Феноменальна постать, яка ще досі чекає на вдумливого дослідника. Дарма, що 9 березня минуло аж 130 років по народженні Тараса (але не того, що Шевченко), Франка (але не того, що Іван). Старшого сина Івана Яковича. Блискучий філолог-класик, автор першої наукової історії римської літератури, праць із поетики та віршування, вишуканий дипломат мови, який переспівав чи не всю античну спадщину солов’їною.

У ЗОЛОТІЙ КЛІТЦІ

Тарас Франко ніколи не був у тіні батька. Він — пасіонарій, значення якого для України ще не усвідомлене. Але що пішов слідами батька у спротиві — це правда. Позицією культурно-національного стержня не знехтував.

За час польської окупації тамтешня влада — у Галичині — заборонила Тарасові Івановичу викладати в університеті українську філологію. Син, як і батько, був вигнанцем. Франкові довелося викладати руханку, гімнастику. На виставці в Квартирі-музеї родини Франка (вул. Володимирська, 48А, кв. 15) представлено оригінали з товариства «Сокіл-Батько» про закінчення курсів руханки, свідоцтво про закінчення державних курсів польських із правом викладання в середніх школах.

Отож, інша іпостась мистця — спортивна. Де-факто він — академік тіловиховання, філологічно творець спортової термінології. Чи не перший ідеолог державотворчої місії фізичного виховання. У 20-х роках науково обґрунтовує національний стрижень у фізичному гарті, а цитата «увесь нарід, коли не хоче згинути, мусить бути змілітаризованим» — це акурат предтеча «Націоналізму» Донцова.

Життя сина Франка — історичний перетин окупацій. А 1950-й рік — остаточне виривання з галицького коріння. Коли під батогом КДБ ціла сім’я вивезена у «хороми» СРСР.

Квартира родини Тараса Франка — золота клітка під наглядом. Місце, куди радянська влада переселила всю сім’ю Тараса Франка без права повернення у Львів.

Аби довідатися про Франкову епопею — варто завітати у Квартиру-музей родини Франка. Як відомо, вона була відкрита за ініціативи внука Івана Франка — Роланда у листопаді 2016 року.

Організатор виставки — Міжнародний фонд Івана Франка. Символічно, що відкривав захід онук Івана Яковича, син Тараса Франка — Роланд Франко. Сьогодні він Голова правління Фонду та головний популяризатор творчої спадщини своїх відомих предків.

ПОВЕРНЕННЯ ФРАНКІВ СПРАВЖНІХ

Експозиція представлена мозаїкою документів, маркованих хронологічно, — повідомляючи про різні періоди життя Тараса Франка. Це, наприклад, унікально збережене свідоцтво про хрещення старшого сина Івана Яковича, видане 1893 року. Очевидно, можна лише здогадуватися про атмосферу того дня, адже шансу назвати по-іншому свого сина, ймовірно, в Івана Яковича не було.

Також — свідоцтва про закінчення першого, другого, восьмого класів Львівської гімназії, свідоцтво зрілості, що було на той час фактично випусковим документом після гімназії.

ТАРАС ФРАНКО. 1948 Р. АВТОР НЕВІДОМИЙ

Окрема частина виставки — студентські роки, серед документальних свідчень того періоду — посвідка про зарахування на філософський факультет Львівського університету (оригінал із підписом ректора). А також — залікові книжки Львівського університету 1907 року та Віденського університету 1909 року, свідоцтво про участь у семінарах і колоквіумах з Віденського та Львівського університетів.

З історичного контексту польської окупації збереглися унікальні світлини. Серед них впадає в око Роланд Франко з батьком-спортсменом, який веде за собою громадськість, та ще й до того — несе м’яча!

Є змога побачити автентичний робочий стіл Тараса Івановича, а на них десятки документів, які засвідчують зокрема й те, як радянська влада не давала можливості друкувати праці мистця.

Є й цікавий машинописний текст: звернення до з’їзду Комуністичної партії з вимогою змінити Конституцію, закріпивши право нації говорити рідною українською мовою. А ще — фантастичний документ, який свідчить про боротьбу Тараса Франка за українську мову в київському транспорті. Він був одним з ініціаторів того, аби в метрополітені станції мали назви саме українські. На столі можна якраз і побачити звіт начальника трамвайного депо, який доповідає Тарасові Франку щодо розпорядження оголошувати станції в Києві українською.

Інший пласт — інтимний, особливо важливий для майбутніх досліджень: родинне листування — між Тарасом і мамою Ольгою Хоружинською, з братом Петром, з дочкою Зиновією.

На окремій стіні картини — як можливість очима автора, Тараса Франка, побачити Галичину того періоду, побачити Івана Франка очима сина. А ще усвідомити різноіпостасність Тараса Франка, енциклопедичність у будь-якій сфері чи напрямі. І що важливо: був він таки не лише вченим, політиком, письменником, а й чудовим батьком, який виховав достойних дітей.

На заході директор державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан ЛАЗОРАК зауважив, що сьогодні українське інтелігентне середовище, та й уся країна назагал, спостерігає унікальне явище, коли музеї України намагаються врешті реабілітувати історичну правду про всіх Франків: «Той архів, який представлено у Києві, має стати символом відродження історичної пам’яті провідних утверджувачів нації. Тарас є ще одним яскравим прикладом трагедії Франків, яких намагалися ув’язнити різними способами всі окупаційні режими».

Директор заповідника додав, що постать Тараса Франка є неповно дослідженою. І крім уже представленого, є десятки білих плям: «Ми досі не маємо його справи з КДБ. Й у стані війни ми можемо лише через білоруських колег звернутися у Москву і знайти якісь ниточки. Але це малоймовірно... Ми маємо малознаний архів Тараса Франка в Жешуві. Ми маємо його львівський період».

Ольга ГУРАЛЬ, заступник директора з наукової роботи Музею видатних діячів української культури, повідомила, що Квартира-музей родини Франка має стати у перспективі базовою для створення в Києві повноцінного музею Івана Франка.