Ринок праці та освіта. Як знайти спільну мову?

Престижний навчальний заклад — якісні знання й навички — добра робота. Це мрія і студента, й роботодавця, й викладача, який дає знання. На жаль, ця схема у нас — далека від ідеалу. За даними Федерації роботодавців України, 2013 року на фінансування системи освіти в Україні було витрачено понад 50 мільярдів гривень державних коштів. При цьому бізнес щороку витрачає понад 1 мільярд доларів США для того, щоб підняти рівень професіоналізму випускників навчальних закладів, яких приймають на роботу. Треба шукати спільну мову, вважають і роботодавці, й ті, хто надає освітні послуги.

У червні 2014 року на базі Федерації роботодавців України створили Інститут професійних кваліфікацій, який пропонує бізнес-погляд на процеси у сфері реформування освіти, підвищення її якості та зближення результатів навчання із реальними вимогами ринку праці.

— Із системою освіти в нас постійно відбувається така розмова: роботодавці говорять, що ви готуєте не тих, а система освіти — що ви не кажете, кого треба готувати, — говорить директор Інституту професійних кваліфікацій, директор Департаменту розвитку трудового потенціалу Федерації роботодавців України, а також представник бізнесу Родіон КОЛИШКО. — Ми вивчили європейський досвід, зокрема британський. Схема оформилася в розуміння системи професійних кваліфікацій. Ми підготували три різні законопроекти для чотирьох парламентів. На жаль, до них справа не дійшла, й усе, що ми нині маємо, — це те, що наш законопроект пройшов перше читання в попередньому парламенті й «застиг» у Верховній Раді. Законопроект описує три основні компоненти системи: професійний стандарт, орган, який розробляє його (галузеві ради), і центр оцінювання знань. Системою має управляти спеціальний орган, який ми назвали Національним агентством з питань професійних кваліфікацій. У багатьох країнах ЄС діє такий орган. Він створює підстави для того, щоб ринок праці та сфера освітніх послуг знаходили спільну мову. Цією мовою є мова професійних кваліфікацій. Професійні кваліфікації створюються на основі професійних стандартів — це системний документ, який визначає вимоги роботодавця до працівника на робочому місці . Документ проходить обговорення в межах галузі. У ньому є вимоги, що працівник повинен вміти робити на робочому місці (ми не говоримо про те, що він мусить знати).

Федерація роботодавців вже має досвід напрацювання професійних стандартів — разом із компанією СКМ, Міносвіти та Британською радою — 2001 року розробила вісім професійних стандартів. Розробка зайняла півтора року. При цьому виявилося, що, запроваджуючи ці стандарти, наприклад, для підготовки інженера-електрика в енергетичній сфері, замість 5,5 року підготовки потрібно тільки 3,5 року. А для підготовки працівника очисного заводу — всього вісім місяців (замість 2,5 року). Тобто йдеться про радикальні зміни в структурі освіти.

— У Донецьку в нас був цікавий досвід: директор одного німецького підприємства запросив до себе 25 випускників одного дуже відомого навчального закладу. І тільки один із них відповів на запитання, що таке точка збитковості підприємства. Це — не наша функція створювати стандарти, а системи освіти. Але, на жаль, ми не завжди знаходимо з нею спільну мову. Є Закон України «Про вищу освіту»: ми бачимо, що там вже внормовано державне замовлення. І коли ми кажемо, що економіка потребує 1/3 працівників із вищою освітою та 2/3 — з професійною, то закон каже — ні, 51% буде з вищою освітою. Ми говоримо, що спочатку потрібно ухвалити закон про професійну, шкільну, дошкільну, післядипломну освіту, а вже потім приймати закон про вищу. Професійна освіта й вища не виправлять помилки, допущені середньою та дошкільною, — говорить заступник голови Федерації України Олексій МІРОШНИЧЕНКО.

Фахівці зазначають, що професійний стандарт — це «не вічний документ». Протягом трьох — п’яти років його слід оновлювати, тому що і обладнання, техніка, й вимоги до роботи постійно змінюються.

Сьогодні назустріч роботодавцям пішли представники середніх і вищих професійних закладів, які готують фахівців у металургійній галузі, хімічній, галузі енергогенерування та вуглевидобувній (створені галузеві ради). Тобто найохочіше йдуть на співпрацю професійно-технічні заклади. Роботодавці зазначають, що професійний стандарт — це не регуляторний акт, а документ, який визначає вимоги до працівника, але він не є обов’язковим: «Це відповідь на запитання про стандарт освіти соціологів, політологів, богословів». Ніхто не нав’язуватиме професійних стандартів.