Тема з продовженням

У листопаді на сайті Громадського об’єднання «Народна Самооборона» вийшов матеріал Юрія Луценка «Камерна робота. Ще 50» (перелік прочитаних книжок). «Це спроба обміну враженнями з тими, у кого менше часу», — цитую Юрія Віталійовича. До переліку увійшла й серія «Бронебійна публіцистика» з «Бібліотеки газети «День», яка отримала вищу оцінку. «Бронебійна публіцистика», — пише Юрій Луценко, — назва її 100% відображує зміст. Для всіх, хто хоче вибудувати свою українську цілісність. Гранд-респект газеті «День» і особисто Л. Івшиній». До речі, його прес-секретар Лариса Сарган нам сказала, що це Юрію Віталійовичу дружина Ірина привезла серію з Львівського форуму видавців, попередньо замовивши її.

Ірина Славінська пішла далі, написавши матеріал «Навіщо українським політикам читати серйозну літературу. Запитайте у Юрія Луценка» для www.forbes.ua. «День» пропонує матеріал вашій увазі.

Навіщо українським політикам читати серйозну літературу

Запитайте у Юрія Луценка

19 листопада до списку з 200 книг, прочитаних Юрієм Луценком у Лук’янівському СІЗО, додалося ще 50 позицій. До цієї дати політик провів в ув’язненні 687 днів. Виходить, що в середньому на одну книжку він витрачав 2,7 дня. Це швидко і багато. Якщо стежити за листами Луценка з в’язниці (а їх постійно публікують), то неозброєним оком видно, як сильно регулярне читання впливає на політика.

Корисні відкриття

Побічний ефект читання книжок — розвиток мови і мовлення. Раптом у внутрішній глосарій приходять нові слова і паралелі. Раптом із мови зникають агітки-гасла. Приходить іронія — завдяки збільшенню словарного запасу. Юрій Луценко навчився письмово формулювати свої думки. Тепер їх можна читати і навіть часом цитувати.

У середині літа Юрій Луценко похвалився, що за 565 днів перебування в СІЗО прочитав 200 книжок. Виходить, що на одну книжку в середньому йшло 2,8 дня.

Недаремно політик читав, можливо, вперше, Гумільова (№16 і №74 в списку) і Хантингтона (№17), книжки з історії США і Китаю, Шотландії і Росії, книжки з економіки й особливостей розвитку «матеріальної цивілізації». Після такого читання (знову ж таки, можливо, вперше) раптом можна усвідомити, що Україна — не пуп Землі. І що з українськими проблемами в Європі вже стикалися — століттях так у XVIII—XIX. І що є готові відповіді й рішення — про них просто треба знати.

Свіжий блог Луценка — тому яскраве підтвердження. Наприклад, ідея про «дієту подій» — дуже хороша. Про щось подібне, наприклад, говорять у своїх книжках і статтях аскетичні творчі люди — скажімо, український письменник Тарас Прохасько (№ 4, №39 у списку читання). Думка про те, що лушпиння може бути мало, а сенсу — багато, могла б допомогти як мінімум українському виборцю. Вона могла б суттєво відформатувати життя українських ЗМІ, повернувши його від потоку новин до створення нових смислів і їх коментування.
Друге відкриття Луценка — в стилі капітана Очевидність для всіх людей, які хоч раз читали історію України. Принаймні, у в’язниці Луценко цю історію перечитав (у списках читання політика як мінімум півтора десятка книжок, що розповідають про ті чи інші періоди історії України). Тепер пише: «Як можна було не помітити явної загрози колонізації? Як можна було зупинятися на півдорозі до перемоги й у внутрішніх суперечках приректи всю справу на крах?». Цікаво, що буквально позавчора на презентації «Хартії вільної людини» Лариса Івшина нагадала про те саме — про Москву, провінціалізм і кочубеївщину як найбільших ворогів України за версією письменника й історика Юрія Шевельова (№ 143 в списку прочитаного).

Не один історик нагадав, що в’язниця для діячів польської «Солідарності» перетворилась на справжній нон-стоп семінар на тему шляхів демократизації країни.

Третє одкровення свіжого запису в блозі: на тлі миру, на тлі вічності нинішні борсання ідентичності України нікому не потрібні. А питання розвитку країни — це питання вибору великого цивілізаційного проекту, до якого можна приєднатися. Скажімо, європейського проекту, де двері вже зачиняються і де ніхто не вмовлятиме. Тут видно користь прочитання праць про геополітику і цивілізаційні вибори — того ж Хантингтона, приміром. Усе-таки Юрій Луценко недаремно писав, що читання дало можливість побачити ситуацію з глибшою в плані простору перспективою.

Головний побічний ефект

Але основний побічний ефект від читання — ліквідація надто серйозного ставлення до себе. Адже не можна читати Мілоша (№62, №66) з Беккетом (№51) і продовжувати вірити у власну Велич.
Здається, що публікація списку літератури від Луценка і його інтелектуальна еволюція на очах у публіки — все це у результаті дасть плоди. Перший очікуваний глобальний результат — парадні книжкові шафи з золотими палітурками в кабінетах українських політиків зникнуть як жанр.

Про другий глобальний результат уже неодноразово писали в контексті Польщі і «тюремної» закваски її «Солідарності». Не один історик нагадав, що в’язниця для діячів «Солідарності» перетворилась на справжній нон-стоп семінар на тему шляхів демократизації країни. Можливо, перший у житті українського політика досвід повільного і вдумливого читання стане таким самим семінаром.
Український політик, який уміє читати, думати і робити висновки, — такого у нас поки що не було. Можливо, іншим теж варто спробувати? Сподіваюсь, в’язниця їм для цього не знадобиться.
www.forbes.ua