт. А через деякий час попросив дати дані банківського рахунку. Він зібрав частину коштів на нашу школу».

ТОЧКА НА КАРТІ, ЩО ОЖИВАЄ

Розказати про туристичні родзинки свого міста, здається, завдання неважке. Але щоб мати успіх та виділятися з-поміж професійних гідів, треба проявити неабияку креативність. Саме цим займалися школярі із Хмельницького, Сум та Берегового, долучившись до проєкту «Точка на карті: учнівські рішення з локального туризму». Екскурсоводами стали учні, разом зі своїми педагогами вирішили розповідати про рідні міста та відкрити Україну по-новому: за  допомогою відео та QR-кодів на постерах, які мандруватимуть країною.

«Спочатку наша ідея полягала в тому, що ми хотіли подорожувати між містами, вивчати історію один одного, а потім приїжджати до себе в громаду та розповідати про це, — розповідає тімлід-учитель Тетяна ТОМЧИШИНА. — Проте у зв’язку з пандемією до кінця навчального року це реалізувати було б неможливо, тож після брейншторму вийшли на ідею безпечного туризму. У рамках проєкту кожен навчальний заклад створює постер про своє місто та інформацію про цікаві місця у ньому. На постерах розміщені QR-коди, перейшовши за якими кожен охочий може прослухати відео та прочитати матеріал із цікавими фактами про той чи інший об`єкт. Самі постери можуть «подорожувати» містами. Таким чином будуть створені безпечні та інтерактивні екскурсії».

У кожній школі, що долучилася до цього проєкту, діє краєзнавчий чи історичний гурток. А вчителі, котрі стали наставницями команди, теж мають власний досвід туристичної промоції. Так, Оксана Кобзєва з Берегівської гімназії займається дослідженням історії рідного міста і давно хотіла створити з учнями «живі» постери та розповісти про тисячолітню історію міста; Ганна Шевченко з Сумської гімназії видала низку книжок про Суми та понад 12 років працює з дітьми-екскурсоводами і проводить театралізовані реконструкції; Тетяна Томчишина та Оксана Степанова з Хмельницької гімназії №2 проводять екскурсії, музейні уроки та реалізують мистецькі проєкти. Тож під наставництвом таких педагогів діти розробили 12 нових цікавих туристичних маршрутів, проводили театралізовані екскурсії, квести, майстер-класи для гостей і містян.

«Слобожанщина, Поділля та Закарпаття об’єдналися у нашому виклику, він місіонерський, бо мета нашого проєкту — поширення знань, інформації за межі громади, за межі міст, — продовжила колега, учителька із Сум Ганна ШЕВЧЕНКО. — Нам не вдалося зібрати всю суму, але думаю, що вдасться реалізувати проєкт все одно, ми справді здружилися, плануємо спілкуватися далі. Заклади освіти були в різних ситуаціях, у різних громадах та з різними можливостями. Що спрацювало найкраще — це залучення найближчого кола, спрацювали соцмережі, з досвіду Хмельницького знаю, що вийшли цікаві програми на радіо та телебаченні. Берегівські колеги мали надзвичайні акції, ярмарки хендмейду, ми намагалися працювати у соцмережах. Оскільки у нас гімназія-інтернат, при всьому бажанні не могли в карантинних умовах провести ярмарки. Гарно у нас спрацювало самоврядування, найактивніші представники гімназії домовилися, що кожен виділить ту суму, яку б міг виділити на ярмарок, і таким чином зібрали кошти. А от залучати бізнес було складно, бо був кінець року, у благодійних фондах кошти були вже або розподілені, або витрачені, тобто не було можливості нам допомогти, маючи таке бажання. Але нам вдалося залучити діаспору. У нас спрацювало те, що проєкт вже існував, ми вже проводили екскурсії, були люди, котрі бували на наших екскурсіях. До нас долучилися наші випускники, і було приємно бачити їх як глядачів. Досвід, який отримали наші учні, звісно, безцінний. Вони навчилися переконувати чужих, незнайомих людей, навіщо їм потрібні кошти на проєкт».

«ОСВІТЯНИ ГОТОВІ КРЕАТИВИТИ»

До речі, щоб долучитися до проєкту, треба було пройти серйозний відбір, із 150 заявок до реального змагання та збору коштів на краундфандинговій платформі відібрали лише 10 команд. Про фінал робот розповідали не лише учителі, а й учні. Чим завершились старання учнів мигіївської школи із Миколаївщини, хмелівської школи із Волині та загальноосвітньої школи №7-дошкільного навчального закладу із Донеччини, розповіла школярка Катерина Ольховська. За її словами, довго обирали ідею для проєкту: хтось хотів створити фотостудію, у когось був досвід пошиття екоторбинок.

«Але бажання створення творчої студії було викликано намаганнями батьків відтягти дітей від комп’ютерної техніки і розвинути їхні навички, створити щось своїми руками, — пояснює вона, чому зупинилися на ідеї творчої студії. — І беручи до уваги те, що в кожній школі є діти, які захоплюються малюванням, фотографіями тощо, вирішили створити студію «Голос поколінь». Зараз учні шиють торбинки, накидушки на сидіння: і для себе, і для односельчан, які мають у цьому потребу. Найважчим було — збір коштів, найкреативнішим виявилися вчителі та учні Донеччини, які провели фотозйомку. Вони зібрали 51% коштів проєкту. Були благодійні ярмарки, майстер-класи з фотографування, зустрічі з майбутніми меценатами. У результаті ми закупили обладнання на зібрану суму, створили студію у кожній школі. І хочемо розширюватися!».

Проєкти фактично завершені, але ідей для майбутньої роботи назбиралося чимало. У кожної з команд є досвід, як змінювати свою школу чи місто, які ініціативи тут запускати. А знань та навичок уже не відбере ніхто. «Попри великі ризики і складнощі дистанційної роботи, освітяни показали, що готові креативити та спільно розвиватись навіть на фізичній відстані. Ми неймовірно радіємо, що нам вдалося сприяти побудові міжрегіонального діалогу та на прикладі ConnectED показати, що це можливо навіть онлайн, — підсумовує керівниця краудфандингової платформи GoFundEd Олександра ПЄТУШКОВА. — Екологія, туризм, спорт, інклюзія, сучасні професії та медіа — усі ці складні теми вдалося охопити в одному масштабному проєкті. Учнівські рішення переростають у довгострокові зміни: новостворені проєкти у школах мають плани розвитку та з кожним роком матимуть все помітніший позитивний вплив. Хтось відкриє свою екомайстерню після відвідування гуртка з шиття у школі, інші працюватимуть над розвитком локального туризму чи започаткують своє медіа. Кожен з проєктів насправді має неабиякий вплив на майбутній вибір сьогоднішніх учнів».