Амбасадори пам'яті

Бути гідом значить — поєднувати різні локальні ідентичності, культури, країни. Утім, здійснюють це по-різному. Багато хто з гідів інформує, наснажуючи новими й цікавими фактами. А дехто перетворює це на мистецтво, коли ерудованість, глибина розповіді поєднується з власним внутрішнім світом та інтересом, який настільки сильний, що туристи занурюються у минувшину й переживають разом з екскурсоводом певні історичні епізоди. І тоді є нагода відкрити для себе щось значно більше. Ось так, читаючи розповіді й переглядаючи відео сертифікованого гіда Шотландією, члена Асоціації туристичних гідів Шотландії Еліни МОДЕНОВОЇ, можна відкрити для себе Шотландію зсередини, зрозуміти, наскільки особливе місце тут посідає історія. Земля сильних духом волелюбців і нордичної містичної краси, люди, які шанують та зберігають свій культурно-історичний спадок як найдорожчий національний скарб, народний епос, що передається з покоління в покоління і є частиною шотландської самоідентифікації, сучасна аристократія як носій і амбасадор традицій країни — про все це у розмові з пані Еліною.

ВІДЗНАКА, ЯКУ ВРУЧАЄ ГЕРЦОГ

— Який образ Шотландії ви мали, живучи в Києві? Наскільки він змінився після переїзду? І яким був шлях до здобуття синього значка гіда, який вам вручив герцог?

— Моє знайомство з Шотландією почалося з книжок, які були в нашій домашній бібліотеці. Я з дитинства дуже любила читати Роберта Бернза, Вальтера Скотта, Роберта Луїса Стівенсона, захоплювалася історією королеви шотландців Марії Стюарт, про яку дізналася з однойменного твору Стефана Цвейга, ще у школі прочитала поему Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський», задовго до появи відомого фільму, прочитала про подвиги шотландців на чолі з «хоробрим серцем» Вільямом Воллесом. А коли сталося так, що вже в дорослому віці доля привела мене на цей далекий острів, за три тисячі миль від мого рідного Києва, усі ці імена і події немов ожили. І я заглибилася у дослідження ще більше. Водночас насправді закохав мене в Шотландію мій чоловік (власне, до нього я й переїхала) — людина всебічно обізнана та прекрасно освічена, який закінчив тоді ще Київський державний університет імені Тараса Шевченка і вже майже 30 років проживає в Единбурзі. Здається, він знає про Шотландію все.

Отже, певний базис, аби почати розповідати про цю країну, у мене був сформований. Але вважаю, що будь-якою справою треба займатися професійно, тож мала зробити ще один важливий крок. Я дізналася, що існує Асоціація туристичних гідів Шотландії, яка й готує фахівців. Моя англійська тоді ще, певно, не була ідеальною, але величезне бажання вчитися і той факт, що я єдина на той час кандидатка з іноземною українською мовою, справили на комісію враження. Я таки вступила, склавши нелегкі іспити.

ЕДИНБУРЗЬКИЙ ЗАМОК — ДАВНЯ ФОРТЕЦЯ, РОЗТАШОВАНА НА СКЕЛІ CASTLE ROCK В СТОЛИЦІ ШОТЛАНДІЇ МІСТІ ЕДИНБУРГ

Асоціація туристичних гідів Шотландії є членом Всесвітньої федерації асоціацій туристичних гідів. До речі, в Україні така асоціація також є: якраз перед початком карантину керівники Шотландської асоціації їздили до Києва, обмінювалися досвідом зі своїми українськими колегами. Асоціація туристичних гідів Шотландії існує вже понад 50 років і готує фахівців трьох рівнів, трьох значків: жовтий — тільки по Единбурзі, зелений — по певному регіону країни, синій — по всій Шотландії. Останній, звичайно, найважче отримати, але він і найбільш престижний. На урочистій церемонії закінчення курсу значки нам вручав  герцог — з неприхованим бажанням, аби гіди привозили своїх туристів до старовинного, майже казкового палацу XVIII століття, володарем якого він є і в якому проживає зі своєю родиною.

ПОРЯТУНОК СТАРОГО МІСТА

— Така вимогливість до тих, хто розповідатиме про Шотландію, показує особливе ставлення шотландців до історії. І значки — це тільки один з вимірів. Візьмемо до прикладу розбудову міста. В одному зі своїх дописів про Київ ви пишете: «Це місто... потрібно просто любити й зберігати, як коштовність, а модернізувати обережно й мудро. Як це здійснюють в Единбурзі». У чому саме проявляється це ставлення шотландців до своєї столиці?

— Усі знають, що традиції для британців дуже важливі. Вони не люблять руйнувати, а вивчають, аналізують і беруть найкраще з того, що було колись, на новий виток спіралі історії, де це можна відродити, перетворити, надихнути новим життям, а потім — передати прийдешнім поколінням, аби вони також цінували традиції. І це не абстрактний принцип; зупинюся детальніше на його практичному застосуванні.

Единбург отримав статус об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 90-х роках ХХ ст., а це дуже непросто. У цьому статусі місто поєднує два свої історичні обличчя, які відображають дві найважливіші ери шотландської історії: це Старе місто на горі, як столиця колишнього вільного шотландського Королівства, та Нове місто на північ від гори, побудоване у XVIIІ-XIX cт. на знак об’єднання Шотландії з Англією, як символ народження й укріплення нової держави Великої Британії.

Ці «два в одному» міста абсолютно різні за своєю географією, походженням, призначенням та станом на початок ХХ століття. Якщо Нове місто, будівництво якого розпочалося 1767 року за чітким архітектурним планом руками кваліфікованих майстрів з тесаного каменю, виглядало й справді майже як нове, то Старе місто було більше, ніж старим. Протягом століть одна єдина справжня вулиця, Королівська миля, яка розташована на горі й рівно на милю «збігає» донизу від Единбурзької фортеці, забудовувалася не завширшки, а заввишки, тобто на один поверх будинку з часом налаштовувався ще один поверх, а потім, пізніше, ще і ще — і так аж до шести поверхів, густо заселених і дуже перевантажених. Жодної каналізації та водогону ще не було, а от активна вулична торгівля всім підряд, дрібне виробництво, свині та півні під ногами, крадії, жебраки та каліки, неймовірний бруд, епідемії та пожежі — всім цим аж до краю був наповнений Единбург, який тоді зовсім не нагадував туристичної мекки. Але в тому самому місті у той самий час жили, творили й викарбовували вічну славу Шотландії філософи Девід Юм та Адам Сміт, засновник геологічної науки Джеймс Геттон, великий хімік Джозеф Блек. Тими вулицями ходив Роберт Бернз, там народився Вальтер Скотт.

Як це можна забути, знищити, зруйнувати? Але як зберегти, як донести й показати тим, хто житиме і приїздитиме до Единбурга у ХХ і ХХІ столітті, адже час бере своє і ніщо не вічне під небом? Це питання почали ставити ще наприкінці ХІХ століття не тільки міські засідателі, а й вчені-історики, митці, меценати. Провідну роль у цій справі зіграв вчений, якого сьогодні назвали б екологом, соціологом та фахівцем з містопланування та озеленення Патрік Геддес (1854-1932). Він першим запропонував план реставрації, відродження стилю і духу Королівської милі зі збереженням кожної середньовічної будівлі, кожного дворику — «клоузу», які ще можна було зберегти. Крім того, Королівська миля завжди була і залишається житловою вулицею і, таким чином, має бути комфортною для своїх мешканців. Милю та прилеглі вулички оголосили історико-культурним заповідником і встановили чіткі й детальні норми та терміни для будь-якого будування, надбудування та перебудування. Завдяки цьому, Старе місто зберегло свій неповторний колорит, і навіть сьогодні, піднімаючись на гору до Фортеці або сходячи до старовинної ринкової площі Грасмаркет, ви відчуваєте себе в атмосфері стародавніх часів, у серці унікального західноєвропейського міста, своєрідного музею під відкритим небом, і водночас перебуваєте у сучасному середовищі звичного міського комфорту з багатьма готелями, кафе, пабами, ресторанами тощо.

ЗАМОК КАРЛАУР, ПОРУЧ З ЕДИНБУРГОМ

Те ж саме стосується й Нового міста. Наприклад, за оригінальним архітектурним планом забудови 1760-х років, 10% його території відводилося під приватні парки, сквери та зелені майданчики для виключного користування шляхетного панства та буржуазії, які займали нові триповерхові апартаменти у фешенебельних терас-хаузах Нового міста. За минулі 250 років нічого не змінилося: ті парки, майданчики і сквери досі залишаються приватними, і досі гуляти ними можуть виключно мешканці тих самих прилеглих терас-хаузів, які й досі є найбільш престижним і статусним житлом в Единбурзі. Не можна змінювати форму та матеріал віконних рам, не можна прибудовувати балкони, і це також вимога для історичної заповідної зони міста. Тут неможливі «довгобуди», та і взагалі, місцеве населення дбає про порядок.

ІНТЕРАКТИВНА ІСТОРІЯ

— Наскільки актуалізованими є історичні символи міста? Чи проводять там якісь заходи, залучаючи громадян?

— Музейна, бібліотечна справа та сфера туризму в Шотландії досягли високого рівня. Аби залучити до вивчення і дослідництва дітей та молодь, аби зробити складне доступним і зацікавити якомога більше людей, майже усі історико-архітектурні й освітньо-культурні об’єкти облаштовані сучасними цифровими пристроями: інтерактивними екранами, інформативними табло тощо. В Единбурзькій, Стерлінгській фортецях і на багатьох інших об’єктах є тематичні ігрові зали для дітей із сучасним обладнанням, де можна до всього торкатися, натискати на різні клавіші та кнопки, буквально потрапляючи у минуле. Цьому допомагає і великий вибір історичного костюму різних часів. Перевдягнувся — і ти вже принц або паж королеви. Я вже не кажу про папір, олівці, фломастери, мольберти, пластилін, книжки-розмальовки — усе це ви знайдете, аби зайняти увагу своїх дітей у будь-якому музеї. Усі люблять тематичні квести, участь у яких також пропонується і дітям, і дорослим. Гра — найкращий спосіб для вивчення.

Влітку на відкритих територіях старовинних фортець проводять костюмовані лицарські турніри або реконструкції історичних битв. Поруч розташовані намети давніх ремесел, де працює коваль, бондар, де можна побачити, як у минулому вироблялося, наприклад, скло, мило, ліки, печиво. Це можна не тільки побачити, а й спробувати зробити самому.

В Единбурзькій фортеці постійно відбуваються різні історичні заходи та спеціалізовані виставки. Мені запам’ятався «останній вихід у світ» прапору, з яким шотландці билися при Ватерлоо у 1815 році. Останній — тому що ця реліквія вже дуже давня і відтепер має залишитися недоторканною. Единбурзький замок — це не тільки колишня резиденція шотландських королів, а й штаб та діючі казарми шотландської дивізії — невід’ємної складової частини Британської армії. Тут розташовані і два полкових музеї, і вражаючий Меморіал загиблим воїнам-шотландцям, що склали своє життя під час Першої, Другої світових війн та подальших військових конфліктів. Біля меморіалу також відбуваються важливі заходи за участі військових. І вже 150 років, кожного дня, окрім неділі та Різдвяних свят, з Единбурзької фортеці, рівно о першій годині дня лунає постріл гармати, як сигнал точного часу. Навіть зараз, коли локдаун зробив місто зовсім порожнім, гармата лунає — це значить, що Единбург живий.

АДАМ СМІТ — ОДИН З ЧИСЛЕННОЇ КІЛЬКОСТІ ШОТЛАНДЦІВ, ЯКІ ВІДОМІ НА ВЕСЬ СВІТ

Ще одна візитівка міста — монумент Скотту. Це дуже нетиповий пам’ятник, який являє собою храм творчості видатного письменника, великого сина Шотландії. Всередині «храму» є спіральні сходи, завдяки яким можна піднятися на оглядовий майданчик і роздивитися усе місто. А коли спускаєтеся донизу — отримуєте на згадку сертифікат сходження на монумент. Взагалі Вальтер Скотт — символ Шотландії, це близька людина для кожного шотландця.

«ЖИВУТЬ ЛЮДИ — ЖИВУТЬ СПОРУДИ!»

— У Шотландії збереження пам’яток інституціоналізовано, є організації, які на цьому спеціалізуються. Чи могли б ви про них розповісти?

— Є дві громадські організації: «Історична Шотландія», яка нині називається «Historic Environment Scotland», тобто «Історичне середовище Шотландії» (одна справа жити або перебувати просто на певній території, інша — в історичному середовищі), та фонд під назвою «The National Trust for Scotland for Places of Historic Interest or Natural Beauty», скорочено «The National Trust for Scotland».

Під егідою «Historic Environment Scotland» близько 300 історичних споруд по всій країні, насамперед, палаци, фортеці та інші об’єкти, які не є приватною власністю, а належали в минулому шотландській короні. Нагадаю, що Шотландія мала статус незалежної держави зі своїм Парламентом до 1707 року. «Historic Environment Scotland» опікується ними, здійснює необхідні реставраційні роботи, проводить різноманітні заходи, забезпечує туристичне обслуговування.

«National Trust for Scotland» займається подібною діяльністю щодо інших пам’яток (наразі має 100 об’єктів по Шотландії), купує, реставрує та дає нове життя історичним спорудам різноманітного призначення. Котеджі ткаль XVIII ст., кузня та будинок коваля того ж часу, а також постоялий двір, або пивоварня, бондарня, хатини рибалок XIX ст. — те, що представляє історичний інтерес, має свою архітектурну особливість, є кам’яним свідком своєї епохи, обережно консервується, зберігається і перетворюється чи на музейний експонат, чи на унікальне житло! Тим Шотландія настільки і приваблива, що зберегла своє historic environment, тобто історичне середовище. Я постійно приводжу туристів до таких містечок, де в будинках, датованих XVII-XVIII століттями, живуть люди. Живуть люди — живуть споруди! На таких історичних спорудах є значок фонду NTS.

ОДИН З ЛІСОПАРКІВ ЕДИНБУРГА

Збереження історичного середовища — завдання не тільки названих вище інституцій, але й загальна справа. Тут розуміють усі й на усіх рівнях: ламати — не будувати, і те, що буде втрачене одного разу, не вернеться знов. У центрі Единбурга понад 150 років працювала міська лікарня, побудована за часів королеви Вікторії, тобто з середини ХІХ сторіччя. На той час це була найбільша клінічна лікарня у Великій Британії. Будівля являла собою кам’яний палац шотландського баронського стилю із центральною великою вежею та малими конусовидними вежами, трикутними мансардами, чудовим архітектурним оздобленням та ін. Центральну споруду оточували корпуси-відділення, і кожен — тієї ж неймовірно красивої Вікторіанської архітектури. Створив цей проєкт видатний шотландський архітектор Девід Брайс.

Проте сучасна медицина потребує сучасних приміщень, і лікарня переїхала на нове місце, залишивши свої історичні приміщення порожніми. Та порожніли вони недовго. Мерія, сумісно з Единбурзьким університетом, на балансі якого знаходилася стара лікарня, оголосила тендер, який виграла девелоперська компанія зі своїм проєктом перетворення вікторіанських палаців на ексклюзивне житло. І сьогодні район КвортерМайл — один з найпрестижніших для проживання у столиці. Між старими корпусами побудовано нові суперсучасні будинки. Якщо підходити зі здоровим глуздом, розумом та смаком, тримаючи на увазі збереження свого historic environment, то виникають прекрасні проєкти, які повністю себе окуповують.

Ще один чудовий приклад збереження та відродження історичної спадщини в Единбургу — замок «Дональдсон коледж», побудований у середині ХІХ ст. за проєктом видатного шотландського архітектора Вільяма Плейфера. У цьому палаці майже 200 років навчалися і жили діти з порушеннями слуху та мовлення. Виникла та ж проблема: на сьогоднішній день стало неможливим, нерентабельним утримання такого величезного палацу для порівняно невеликої кількості учнів. Будівлю і землю, яку вона займає, виставили на продаж, і за якийсь час об’єкт придбала відома місцева будівельна корпорація та почала перетворювати замок на унікальний житловий комплекс. Якщо ви маєте два мільйони, можете придбати ексклюзивні апартаменти у замку ХІХ століття.

Коли я приїжджаю додому, до Києва, мені буває до сліз боляче дивитися на архітектурний кавардак у центральних районах, та ще гірше — на наші вікові київські недобудови. Скільки років тому я поїхала, а й досі біля Львівської площі, в історичному районі, довго й важко «помирає недобудованим» багатоповерховий дім, спорудження якого почалося ще, здається, у 80-х. В Единбурзі прикладів такої недбалості я не помічаю. Небайдужість, активна громадська позиція з будь-яких питань життєустрою, реальна участь у справах свого містечка, селища, міста та країни дуже характерні для британців взагалі. Британці ніколи не дають спуску владі, ясно нагадуючи, що все тримається на їхній кошт, платників податків (продовження розмови читайте у найближчих номерах «Дня»).