Наші земляки за кордоном хочуть залишитися українцями
Нещодавно у Києвi відбувався семiнар активiстiв української схiдної дiаспори, на який з'їхалися делегати з усiх країн-республiк колишнього Радянського Союзу. Вони представляли майже 6 мiльйонiв українцiв, що сьогоднi живуть як нацiональні меншини поза межами України.
Повсюди, на хвилі національного відродження наші земляки об'єднуються у товариства, шукають можливості для вивчення рідної мови та культури, самотужки відкривають музеї, влаштовують виставки народного мистецтва тощо. Однак очевидно, що вони мають дуже обмежені можливості й що збереження нацiональної iдентичностi українцiв за кордоном - в Естонiї, Грузiї, Росiї тощо - не є можливим без активної пiдтримки уряду України.
Як найболючішу проблему, делегати вiдзначали iнформацiйний голод, повну ізольованість діаспори від життя Вітчизни. Це зрештою не дивно, адже українськi часописи, телепрограми, нові книги досі не доходять навіть до наших найближчих сусідів, скажімо, до білорусів. Єдиним джерелом новин, як і колись, залишається Останкiно. Ситуацiя має начебто трохи змiнитися - Голова Держкомітету України у справах національностей та міграцій Володимир Євтух пообiцяв, що невдовзi уряд передплатить деякi українськi часописи для всiх громад схiдної дiаспори.
Не менш нагальною справою є забезпечення пiдручниками українських шкiл, класiв та недiльних шкiл за кордоном. За словами делегатів, Мiнiстерство освiти України не тiльки не допомагає, а навiть не вiдповiдає на прохання надіслати програми, методики тощо. Між тим, у себе вдома ми маємо зразки того, як інші держави дбають про освіту своїх співвітчизників за кордоном. Так Угорщина чи Ізраїль забезпечують підручниками відповідні школи та класи в Україні, а Росія фінансово підтримує видавництво кількох російських педагогічних часописів в Україні. Не вирішується питання і з навчанням молодих українцiв у вузах України, у чому дуже зацікавлена діаспора. Так із Молдови, де живе 530 тис. українців, останнiми роками до українських вузів було прийнято всього 70 українцiв. У той же час до Румунії поїхало вчитися близько 5000 громадян Молдови; усім забезпечено безкоштовний проїзд і стипендії. Не треба гадати, яка країна матиме у майбутньому більший вплив у Молдові.
Дiаспора потребує найбiльшої уваги з боку уряду України. Наші земляки хотіли б, наприклад, щоб їх вітали з нацiональними святами, запрошували на конференцiї чи ювілеї тощо. Вони впевнені, що у складi дiаспори є люди, гiдні того, щоб Україна надала їм почеснi звання, членство в НАНУ, у Спiлцi письменникiв тощо. Чому власне ні? Українцi за кордоном розраховують також - досі марно - на полегшення вiзового режиму в'їзду до України, на зразок, скажiмо, Литви, яка надала всiм литовцям свiту можливiсть приїздити на батькiвщину коли завгодно, без будь-яких обмежень чи формальностей.
Однією з численних причин невирішених стосунків зі схiдною дiаспори є те, що уряд України досі не має загальних засад державної полiтики стосовно українцiв за кордоном. Програма "Українська дiаспора на перiод до 2000 року", що її затверджено пiвтора року тому й спрямовано на пiдтримку культурно-нацiонального вiдродження українцiв дiаспори, від самого народження є майже приреченою за браком фiнансування.
А дiаспора очiкує й сподівається.
