Діти і війна
2020 року Україна звітуватиме в Комітеті ООН про дотримання прав найменших громадян
20 листопада світ відзначив 30-річчя ухвалення Конвенції ООН з прав дитини. Україна ратифікувала її 1991 року, за цей час у сфері дотримання прав дитини було зроблено чимало. Наступного року Україна звітуватиме в Комітеті ООН з питань дотримання прав дітей щодо ситуації в цій сфері — буде звіт урядовий та альтернативний. Основний виклик тут — війна.
За даними Офісу Уповноваженого Верховної Ради з питань захисту прав дітей, за ці 30 років ми створили нормативну базу у сфері захисту прав дітей, маємо «Закон про охорону дитинства», Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини до 2022 року, законодавство з протидії дискримінації дітей, порушується питання про неприпустимість дискримінації на рівні освіти, медицини, почали впроваджувати інклюзію, ювенальну юстицію, створили законодавчу базу для протидії домашньому насильству. Також серед зробленого — розбудова альтернативних форм сімейного виховання (сьогодні лише 5,6% дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проживають в інтернатах). Також в Україні зросло національне усиновлення.
Водночас держава виявилася неготовою до захисту прав дітей в умовах війни, кажуть фахівці, — починаючи від забезпечення прав на освіту і закінчуючи участю у військовому конфлікті.
«2020 року в Комітеті ООН ми вперше звітуватимемо щодо участі українських дітей у збройному конфлікті. Мусимо констатувати, що ми виявилися не готовими до викликів. Діти тою чи іншою мірою втягнуті у конфлікт, — розповіла представник Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана ФІЛІПІШИНА. — 2014 року по всій території Донецької та Луганської областей проживало приблизно мільйон дитячого населення... На жаль, сьогодні ситуація з інформацією про дотримання прав дітей на непідконтрольній території — критична. Дані, які є — це лише дані міжнародних організацій, які неохоче озвучують будь-які цифри, питання захисту дітей не обговорюється під час переговорів... Основні проблеми, про які ми знаємо — що є великі проблеми з перевезенням на підконтрольну територію дітей, які сиротіють: є великий супротив, щоб діти були переміщені, родичі ризикують своїм життям, ці процеси вкрай неврегульовані. Ми вітаємо рішення Міносвіти спростити процедуру допуску дітей, які перебувають на непідконтрольних територіях, до вступу на пільговій основі до навчальних закладів на підконтрольній території».
За її словами, сьогодні діти включені до проведення бойових дій, і «знадобилося багато зусиль, аби переконувати суспільство та Міноборони в тому, що зобов’язання держави — не допускати дітей ні в якій якості до цього — ні як той, хто допомагає, ні як той, хто воює». До того ж, досі в Україні не криміналізовано це на рівні законодавства.
Основна проблема дітей, які проживають у «сірій» зоні — майже 20 тисяч, — це доступ до освітніх і медичних послуг. Ці діти навчаються в школах у зоні досягання обстрілів, щодня наражають свої життя на ризик. Так, за даними військово-цивільних адміністрацій Донецької та Луганської областей, нині в зоні обстрілів розташовано 119 навчальних закладів, у яких навчаються понад 12 тисяч дітей, — ідеться про заклади на підконтрольній Україні території. Зовсім немає інформації щодо такої ситуації на непідконтрольній території. Фахівці наголошують, що Україні слід приєднатися до Декларації про безпеку шкіл під час військового конфлікту.
«Ми маємо ситуацію з Торецькою ЗОШ, яка розташована у п’ятикілометровій зоні від лінії розмежування. Там уже — всі вікна змінені, ще залишені розбиті вікна на третьому поверсі, бомбосховище — в цокольному приміщенні школи. Або, наприклад, Муратівська ЗОШ, у якій — 58 дітей і семеро вчителів, розташована за 17 метрів від військової частини... Хочу наголосити, що серед шести найбільших порушень у сфері захисту дітей в умовах військового конфлікту — це захоплення навчальних закладів та використання їх як військових об’єктів», — сказав віце-президент ГО «Всеукраїнська фундація «Захист прав дітей» Олексій ЛАЗАРЕНКО.
Україні негайно слід докласти зусиль для вирішення цих питань, адже, за даними фахівців, невдовзі додадуться інші: так, Комітет ООН з прав дитини розглядатиме питання про розширення прав дитини, тому що в 1990-х роках, коли затверджувалася Конвенція, ще не поставало питання про безпеку та конфіденційність дитини в інтернеті. А сьогодні — на часі.
