Чи вдасться уникнути облоги Києва?
Історичні знання – це не лише засіб орієнтації в непростому сучасному світі, а й тягар відповідальності. Бо ж деякі ситуації минувшини (назвімо їх типологічними) мають властивість резонувати, а то й у головних рисах повторюватися у сьогоденні. Скажімо, Путіна небезпідставно порівнюють із Гітлером. Відтак закономірним є порівняння деяких типологічних ситуацій передодня та початку Другої світової війни з нинішніми подіями.
Як відомо, війна почалася на світанку 1 вересня 1939 року нападом Рейху на Польщу. Військо Польське було добре вмотивоване, непогано навчене, але як чисельно, так і – головне – за наявністю сучасного озброєння, передусім танків й авіації істотно поступалося противнику. Крім того, це військо було розпорошене, низка ключових міст виявилася неприкритою. Усі надії поляки покладали на допомогу західних союзників – Великої Британії та Франції; мовляв, ми будемо сковувати німецькі сили, а союзники тим часом розгорнуться та вдарять по індустріальному серцю Рейху – по Руру, що змусить Гітлера припинити війну та розпочати переговори про мир. Але не так сталося, як гадалося. Британія не мала серйозної сухопутної армії, у неї був потужний флот; це флот вів активні бойові дії з дня оголошення британцями війни Німеччині, не в останню чергу тому, що першим лордом Адміралтейства того самого дня став Вінстон Черчилль. Але уряд Британії і далі очолював прихильник «умиротворення» Чемберлен, а Франції – такий само «мюнхенець» Даладье, і не в останню чергу це спричинило слабку активність не тільки сухопутних сил, а й потужної авіації союзників. Мовляв, не треба ризикувати, ми змусимо Гітлера припинити війну блокадою з моря й економічними санкціями, більше, ніж півроку він не протримається.
За цих обставин польському командуванню довелося імпровізувати, готуючи оборону Варшави, оскільки лінія фронту була прорвана. Спершу для оборони польської столиці виділили п’ять батальйонів з артилерією, потім до них додали ще шість. Але цих сил ледь вистачало для прикриття західних околиць міста. Терміново сформували ще три піхотних полки для захисту східних районів Варшави і почали створювати добровольчі загони цивільної оборони. А от авіаційного прикриття столиця Польщі не мала. Спочатку для цього була призначена авіаційна бригада (54 винищувачі). Але 6 вересня головнокомандувач Війська Польського маршал Ридз-Смігли втік до Бресту, туди ж була передислокована ця бригада і значна частина артилерії столичної ППО. Невдовзі маршал побіг далі, до кордону з Румунією, й остаточно втратив управління військами, лишивши оборонців Варшави напризволяще.
Детально розповідати про перебіг оборони Варшави не стану, зазначу лише, що тривала вона з 8 по 28 вересня 1939 року. Спершу рухомі групи 4-ї танкової дивізії Вермахту спробували прорватися до центру міста, але були відбиті силами піхотних батальйонів і добровольчих загонів. Тоді німецьке командування змінило тактику. 14 вересня було замкнене кільце оточення, 16 вересня захисники міста відхилили пропозицію про капітуляцію, 22 вересня почалися масштабне повітряне бомбардування та масований артилерійський обстріл Варшави. А 28 вересня командування армії «Варшава» підписало акт про капітуляцію. Не в останню чергу тому, що 17 вересня Сталін кинув свої війська назустріч Гітлеру, змішавши цим усі плани західних демократій.
Гадаю, читачі «Дня» вже відзначили моменти типологічної схожості ситуації з обороною Варшави у 1939-му та Києва у 2022 році. Є й істотні відмінності, здебільшого на нашу користь. Найперше, ані уряд, ані військове командування з Києва не втекли. По-друге, завдяки передачі Україні західної зброї можливості ЗСУ незрівнянно вищі, ніж Війська Польського зразка 1939 року. По-третє, немає Сталіна, який би ударив із тилу; правда, є Лукашенко, але чи певен він у бажанні білоруської армії воювати з українцями?
А тепер про погане. Потужні колони російських військ рухаються зі сходу, намагаючись вийти до Києва і взяти його в облогу, якщо не з ходу ввірватися в лівобережну частину міста. Ситуацію можна було б виправити, якби західні держави терміново передали Україні 3-4 десятки бойових літаків радянського випуску та щонайменше сотню радянських же танків. Але цього, схоже, не буде – мовляв, ця зброя може бути використана я наступальна! Ще потрібна важка артилерія та системи залпового вогню. Адже без істотного збільшення їхньої кількості також буде складно захищати Київ. А ще потрібна сотня пускових установок тактичних ракет класу «Точка-У» зі значним числом «витратного матеріалу». Але… І ще раз, на жаль, «але». Тому, принаймні, поки що слід розраховувати тільки на власні сили та ресурси. Одним із таких ресурсів є відмова від тактики пасивної оборони, яка, схоже, домінує у штабах захисників Києва. Варто поєднати цю тактику з активними діями, з ударами численних мобільних груп, створених із найбільш підготовлених бійців територіальної оборони та фактично вже відроджених добробатів, які використовуватимуть оті самі «бандеромобілі», яких так бояться у Москві. Насправді джип з великокаліберними кулеметами та автоматичними авіаційними гарматами застосовувалися британцями ще у 1942 році, під час дій проти армії Роммеля у Північній Африці. А потім – під час повстання в Лівії проти режиму Каддафі. Повстанці за допомогою таких авто – тобто потужних відкритих позашляховиків з автоматичною зброєю, а ще й протитанковими ракетами, успішно знищували літаки, гелікоптери та бронетехніку режиму (значною мірою – радянсько-російського виробництва). Такі мобільні групи можуть завдавати «голкові» удари, нападати з засад, блокувати рух колон за допомогою «коктейлів Молотова» і стрілецької зброї, заскочивши у якийсь населений пункт й організувавши там оборону… Цього не могли робити оборонці Варшави, це можуть робити оборонці Києва. Інакше Київ візьмуть у щільне кільце із відповідними наслідками. Так, це не замінить дії артилерії, авіації та тактичних ракет, але може бути непоганим доповненням до них. Бо Путін, як і Гітлер, після провалу спроб узяти ворожу столицю «з ходу», схоже, зробив ставку на її облогу й ультиматум – мовляв, здавайтеся, інакше буде дуже погано. Чи хтось іще сподівається, що маніяків можуть зупинити якісь умовляння та гуманітарні міркування?
