Вирваний зуб? Загорніть його, будь ласка
Як і всі нормальні люди, візит до дантиста я прирівнюю до подвигу (це коли грудьми на амбразуру). І ось ниття зуба вийшло за межі мого терпіння...
Прошу дозволу в начальника мого рідного конструкторського відділу. З підозрою подивившись на напухлу щоку (чи не п'ятдесят копійок у роті?), шеф вирішив уточнити: "А правда, до зубного?" Я дивлюся віддано і клянуся, що принесу довідку з лікарні з точним зазначенням часу прибуття та відбуття (стосунки з начальством - тонка річ). Шеф із притаманною йому винахідливістю влучно парирує: "Довідку кожен може знайти!" Голосом, котрий переривається від хвилювання, обіцяю як матеріальний доказ принести вирваний зуб. "Гаразд", - милостиво дозволяє шеф.
І ось я вже тремчу від страху біля дверей стоматолога. Попереду ще два "трясуни", позаду - чоловік, який нервово хрупає пальцями. Обійшлося... Старенька-стоматолог майстерно вирвала очний зуб та наказала мені посидіти в коридорі на випадок кровотечі. Своїм проханням я лікаря здивувала. Розповіла про суворого шефа, попросила й довідку дати, й зуб загорнути в папірець. Лікарка знизала плечима, але все зробила.
Сиджу в коридорі з ватою в роті заміть зуба. Блідий громадянин, хруснувши пальцями, пішов до кабінету. Через хвилин п'ять вийшов якийсь ніби ошелешений. Не витримав, підійшов до мене, нахилився і прошепотів на вухо: "А ви знаєте, лікарка якась ненормальна. Хотіла мені вирваного зуба... загорнути".
На роботі перед моїми товаришами-конструкторами пред'явила шефу довідку й вирваного зуба, рішуче запропонувавши приставити його до спорожнілого місця в роті. Шеф великодушно сказав: "Вірю".
Полюбляв він широкі жести.
