Про управління масами і... «острів» інтелігентів

У всі часи боротьба за владу, зокрема й політичну, здійснювалася за використання певних технологій. І, як показує історичний досвід, перемагав той, хто застосував найновіші, незвичні, нестандартні методи та прийоми, бо вони працювали як «вау-ефект». Політичні баталії в Україні давно насичувалися маніпулятивними технологіями, а цьогорічна президентська кампанія перетворилася на шоу, яке покликане щодня годувати «халвою» українського виборця. Головна мета віртуального «серіалу» — проникнути в підсвідомість та змінити думки на штучний контекст, який нібито є «самостійним» висновком, а насправді вигідний маніпулятору. Щоб не кидатися від екрана телевізора до валеріани, не зриватися на рідних і не пересваритися з друзями в Facebook, потрібно зміцнювати свої психологічні «тили», радить досвідчений психолог, член Української спілки психотерапевтів Ольга МОРОДЕЦЬКА, бо лише та людина, яка розуміє, що нею маніпулюють, може протистояти процесу зомбування.

— Ознака психологічного здоров’я — це можливість пережити те, що з нами відбувається, та залишатися емоційно стійкими, з адекватною реакцією й розумінням подій довкола. Для того, щоб людині ставало краще, емоції мусять бути відреаговані. Тобто те, що ми спостерігаємо в суспільстві, і є реакція на події, які відбуваються в Україні. Й добре, що емоції виходять «назовні». Інша річ, що це відбувається в неконструктивний спосіб, коли люди кричать одне на одного, лаються в соціальних мережах, транспорті — це каналізація негативних емоцій. А якщо вже вдаватися до крикотерапії, то конструктивніше буде «спалювати» свої емоції, співаючи пісень у караоке чи в компанії з друзями, граючи в командні ігрові види спорту, можна піти до лісу й там побігати та покричати. Тобто емоції мають виходити, але не шкодити ні вам, ні іншим.

Ситуація, яку ми маємо, — це результат того, що відбувалося впродовж останніх п’яти або навіть 20 років. Не знаю, чи спеціально, чи мимоволі в Україні формувався маніпулятивний вплив на управління масами, причому все робилося задля того, щоб знижувати інтелектуально-культурний рівень суспільства. Вже дійшли до того, що 80—90% інформаційного контенту має розважальний зміст, який не дає можливості людині думати, аналізувати, усвідомлювати. Загальнокультурний рівень став «плінтусним». Люди не мають до чого тягнутися, напружувати розум. А мозок потрібно тренувати, як м’язи, інакше людина деградує. Лише коли мозку важко, ми розвиваємося. І що більше деградує суспільство в цілому, то легше ним маніпулювати, що власне й відбувається.

Хоча серед українців є багато успішних, талановитих людей, які щось винаходять, відкривають, розробляють, але оці вкраплення маленьких історій успіху майже непомітні в суцільному інформаційному просторі. Натомість багато історій маргінальних. І виходить так, що українцю немає з ким себе ідентифікувати. Він не бачить гарних, хороших, достойних, успішних, інтелігентних людей. Через це збивається зі шляху. Звинувачувати його в цьому не можна. Тут радше не допрацьовують державні інституції, які досі не створили образ успішного українця, на якого хотілося б бути схожим.

«РОЗУМНА ЛЮДИНА ЩОРАЗУ СУМНІВАЄТЬСЯ, А НЕ ДУЖЕ РОЗУМНА ПЕРЕОЦІНЮЄ СВОЇ ЗДІБНОСТІ»

— Тобто не вистачає авторитетів-дороговказів?

— Так, хоча інтелігентних та високоінтелектуальних людей в Україні вистачає, але вони як на острові. Вони мовчать, бо інтелігентність — це стриманість. Еліта ніколи не буде діяти кулаками чи ліктями, тому ці люди ніби відчувають себе в країні, а ніби і не в ній. Для них властивий ефект Даннінга-Крюґера, коли розумна людина щоразу сумнівається в собі, хоча має достатньо компетенцій, а не дуже розумна переоцінює свої здібності, бо не бачить своїх мінусів, і увесь час «лізе на голову». Щоб краще пояснити, наведу приклад: у одному університеті зібрали в аудиторії професорів, викладачів і студентів. Після короткої промови їм запропонували розв’язати суперскладну задачу, попередивши, що це завдання не всім під силу, тому якщо хтось сумнівається, то може залишити аудиторію. Як ви думаєте, хто залишився в аудиторії? Студенти! Вони не сумнівалися, що зможуть. А ті, хто справді зміг би, — не наважилися. Так само відбувається й у нас: ті, хто зможе, — не йдуть у політику, а профани не лише переоцінюють свою компетентність, а й демонструють нездатність адекватно оцінити фахівців із високим рівнем кваліфікації в тій чи тій діяльності. Нам бракує авторитетів, які не наважаться заговорити. Хоча їхній голос (для мене особисто, наприклад, Ліни Костенко) міг би бути визначальним.

На жаль, «совкова» психологія кілька десятиліть навіювала те, що людина — засіб для досягнення мети. Але в європейських країнах вважається, що не здорова людина — не вихована, бо вона до себе погано ставиться, не дбає про себе. Час сформувати стійкий нейроновий зв’язок — звичку, що ми самі себе повинні берегти — бо ми самоцінність, оце й буде надійний тил

Окрім цього, українській політиці властивий гибрис-синдром — це профдеформація людей при владі, коли вони починають владою насолоджуватися, їм здається, що вони другі після Бога, ухвалюють найкращі рішення, можуть абсолютно все. Й найголовніше, що їхнє оточення підсилює цю думку, каже: «ти геніальний», «найкращий», тобто підсилюють его, нарцисизм, самооцінку. А потім, коли життя повертає цю людину на землю, вона усвідомлює, що робила не те, чого від неї очікували. Наші політики мають колосальний відрив від реальності, вони — як на іншій планеті. Плюс — люди вірять їхнім обіцянкам, а не перевіряють їх у дії. Й цей люфт між обіцянками та діями — щоразу збільшується. Тут доречно було б нагадати фразу: «Не кажи мені про любов, покажи мені любов». Ми хочемо нарешті скуштувати, а не просто слухати щодня про «халву». Тому щоразу після ейфорії наступає розчарування і зневіра — і так по колу.

«МИ З ПОЛІТИКИ РОБИМО ТЕАТР І ЛОГІЧНО, ЩО ДО НЬОГО ПРИЄДНАВСЯ ЩЕ ОДИН АКТОР»

— У цьогорічній кампанії кандидати використовують не просто обіцянки і гасла, а віртуальну реальність, тобто спілкуються з виборцем через екран. До чого це може призвести?

— Виграє не кандидат, а технологія, бо боротьба йде не між претендентами на посаду глави держави, а між політтехнологіями. Вибори переходять у формат шоу. Хоча шоу зайшло в політику давно (далеко не напередодні цих виборів). І коли ми дивимося, як виступають політики, як вони проявлять свою артистичність, ораторські здібності, пози, жести — це нагадує театр, причому з бутафорією — вилами, коровою, відрами з землею. Ми з політики робимо театр і логічно, що до нього приєднався ще один актор. Це результат і не дивина — ось прилетів космонавт! Сцена під театральну постановку формувалася давно, просто не всі це бачили або не хотіли бачити.

І мене не дивує, що в усіх цих процесах використовуються технології управління масами, де одну з ключових ролей грає маніпуляція управління страхом. Це одна з найсильніших форм, тому що при залякуванні одразу виникає паніка, а в паніці людина може зробити те, що потрібно маніпулятору. Страхом легко управляти і цим ефективно користаються «банківські» шахраї, вимагаючи гроші, наприклад. Спершу залякують — потім управляють. Те саме ми помічаємо в політиці — «Буде хаос!», «Україну продадуть!», «Прийде Путін!». Пік залежить від моральних якостей кандидата. Від того, на що він готовий піти, щоб досягти поставлених цілей.

«ГОЛОВНЕ — ЗНАТИ, ЩО ВАМИ МАНІПУЛЮЮТЬ»

— Чи можна цьому протистояти? Як сформувати надійний «тил»?

— Головне — знати, що вами маніпулюють. Відсутність інформації створює тривожну атмосферу. Що більше інформації, то тривога знижується. Коли людина знає, що буде, як, коли, яким чином, тим спокійніше і впевненіше вона почуватиметься. Що менше знатиме, то більше фантазуватиме. Й кожен по-своєму уявляє, як можуть розвиватися події, залежно від того бекграунду, який він має.

Найперше, українцям слід заспокоїтися та не панікувати. Людина в емоціях не може критично мислити й адекватно реагувати на ситуацію. Варто більше зосереджувати увагу на тому, що ви можете контролювати — в родині, на роботі, в своєму будинку, колективі. Ви не можете дотягнутися до Президента, але ви можете діяти на місці, робити те, що вам під силу.

А для психологічного здоров’я слід виконувати прості речі. Коли емоцій надміру, спалюйте їх фізичною активністю: праця, спорт, танці, ходьба. Потім поповнюйте джерела під час релаксу — на природі (вона дорога нам тим, що при контакті ми включаємо всі органи чуття: очі бачать красиве, ніс відчуває запах, вуха чують солов’я). Не забувайте про хобі, арт-терапію, яка урівноважує нервову систему, та пет-терапію — домашніх улюбленців. Візьміть собі за правило вісім разів обійматися з найріднішими — тактильний контакт дуже важливий. Доведено: якщо ви обіймаєте своїх дітей, вони ростуть гармонійними і нервово стійкими...

На жаль, «совкова» психологія кілька десятиліть навіювала те, що людина — засіб для досягнення мети. Але в європейських країнах вважається, що не здорова людина — не вихована, бо вона до себе погано ставиться, не дбає про себе. Час сформувати стійкий нейроновий зв’язок — звичку, що ми самі себе повинні берегти — бо ми самоцінність, оце й буде надійний тил.

«ПЕРЕВІРЯТИ НА ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗДОРОВ’Я СЛІД УСІХ»

— На вашу думку, чи потрібен в Україні закон про психологічне здоров’я?

— Над цим б’юся і про це мрію вже багато років. Я маю досвід роботи в правоохоронних органах, не раз оцінювала можливості хлопців для роботи в спецпідрозділах. І скажу вам, що перевіряти на психологічне здоров’я слід усіх. Немає людей, які не підходять. Є люди, які не можуть працювати на визначеній роботі, зокрема й у політиці, й у владних інституціях. Мають бути визначені професійні здібності, моральні навички та мотивація. Але в нас про психологію та психологічне здоров’я думають у останню чергу. Яскравий приклад цього — наші бійці АТО (нині ООС), про психологічне здоров’я яких згадали вже тоді, коли вони набули посттравматичний синдром, а не до того, як відправляти їх на війну.