«Щоб критично мислити, потрібно мати ціннісну платформу»

Уже традиційно гостею Літньої школи журналістики «Дня» стала міністр освіти і науки Лілія ГРИНЕВИЧ. І також традиційно учасники ЛШЖ підготували їй гострі запитання. Літньошколярі, які вчаться у різних вишах України та за кордоном, відчувають проблеми української освіти на собі.

Зустріч відбулася незабаром після закриття чергової сесії парламенту. За «танцями» навколо зняття недоторканності з групи депутатів парламентарі не встигли проголосувати проект Закону «Про освіту», який стояв на порядку денному. Проте міністр переконана: закон ухвалять вже у вересні цього року. «Реформа освіти — на десятиліття. І треба, щоб суспільство зрозуміло, про що саме цей законопроект і якою є візія нової школи, — акцентує Лілія Гриневич. — Діти, які підуть у перший клас Нової української школи у 2018—2019 навчальному році, закінчать нову дванадцятирічну компетентну школу в 2029—2030 роках. За цей час зміниться декілька парламентів і кілька урядів. Перед авторами законопроекту постає питання: як сприяти тому, щоб цю реформу не згорнули?».

Власне, відповідь ми шукали під час зустрічі з міністром. За менш ніж годину встигли обговорити проблеми середньої й вищої освіти: навчання у селах, рейтинги українських вишів, хабарі у школах та стипендії «по-новому». Згадали і про позитиви: зростаючу популярність регіональних університетів і «лікувальний ефект» Бібліотеки «Дня».

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ПЕРЕКОНАНА, ЩО ЗАКОН «ПРО ОСВІТУ» ПРОГОЛОСУЮТЬ У ВЕРЕСНІ»

— Наша вища й середня освіта турбує суспільство відірваністю від реального життя, — констатує Лілія Гриневич. — Основна ідея реформи полягає в тому, щоб ми перейшли від школи, де «напихають» дітей переважно теоретичними знаннями, до школи сучасного життя. Компетентність — це певне ядро знань. Але як навчитись шукати необхідні знання і вміти застосовувати їх у вирішенні практичних індивідуальних і професійних завдань?

Коли на сучасну людину ллється багато інформації з різних джерел, головне — не запам’ятати щось, а вміти знайти аргументи, поставити під сумнів, тобто критично переосмислити ситуацію. Щоб уміти критично мислити, треба мати ціннісну платформу, стояти на позиціях цінностей — от про це йдеться у нашому законопроекті. У нової школи має бути інший зміст, інші методики навчання. Це не може бути авторитарний стиль, до якого звикла пострадянська школа: вчитель розказує, а діти мають відтворити почуте. Потрібні інші методики навчання, спілкування, аргументації й полеміки.

Між іншим, цікаво, що на території Європи дворічна старша школа залишилася тільки в трьох державах: Росії, Україні та Білорусі. Усі провідні країни світу мають трирічну, а деякі й чотирирічну старшу профільну школу.

Віталій КУДИРКО, Львівський національний університет імені Івана Франка: — Проект Закону «Про освіту» парламент так і не встиг розглянути до літніх канікул. Які можуть бути наслідки того, що реформа відтерміновується? Які кроки плануєте для її впровадження за таких умов?

Л. Г.: — Перш за все, це не відтермінування реформи. Прикро, що було затягнуто час і ми не змогли дійти до вичерпання порядку денного, а наш законопроект стояв саме на порядку денному. До початку вересня ми маємо популяризувати саму реформу та закон у суспільстві.  

Повертаючись до того, що ця реформа на десятиліття, — нам важливо, щоб суспільство засвоїло та прийняло її. Тоді змінюватимуться політики, але реформа працюватиме. Саме тому в перші пленарні тижні вересня проект Закону «Про освіту» буде поставлено на розгляд. Він давно відпрацьований, до нього внесено 1704 поправки. Критично важливо, щоб законопроект ухвалили у вересні, бо тоді ми ще встигаємо закласти до бюджету на 2018 рік кошти, які повинні сприяти запровадженню положень закону.

У серпні, на педагогічних конференціях, ми презентуємо новий стандарт початкової школи. З 1 вересня відбудеться пілотне запровадження цього стандарту у 100 школах України: це й міські, і сільські заклади, які розташовані в різних куточках країни.

Для нас важливо, незалежно від того, приймуть закон чи ні, наступного навчального року перепідготувати понад 20 000 учителів, які в 2018—2019 навчальному році візьмуть перший клас Нової української школи. Однак я переконана, що закон проголосують вже у вересні 2017 року.

Є ДОРОГА — БУДЕ ОПОРНА ШКОЛА

Марія ОРИЩИНА, Національний університет «Острозька академія»: — Новий закон «Про освіту» передбачає революційні зміни в школах, які стосуватимуться якості викладання, зарплат вчителів. Проте на регіональному рівні існує велика проблема із закриттям шкіл. Це створить проблеми не лише для учнів та їхніх батьків, а й позбавить роботи спеціалізованих кадрів. Як ви поясните такий парадокс? Реформування, яке обійдеться бюджету в чималеньку суму, і водночас закриття шкіл?

Л. Г.: — Наш підхід такий: початкова школа має розташовуватися якнайближче до місця проживання дитини. Тому в нашому законопроекті є стаття про доступність освіти. На думку Міністерства освіти і науки, у сільській місцевості зараз можна відкривати клас, якщо є хоча б п’ятеро дітей одного віку. І якщо є навіть три дитини різних вікових категорій у межах початкової школи, до них приїжджатиме вчитель і займатиметься з ними. 

Що старшими стають діти, то важливішим є доступ до якісної профільної освіти. От сьогодні у сільській місцевості проживає 33% десятикласників, а це учні, які вже готуються до вступу у виші. Вони навчаються в класах, де менше, ніж десять учнів. Це означає, що один вчитель є «фахівцем» із, наприклад, п’яти предметів: фізики, фізкультури, англійської тощо... Чи в рівних умовах такі школярі з іншими дітьми, які мають лабораторії, комп’ютери та фахових вчителів з кожного предмету? Звичайно, ні. Саме тому ми йдемо шляхом створення так званих опорних навчальних закладів. Іншого рецепту цивілізований світ не вигадав. До всього можна додати дистанційне навчання, але поки у нас немає потужної інтернет-мережі — її варто створити. До речі, в багатьох країнах це робили мобільні оператори: коли вони вигравали пакет 3G або 4G, їхнім соціальним зобов’язанням було охопити навчальні заклади інтернетом. На жаль, нам поки не вдалося долучити українських мобільних операторів до такої практики, але, гадаю, колись це обов’язково відбудеться.

Опорна школа повинна бути суттєво кращою, ніж теперішні навчальні заклади. Минулого року Міністерство освіти і науки виділило 200 мільйонів гривень на обладнання опорних  шкіл, 600 мільйонів гривень — на шкільні автобуси. Цього року виділено 200 мільйонів гривень на шкільні  автобуси, 300 мільйонів гривень — на обладнання опорних шкіл. На об’єднані територіальні громади окремо виділено цільові 300 мільйонів гривень. Також Кабінет Міністрів зобов’язав органи місцевого самоврядування, які сьогодні в результаті децентралізації мають значно вищі доходи до своїх місцевих бюджетів, ремонтувати  дороги одночасно з відкриттям опорних шкіл. Опорну школу відкриють там, де буде найкраще транспортне сполучення з іншими населеними пунктами.

Ми не закриваємо  школи — ми понижуємо ступінь навчального закладу, якщо старші класи недоукомплектовані. Школи закриваються або призупиняють роботу, коли зовсім мало дітей або заклад перебуває в аварійному стані та не створено нормальних умов для навчання.

«МАЙБУТНЄ — ЗА ЗМІШАНИМ НАВЧАННЯМ»

Антон СЕСТРІЦИН, Університет Карлтон, місто Оттава, Канада: — Коли відкриваємо статистику ВНЗ по світу на 2016 — 2017 рік, то бачимо, що лише шість українських вишів потрапили до першої тисячі світових університетів. У чому найбільша проблема українських вишів? Як покращити їхній рівень?

Л. Г.: — Це залежить від того, який рейтинг ви дивитеся, а таких існує декілька. На рейтинг вишу впливають різноманітні чинники. Першим є бюджетний показник. Звичайно, бюджетні показники українських вищих навчальних закладів дуже програють іноземним, тому наші ВНЗ на цьому пункті завжди скочуються вниз. Другим показником є академічна цитованість. Зараз ми посилили вимоги до дисертацій і до присвоєння вчених звань, тому наші викладачі почали активніше друкуватися у міжнародних наукових виданнях. Ще однією проблемою, яка постала перед українськими вченими, став мовний бар’єр. Однак зараз усе більше науковців володіють англійською і друкують свої публікації міжнародною мовою спілкування.

Четвертим фактором, який впливає на позиції українських вишів у світових рейтингах, є сама якість освіти. Освіта в Україні перебуває у складному стані через хабарництво і академічну недоброчесність у ВНЗ. Ще з радянських часів, точніше, з 1990-х років, це ввійшло в норму нашого університетського життя. Із впровадженням зовнішнього незалежного оцінювання нам вдалося подолати хабарництво під час вступу, але залишились інші види академічної недоброчесності. Тому в проекті Закону «Про освіту» є абсолютно нова стаття про це.

Інший чинник, який знижує якість нашої  освіти, — відірваність від сучасного ринку праці. А коли немає достатньої лабораторної бази, де можна відпрацьовувати отримані навички, немає наукових лабораторій, вміння перетворювати результати досліджень на інновації стає ще однією великою проблемою українських університетів.

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет: — Упродовж останніх 15 років поряд із кращими ВНЗ України з Києва, Харкова, Львова, знаходяться Сумський, Чернівецький, Прикарпатський університети. У чому успіх провінційних університетів? Як їм вдається підтримувати конкуренцію?

Л. Г.: — Ось ці, як ви сказали, провінційні університети змогли зламати всі стереотипи, які виникли в освітньому просторі. Деякі скептики говорили: «Широкий конкурс збільшить набір тільки у київські виші». І тут ми побачили, що є регіональні університети, які також збільшують свій набір у широкому конкурсі, тобто туди ідуть люди з хорошими результатами ЗНО. Якщо абітурієнти бачать, що університет добре функціонує, там працюють зі вступниками, демонструють високий рівень цитованості викладачів, співпрацюють з іноземними вишами, то чому б не вступити до такого навчального закладу?

Часто регіональні університети успішно налагоджують двосторонні відносини з іншими європейськими вишами, мають програми подвійних дипломів і, зрозуміло, в регіоні життя дешевше, ніж у Києві. Ви можете, не їдучи далеко з дому чи переїхавши в Острог, живучи в затишному академічному середовищі, витрачаючи на життя значно менше грошей, отримати якісну освіту.

Дедалі більше основною пропозицією стає змішаний пакет навчання, коли щось ви можете брати від інших університетів. Вимога до викладачів світових університетів — викладання дистанційно. Такі курси тривають одночасно з очним навчанням, і ви можете дистанційно отримати багато матеріалів, спілкуватися з викладачами. Саме за цим стоїть майбутнє, бо тоді графік навчання студента значно гнучкіший: він може одночасно працювати, проходити частину дистанційного пакету і виконувати освітню програму.

«ПАРТНЕРСТВО З БАТЬКАМИ МАЄ БУТИ ЯКІСНИМ І ЧЕСНИМ»

А. С.: — В інтерв’ю «5-му каналу» ви розповіли, що планується, щоб гроші, які батьки здають на школу, декларувалися. Мета — щоб усі могли побачити, на що ці кошти використали. Чи не вбачаєте у цьому створення платної освіти й узаконення корупції? Чи не краще заборонити таку практику раз і назавжди? Що про це каже міжнародний досвід?

Л. Г.: — Я говорила про те, що суми, які надходитимуть до школи з бюджетів усіх рівнів, а також доброчинні внески батьків або оплата за якісь конкретні послуги — кожна копійка -оприлюднюватимуться.

Є «сіра ніша» у фінансуванні шкіл — внески батьків. Чи можна заборонити їх повністю? Сьогодні такі збори підпадають під Закон «Про благодійну діяльність та благодійні організації», і ми, як міністерство, взагалі не можемо втручатися до діяльності благодійної організації, яку собі створили громадяни, у цьому випадку — батьки зі школи. Але проблема існує. Є «добровільні» внески, яких вимагають і називають точний час, коли їх треба принести. Найстрашніше, коли родина не може здати таку суму, — це може відбитися на дитині, а це вже порушення педагогічної етики. У цій ситуації треба вивести все на світло. Отже, за новим законом, школи й органи місцевого самоврядування зобов’яжуть оприлюднювати власні бюджети і те, як вони витрачаються.

Батьки чимось допомагають школам у всіх країнах світу, але вони роблять це з чіткою метою. Наприклад, діти мають поїхати на якусь екскурсію або хочуть зробити в класі дещо особливе — встановити мультимедійну дошку тощо. Але це зовсім інший формат, ніж коли вас ставлять перед фактом, що треба здати певну суму.

Я свідома того, що наша школа шалено недофінансована, навіть попри те, що ми почали багато вкладати у матеріальне забезпечення навчальних закладів. Треба створювати мобільні простори для дітей, якщо ми не хочемо, щоб першокласники й надалі сиділи за старими партами, часто прикрученими. Усе обладнання треба оновлювати. У цьому випадку батьки дійсно зацікавлені у партнерстві, але воно має бути якісним і чесним. Батьки повинні розуміти, на що вони роблять внески, і якщо вони не можуть ці кошти здати, це не має відбиватися на їхній дитині.

«УПЕРШЕ РОЗМІР СТИПЕНДІЇ ДОРІВНЮЄ ПРОЖИТКОВОМУ МІНІМУМУ»

Богдана КАПІЦА, Національний університет «Острозька академія»: — Півроку тому Міносвіти ухвалило нову систему нарахування стипендій, за якою стипендію отримують лише 45% бюджетників залежно від рейтингу. Чи виправдав себе цей підхід? І чому стипендію отримують 45% бюджетників із групи, а не з факультету чи університету? Адже, наприклад, у групі, де є 40 бюджетних місць, стипендію може отримати студент із середнім балом 83, а у групі, де чотири бюджетних місця, студент із рейтингом 92 може не отримувати стипендії. Чи діятиме система нарахування стипендій залежно від рейтингу університету або факультету?

Л. Г.: — Зміни щодо стипендіального забезпечення ми вже подали до Кабінету Міністрів. До речі, самі студенти наполягали, щоб розподіл стипендій ґрунтувався на спеціальностях. Відштовхувались від того, що є спеціальності, на яких легше вчитися — гуманітарні, і на яких вчитися значно важче — технічні. Там, де важче вчитися, ви маєте гірші оцінки. Виходило так, що гуманітарії з гарними оцінками могли отримувати 80% стипендій, а «технарі» — 20%.

Зараз ми внесли зміну: якщо є маленькі групи, то в розрізі таких груп рада факультетів із залученням студентів може брати загальнофакультетський рейтинг і так мотивувати студентів.

Насправді стипендії отримують понад 50% студентів: 45% — академічні стипендії, 7% — соціальні. Нам було важливо суттєво підвищити розмір стипендії. Раніше стипендія була на рівні 800 гривень. Ми бачили, що одна людина, котра отримує таку стипендію, мусить витрачати кошти надзвичайно економно. А були такі, хто за два відвідування кав’ярні витрачали її всю. Тому важливо, щоб стипендія мала певну вагу.

Сьогодні найнижча стипендія складає 1100 гривень. На педагогічних, природничо-математичних й інженерно-технічних спеціальностях — 1400 гривень, підвищена стипендія — 1600 гривень. Уперше розмір стипендії дорівнює прожитковому мінімуму. На технічних і природничих спеціальностях підвищена стипендія складає понад 2000 гривень. Це, погодьтеся, суттєве зростання. І за умов, коли стипендіальне охоплення студентів із 75% впало до 52%, значно зріс стипендійний фонд. Якщо ж подивитися на інші країни, то там стипендію отримує значно менша кількість студентів.

«БІБЛІОТЕКА «Дня» НАДЗВИЧАЙНО ЦІННА ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ГУМАНІТАРНОГО СВІТОГЛЯДУ»

Марія НИТКА, Львівський національний університет імені Івана Франка: — Пані Ліліє, ви давно цікавитеся Бібліотекою газети «День», читаєте ці книжки. Нам здається, і це говорили й наші попередні лектори, що ці видання корисні для школярів, студентів і вчителів. Наприклад, історик Наталія Яковенко зауважила, що ці книжки стануть у нагоді педагогам. Чи не планує міністерство рекомендувати книги з Бібліотеки «Дня» для навчальних закладів?

Л. Г.: — Бібліотеку газети «День» я вважаю надзвичайно корисною. І я була б рада, якби вона була в кожній школі — головне, щоб її читали! Спочатку вчителі повинні пропустити це через себе, і, звичайно, там є тексти, на які мають посилатися старшокласники. Але Міністерство освіти і науки не має можливості закупити Бібліотеку «Дня». Я готова розповідати про те, що вона корисна й потрібна, але за кошти державного бюджету ми маємо право закуповувати виключно підручники. Натомість органи місцевого самоврядування та університети можуть закупити цю бібліотеку. Тому на цьому рівні, можливо, потрібно більше організаційних зусиль. Я неодноразово говорила про користь цих книжок для університетів, для старшої школи, особливо гуманітарного профілю. Треба більше зусиль вчителів: варто правильно представити бібліотеку й заохотити учнів до читання.

Частину книг ми можемо рекомендувати для школи, а все, що є в вищій освіті, не потребує рекомендацій Міністерства освіти. Проте в університетах існує велика дискусія щодо гуманітарної складової університетської освіти. Студенти уже є дорослими людьми, яким, щоб піднятися спіраллю пізнання, треба читати збірки корифеїв про українську історію та слово, серйозні аналітичні тексти. І тут, гадаю, Бібліотека газети «День» є надзвичайно цінною для формування гуманітарного світогляду людини з вищою освітою.

Сьогодні ми працюємо над створенням стандартів вищої освіти. Я відстоюю позицію, що гуманітарний мінімум повинен бути в кожному стандарті, навіть із кібербезпеки. Люди можуть бути неймовірними фахівцями з кібербезпеки, та для нас важливо, щоб вони ще були вірними громадянами власної держави — тому ця складова й потрібна.

Важливо, щоб освіта не плелася у хвості суспільних процесів, а випереджала їх. У цьому плані реформа освіти є критично важливою, тому дякую вам за привернення уваги до цієї теми на шпальтах чудової газети «День».

Нагадаємо, Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.