Мистецька фортеця Майдану

У Галереї протестного мистецтва відкрилася виставка, присвячена осередку майданівської творчості

Виставки, молебні, флешмоби, соціальні кампанії, конкурси наукових робіт, тематичні уроки в школах на тему Революції Гідності – мабуть, не повний перелік заходів, що відбуваються в ці дні з нагоди восьмої річниці подій на Майдані. 21 листопада 2013 року, коли „беркутівці” розігнали студентів на майдані Незалежності, вважається відправною точкою Революції Гідності. Здавалося б, бажання стати частиною Європейського Союзу, а насправді наміри зробити країну справді прогресивною, сучасною, де інтереси людини на першому місці, обернулося на справжнє протистояння народу та влади. Сьогодні кожен день, яким жив тоді Майдан, як явище, вивчають дослідники, аналізуючи значимість цих подій у історії України.

Так, усі наші емоції, сподівання, сутички, поранення та розстріли – це вже історія. Про один маленький фрагмент із подій 2013 - 2014 років «День» пригадував, долучившись до відкриття виставки «Мистецький барбакан. Ретроспекція». Експозиція запрацювала в Галереї протестного мистецтва Музею Майдану (триватиме до 20 лютого 2022 року). Це перша виставка для нової галереї, точно – не остання. Бо розповідати і згадувати є про що.

МАЙДАНІВСЬКИЙ НАМЕТ ТЕПЕР У ГАЛЕРЕЇ

Назву «барбакан» обрано не випадково. Це маленька фортеця, що має захищати більшу цитадель у разі наступу ворога. Прикметник «мистецький» прямо вказує на те, хто створював цю фортецю на Майдані. «10 грудня ми приїхали з порожніми руками на Майдан, стало зрозуміло, що потрібна своя локація. Армійський намет ставити не хотіли. Думали про місце, яке захистить від вітру, де можна кинути снарягу, щоб не пахнути в метро димом. Бо до того ми ходили на Майдан з Подолу, де лишали свої речі, та це було непрактично. А згодом ми могли обрати собі локацію – перехрестя Прорізної і Хрещатика або біля «Глобусу», ближче до готелю «Україна». Там, мабуть, це все не збереглося б», - пригадує архітектор та співкуратор виставки Дмитро ЖИЛА, який відтворив частину мистецького намету в Галереї протестного мистецтва. Після Майдану чоловік пішов у армію, а мистецький намет у розібраному вигляді зберігався в товариша. Зараз частина мистецького барбакану – це виставкова експозиція. А взимку 2014 року буржуйка, обізвана бочкою-«бімбою», плакати, каски, «йолка Януковича» в мініатюрі жили в сконструйованій власноруч фортеці. Будували її з палет за проєктом, розробленим Дмитром Жилою.

Андрій ГОНЧАРУК, учасник барбакану, засновник видавництва «Люта справа», доповнює, що стояв якось на розі Прорізної та Хрещатика, а йому перехожі давали кошти на будівництво намету. Всі ці гроші пішли на друк плакатів. Ними згодом прикрасили стіни барбакану. Зараз вони – теж частина виставкової експозиції. «До речі, до 2014 року в Україні взагалі були кепські справи з політичним плакатом, не було плаката, який щось би декларував, а на барбакані він почав оформлюватися, - зазначає художник Андрій ЄРМОЛЕНКО. – Один із перших плакатів був – «Вступай до лав самооборони»».

«ВАЖКО ЩОСЬ МАЛЮВАТИ ПРО МАЙДАН»

Нині всі плакати та публіцистичні твори, що були створені в барбакані, зібрані у виданні «Трикутник 92» (підготовлено видавництвом Андрія Гончарука). Цікаво, що намет митців було позначено на мапі захоплення трикутником. Зараз у відкритих джерелах можна знайти інформацію про операцію «Бумеранг», так звану антитерористичну операцію від влади Януковича проти майданівців, що планувалася на 19 лютого. На цій мапі всі намети було позначено квадратами, крім локації мистецького барбакану.

«Тоді ж були розмови про те, що будуть наступати на Майдан з боку Бессарабської площі, і потім барбакан почав обростати артефактами, в нас стояла катапульта, в нас «шили» поранених, працював медпункт, була маса пригод. Це все зафіксовано в різних інтерв’ю, у відео, в книжці, - доповнює Андрій Гончарук. – Пам’ятаю, як усе починалося, ніби все грайливо виглядало, а потім я зрозумів, що митці є рушійною силою цієї революції. Я відкрив цих людей, яких раніше знав, набагато глибше».

  На силі мистецтва під час Революції Гідності наголосив і Андрій Єрмоленко: «Як на мене, це було таке українське відродження, народжене на крові. Мені до цього часу важко щось малювати про Майдан, щоб не збрехати і не спекулювати. І для мене це найкращі роки мого життя, хоч і найскладніші. Тому що ми бачили, як усе змінюється на наших очах, що навіть мозок не встигав за цими змінами. Я вважаю, що цей майдан був як перший бій за незалежність України і перший бій у російсько-українській війні, який ми з честю виграли. А потім почалася справжня війна. Мене радує, що на той момент художники показали, що мистецтво не є поза політикою, а це – її рушій».

«СЬОГОДНІ ІСТОРІЮ ТИХ ПОДІЙ ТРЕБА ПИСАТИ»

Ідея створити власний простір для митців на Майдані переросла в дещо більше. Як і Вільний університет Майдану, де проводилися різні освітні лекції, до яких долучався і «День», «Мистецький барбакан» перетворився на просвітницький простір. Хоча спочатку все створювалося для того, щоби хтось постійно чергував на Майдані й у разі чого кликав на підмогу інших. «І одна з цілей була – створити простір, де могли б відбуватися виставки. Адже люди, які перебувають під час революції, потребують ще якогось мистецтва та революційної краси, - каже Андрій Єрмоленко, чиї плакати, звісно, ж експонуються в Галереї протестного мистецтва. – Важливо було те, що ми одне за одного стояли і трималися одне одного. Ми весь час перебували там і бачили на власні очі, що відбувається. Саме тут було створено перші шеврони для першої та другої сотні. Потім це почали брати на озброєння інші сотні. Згодом з’явилися перші прапори, які були не лише жовто-блакитні, а які символізували наш спротив».

На виставці є повна колекція вишитих «Бандериків» Івана Семесюка, плакати Маші Золотової, типажі майданівців у графіці Олександра Ком’яхова, а ще картина Олекси Манна «Викликаю бога революції», яку митці вважають пророчою. Виставка робіт Олекси Манна якраз із цією картиною 20 листопада 2013 року завершилась у «Мистецькому Арсеналі», а потім митець долучився до подій на Майдані, і його роботи теж.

Окрема частина виставки – це світлини з Майдану, зроблені фотографом Олександром ЗАКЛЕЦЬКИМ. На відкриття експозиції він прийшов із артефактом, який намалював Олекса Манн (табличка зі словами «Я девочка! Я не хочу в ТС. Я хочу кружевные трусікі і ЄС» - стилістика збережена). «Це одне з гасел, яке не давало москалям спокійно спати з початку революції. Меседж кинутий у бік наших політичних опонентів. Якщо казати про ту національну ідею, яка була сформована під час Революції Гідності, то це – дайте нам спокійно творити. Адже європейські цінності – це й про право спокійно творити, нецензуровано, вільно освоювати нові сенси. Думаю, що Революція Гідності – це й про створення нових цінностей та сенсів», - зазначив фотограф.

Зараз усе це видається таким далеким і, може, не для всіх актуальним. Та як зауважила заступниця гендиректора з розвитку та культурно-просвітницької роботи Музею Майдану Ольга САЛО, тоді ми історію творили, а зараз ми на етапі, коли її треба писати. «Одним із завдань цієї виставки є якраз актуалізувати і долучитися до завдання збереження історії, - каже пані Ольга. – В Росії під час та після Майдану в перші місяці вийшло кілька сотень видань про Майдан для своєї авдиторії. В Україні це в сотні разів менше. І ця виставка та будь-які спроби популяризації – це спроби збереження цієї історії. Тому що, на жаль, навіть зараз про мистецький барбакан є лише одне видання».

Тож у музейників не було вагань, із чого саме має розпочати роботу нова галерея як частина Музею Майдану – зі знайомства з творчим осередком, що жив, творив, захищав та єднав.