Екологічні мандри

Із Сергієм ТОЛСТІХІНИМ ми спілкуємося на десятий день його подорожі. У мандрівку Європою на велосипедах чоловік вирушив зі своєю дружиною Юлією МАЗУР. Це другий етап їхньої подорожі, який триватиме ще 55 днів. Вони вже познайомилися з Таллінном і купили квитки на пором до Гельсінкі. Сергій та Юлія — громадські активісти. Їхня поїздка — це не звичайна туристична цікавість до нових місць, адже упродовж маршруту вони збираються вивчити європейський досвід розвитку зеленої енергетики і зеленого туризму, щоб донести його до українців.

— Сергію, що ви з Юлією ставили за мету, вирушаючи в цю тривалу подорож?

— Ми — громадські активісти, робимо кілька цікавих проектів у Хмельницькому: займаємося розвитком зеленого туризму, громадянського суспільства та відновлюваних джерел енергії. Крім того, ми любимо мандрувати велосипедами. Ми хотіли не просто покататися, а набути якогось досвіду в усіх напрямках нашої роботи. Тому вирішили здійснити таку масштабну подорож, яка має три мети. Перша мета — дослідження зеленого туризму. У нас в Україні є безліч цікавих локацій, але туди велосипедом не доїдеш. Доводиться або їхати трасою, на якій через надмірну кількість машин досить небезпечно для велосипедистів, або розбитими сільськими дорогами, лісами, полями, болотами, де проїхати взагалі практично неможливо. Тож матимемо нагоду побачити, яка велоінфраструктура в Європі. Друга мета — дізнатися, як українці живуть за кордоном. Ми займаємося розвитком громадянського суспільства, реалізовуємо різні проекти, піднімаємо обізнаність громадян у політиці та реформах. Тому нам цікаво дізнатися, які в українців за кордоном є громадські організації, які вони здійснюють заходи, як об’єднують людей. У кожному новому місті ми проводимо зустрічі з ними, записуємо інтерв’ю і в результаті випускаємо відео. А третя мета — розвиток відновлюваної енергетики. По дорозі ми фіксуємо, як функціонує зелена енергетика в різних країнах. Також у нас запланована низка зустрічей з активістами, які розкажуть все докладніше. Ми хочемо зробити серію роликів і на цю тему.

 ЗА ДЕСЯТЬ ДНІВ — ЖОДНОЇ РОЗЕТКИ

— Я знаю, що ви вирішили взяти з собою в подорож сонячну панель — розкажіть, з якою метою?

— Оскільки ми займаємося питаннями переходу України на зелену енергетику, то вирішили взяти велопричіп із сонячною панеллю. По-перше, цим ми привертаємо увагу. Люди зупиняються, фотографують нас, запитують, що це таке. Це вже наш певний внесок у поширення ідеї зеленої енергетики. До того ж, ми поставили собі за мету під час мандрівки використовувати якомога менше електрики від розетки. Цієї сонячної панелі нам вистачає для того, щоб заряджати всі гаджети, камери, гоу-про, дрон, можемо воду нагріти через спеціальну пічку, щоб помитися. Ми абсолютно енергонезалежні.

— З нею важче пересуватися?

— З одного боку — так, без велопричепа було би легше. Але, їдучи на два місяці, хотілося б узяти кілька таких речей, яких би ми не взяли, їдучи на один тиждень. Той самий переносний душ, наприклад. Взагалі, це як із «кравчучкою». Що легше — нести сумку в руках чи везти на цьому візку? Сумка все одно є, і вона все одно важка, але погодьтеся, на колесах трохи легше. Тому ноша відчувається, але ми нормально проїжджаємо ті відстані, які запланували. Звісно, без панелі було б трохи легше, але ми враховували, що вона буде, тому були до цього готові.

— А як вдається долати такий маршрут, чи виникають труднощі?

— На початку завжди бувають проблеми. У перший день зазвичай все дуже подобається, бо людина ще повна сил. Другий день найважчий, бо після першого дня ти дуже втомлений. Але далі вже входиш у ритм, і стає простіше, м’язи вже сильніші, входять у робочий режим. Щоб ви розуміли, ми крутимо педалі по 10—12 годин на день. Щоб уявити собі, як це, підіть у спортзал і відпрацюйте на доріжці 12 годин з невеликим перервами. Думаю, мало хто на таке наважиться. Дехто каже, що у нас дуже класний відпочинок, але я вилучив би тут слово «відпочинок». Це робота — і фізична, і моральна. Навіть якщо у нас є так званий день відпочинку, коли ми не їдемо, все одно не можемо розслабитися. Зараз ми в Таллінні: маємо походити містом, подивитися, потім у нас зустріч та спілкування з українцями, далі потрібно знайти Wi-Fi і вивантажити фото й відеоматеріали. Тому немає часу на відпочинок, але поки нам все вдається.

 «ЇДЬ І ГОРЯ НЕ ЗНАЙ»

— До цього ви їздили у веломандрівки Україною? Можете порівняти досвід пересування з Європою?

— До того, як почали їздити Європою, ми об’їхали майже всю Україну. Тут нема що порівнювати, різниця разюча. У нас дуже багато цікавих туристичних локацій і взагалі немає інфраструктури, щоб до них добиратися. Виключно на авто розбитими дорогами, а про велосипед — годі й думати. У нас з Юлею двоє дітей. І щоб поїхати з ними подивитися якусь цікавинку, треба докласти шалених зусиль. Трасою їхати небезпечно, тому ти мусиш виїжджати на розбиті дороги, де яма на ямі й дитина через годину вже плаче. У Європі ж ситуація інша. Наприклад, в Естонії від села до села — окрема, огороджена велодоріжка. Їдь собі і горя не знай. Ми проїхали величезну ділянку дороги, жодного разу не виїхавши на трасу.

— Крім гарно облаштованих веломаршрутів, чого ще не вистачає для розвитку зеленого туризму в Україні?

— Це комплексне питання. Наприклад, є проблема нічлігу. Розповім вам на прикладі Хмельниччини. Є у нас таке село — Самчики. Там є панський палац, подивитися який приїжджають туристи автобусами і машинами. Але проблема в тому, що громада нічого не заробляє на цьому. Люди, звісно, платять гроші за вхідний квиток. Але ці гроші йдуть державі, оскільки палац належить їй. Поруч є кіоск, можна, наприклад, морозива купити. І все, на цьому інфраструктура закінчилася. Якщо взяти за приклад поляків, то у них біля таких палаців ціла індустрія. У них висять інформаційні стенди про зелені садиби. Там можна і на нічліг влаштуватися, і молока свіжого попити, і велосипед взяти покататися. А якщо річка є — то там і човни, і катамарани. Я не кажу про розпіарені туристичні місця. У Польщі під будь-яку невелику туристичну принаду підтягується бізнес. До такого ж ми закликаємо й українські громади. Потрібно дати туристам де переночувати, що поїсти, щоб вони могли купити собі на згадку яку-небудь сувенірну продукцію, а також провести для них майстер-класи. Тоді це буде справді вигідно громаді і люди будуть їхати.

 «СІЛА БАТАРЕЙКА»

— Із зеленим туризмом ситуація зрозуміла, а з яким досвідом щодо відновлюваної енергетики ви уже познайомилися і як його можна буде застосувати у нас?

— По цьому питанню ми опрацювали поки найменше. Головні локації у нас заплановані далі. Наприклад, у Бонні в Німеччині ми заїдемо у світову асоціацію вітрової енергетики. У Брюсселі чекаємо на зустріч із комісаром з питань зеленої енергетики. Поки ж бачили традиційні і для нашої країни приклади, коли люди самі встановлюють сонячні панелі для своїх потреб. До слова, у деяких країнах із впровадженням зеленої енергетики виникають і труднощі. Наприклад, у Литві нам розповідали, що там діяла така ж програма «зелений тариф», як у нас. За ним держава купувала електроенергію за високою ціною. Але змінилася влада, і цю програму раптово згорнули. Як наслідок, люди повкладали мільйони євро в побудову сонячних електростанцій, намагаючись отримати прибуток, і залишилися ні з чим. Вони обурені.

— А які взагалі враження від подорожі, поки виправдовує ваші очікування?

— Взагалі наша поїздка просто неймовірна. Ось днями ми приїхали до Таллінна і зустрілися з Анатолієм Лютюком. Мабуть, враження з усіх 20-ти країн, у яких я був, перебила ось ця людина. Він створив у самісінькому центрі Таллінна український культурний осередок. Чоловік робить дерев’яні іграшки, сам видає книжки, друкує їх на папері, який виготовляє самостійно за старовинними технологіями. Хоч у нас і так щодня багато вражень, але тут нас ніби «піднесло» величезною хвилею емоцій. Загалом поїздка дуже позитивна. За тиждень дороги ми не витратили ні копійки на нічліг. Звісно, ми планували такі витрати, але поки нам всюди трапляються люди, які готові прийняти нас у себе. Ще була проблема — ми вибивалися з графіка. У нас був важкий день, коли ми доїжджали до Юрмали. Була спека, до того ж, ми заїхали на гору Хрестів і там трохи затрималися. Ми розуміли, що до Юрмали доберемося в темряві, були обезсилені. Коли ж українці, які нас там чекали, дізналися, що у нас така проблема, як то кажуть, «батарейка сіла», то вони виїхали нам назустріч і забрали нас на авто. Так ми дісталися міста вчасно. У нас попереду ще 55 днів дороги. Щоправда, поки ми ще не усвідомили цього повністю, але поступово у нас все вдасться.

* * *

На свою подорож тривалістю приблизно у 80 днів Сергій разом з Юлією мають просто грандіозні плани. Вони збираються видати серію роликів про відвідані країни, відеоінтерв’ю з цікавими представниками української діаспори. За результатами поїздки планують напрацювати й видати концепцію розвитку зеленого туризму. Ентузіасти сподіваються, що цей досвід допоможе об’єднаним територіальним громадам успішніше розвивати свій потенціал.

Фото надані автором