Усиновлення Душмана
Навіть через кілька місяців служби далеко від дому наш солдат гострої ностальгії за батьківщиною майже не відчуває. Йому поки що не набридли пальми, що здаються вічнозеленими, спопеляюче яскраве сонце, зоряне нічне східне небо. Це пізніше, зі слів бувалих миротворців, місцева екзотика «сидітиме в печінках», а фізіономії товаришів по службі — викликатимуть легке роздратування. А поки що триває звикання до кліматичних умов, притирка в колективі, освоєння бойових завдань...
Проте скажу відверто, адаптація відбувається якось непомітно. Чітку межу між домашнім «учора» й іракським «сьогодні» провести не вдається. Часом просто ловиш себе на думці, що зграя шакалів, койотів, які перебігають дорогу перед БРДМом, або американські вертольоти, які пролітають на гранично малій висоті, — це не кадри з фільму. Арабська мова, вузенькі вулички Аль-Кута, ріка Тігр — усе це вже сьогоднішнє, реальне життя.
Якось раптово настає той момент, коли починаєш розуміти, що в місцевому пейзажі чогось усе ж таки не вистачає. Навіть домашні тварини тут не такі, як в Україні. А стиглі фініки та чорний виноград конкурують зі спогадами про бахчисарайські персики та білогірські яблука.
Не порушуючи законів і традицій країни перебування, українські миротворці проявляють свій менталітет і не приховують своєї прихильності до живності. У віддаленому гарнізоні, на прикордонному форті вони, насамперед, приручили до несіння служби звичайного іракського безпородного пса.
— Щеня я побачив на місцевому ринку, — розповідає старшина механізованої роти прапорщик Олег Маюн. — Араб під’їхав на машині, а позаду, за його розбитим «Москвичем», ледве перебираючи незміцнілими лапами, плентався цей малюк. Затягши міцніше на його шиї мотузку, господар узяв другий кінець у руку і вирушив вештатися по ринку. Собача тим часом теліпалося за ним, плутаючись між ногами й отримуючи за це по випираючих ребрах і наївній мордочці. Мені стало шкода щеня, і, порадившись із хлопцями, я вирішив викупити його в іракця. Довелося, звичайно, поторгуватися, ми зійшлися на тисячі динарів (півдолара).
Чотириногого друга назвали «Душман». На кличку пес не ображається, навпаки — весело крутить хвостом та «посміхається» на всі свої собачі зуби.
— Перші дні він відсиджувався в своїй будці, звикав до нового товариства, — продовжує старшина, погладжуючи загривок Душмана. — А тепер він умить відгукується на кличку і беззаперечно виконує всі команди. Вранці й увечері проводжає патрулі, радісним гавканням зустрічає БТРи, які повертаються із завдання. До того ж Душман допомагає охороняти форт. Вночі він сторожко спить, реагуючи на найменший сторонній шурхіт.
Хлопці, в свою чергу, теж вивчили звички пса. Якщо той котить, наприклад, носом пляшку з водою, — отже, хоче пити. Якщо гарчить, дивлячись у темний кут, — побачив змію. А ось скорпіонів та іншу нечисть він навчився просто відкидати лапою.
