Коли нульова толерантність – необхідна

Громадська організація «Прозорий вибір» започаткувала в Україні проект «Свідоме батьківство», щоб пропагувати сімейні цінності та попереджати домашнє насилля в родинах. Насамперед ідеться про просвітницьку кампанію, яку її автори та ініціатори будуть реалізовувати за допомогою онлайн-ресурсів — соціальних мереж, онлайн-платформ тощо. Серед експертів проекту — психологи, лікарі, батьки з великим досвідом, «зіркові» експерти. Братимуть участь і представники Національної поліції України. Чим відрізняється свідоме батьківство від несвідомого та яка роль правоохоронців у боротьбі з сімейним насильством «Дню» розповів помічник голови Нацполіції України Андрій ТКАЧОВ.

— Пане Андрію, на вашу думку, що таке свідоме батьківство і чим воно відрізняється від несвідомого?

— Це означає — бачити, чути, відчувати дитину і давати їй можливості для розвитку. Не змушувати бути такою чи іншою — як би хотілося батькам. Потрібно бачити, що цікавить дитину і в цьому напрямі працювати. Бо з цим є проблеми... Ми кількох дітей знімали з дахів, а причина — відсутність уваги і розуміння з боку батьків. Дитина дуже страждає, і це може призвести до страшних наслідків.

Коли ми виїжджаємо на виклик, маємо справу з явищами несвідомого батьківства: наприклад, коли бачимо, що обидва батьки в стані алкогольного сп’яніння, а їхня маленька дитина — недоглянута, сама по собі. Я координую роботу поліції з протидії домашньому насильству. Дуже багато проблем виникають у розлучених сім’ях, і я є свідком, як маніпулюють дітьми, наносячи їм психологічні травми: коли не дають побачитися з одним із батьків, коли родичі наговорюють на когось з батьків. Це все травматує дитину, породжує таке саме поводження з її боку, коли вона стає або жертвою, або кривдником.

Проект «Свідоме батьківство» може бути ресурсом для роботи, наприклад, у школах. Також у нас є окремий підрозділ ювенальної превенції, який працює безпосередньо з дітьми. Це — 1250 поліцейських по всій країні. Це — теж ресурс, який може доносити інформацію, в тому числі, для батьків.

— Яка ситуація з домашнім насиллям сьогодні в Україні?

— Якщо казати про цифри, то торік у нас було зареєстровано понад 115 тисяч заяв щодо домашнього насильства. Можна сказати, що це приблизно десята частина від реальної кількості. Наше суспільство дуже толерантне стосовно до будь-якого насильства, не тільки домашнього, а й до різних правопорушень.

Ми проводимо окреме спеціалізоване навчання працівників — створюємо спеціальні мобільні групи, які будуть займатися роботою з домашнім насильством, роботою з дітьми. Є в нас проект «Шкільні офіцери поліції», коли поліцейські закріплюються за школами і працюють з дітьми щодо різних тематик, проводять інтерактивні заняття. Заняття є різні — відповідно до вікових груп. Наша мета — достукатися до дітей, щоб у майбутньому вони були свідомими і громадянами, і батьками.

— Тобто, толерантність до насилля помітно не зменшується?

— В останні п’ять-сім років ми мали близько 100 тисяч звернень щорічно. Це пов’язано з тим, що громадяни не хочуть, щоб хтось дізнався про проблеми, не хочуть виносити сміття з хати. За останні роки кількість звернень зросла на кілька тисяч. Але, як показує досвід, нам потрібно відшукати причину насилля і працювати з нею — щоб такого не було. 

Ми навчаємо 45 мобільних груп — 400 поліцейських по всій Україні — вони працюватимуть саме в цій тематиці, також працюватимуть з іншими суб’єктами, бо поліція одна не може працювати з причиною домашнього насильства. Йдеться про співпрацю з громадськими організаціями, соціальними службами, притулками, центрами соціально-психологічної реабілітації. Ми — з усіма, хто може вплинути. Бо ми на один випадок можемо виїжджати п’ять, десять, 15 разів. Є такі родини, на які наші співробітники склали понад 100 протоколів — це означає, що ми реагуємо на інцидент, але не можемо знайти причину явища.

Мобільні бригади будуть по всіх обласних центрах. Ми розрахували за навантаженням: у Києві, наприклад, буде дев’ять груп, у Харкові — три, у Вінниці — дві. Також вони працюватимуть у деяких великих містах — таких, як Біла Церква, Бердянськ, Слов’янськ, Краматорськ. Наступним кроком ми заходитимемо в сільську місцевість. Там потрібні трішки інші підрозділи. На селі стало менше населення, але присутня велика толерантність до насилля.