«Крим не може існувати окремо від України»

73 роки тому цілий народ було виселено з Криму протягом кількох діб. У 1944 році кримських татар звинуватили у співпраці з нацистами. Зранку 18 травня і до вечора 20-го понад 183 тисячі кримських татар примусово вивезли з території півострова. За неофіційними даними, половина з них під час переселення загинула. День пам’яті жертв депортації народів з Криму, який відзначається за рішенням Верховної Ради автономії, прийнятим ще в середині 90-х років.

Важливу роль в оприлюдненні засекречених даних про справжні наслідки цієї трагедії відіграв український генерал Петро Григоренко, який публічно виступив проти фальсифікації радянськими слідчими органами інформації про втрати кримськотатарського народу після депортації та підготував спеціальну промову «Хто ж злочинці?». Утім, ім’я самого Петра Григоровича, правозахисника й дисидента, й сьогодні залишається маловідомим для нового покоління українців.

Москва, яка історично боялась і ненавиділа кримських татар, після депортації, мабуть, могла з полегшенням зітхнути. «Надо было, Васюшка, без пути средь крымских улусов не разъезжать, — писав Іван Грозний Василю Грязнову, який потрапив в кримський полон. —  Крымцы так не спят, как вы, да вас, неженок, умеют ловить; они не говорят, дойдя до чужой земли: «Пора домой!». Если бы крымцы были такими бабами, как вы, то им бы и за рекой не бывать, не только что в Москве».

Після депортації, непокірні народи — чеченці, інгуші та кримські татари, яких не можна було знищити фізично, мали розчинитися у «братній» сім’ї народів, асимілюватись, забути своє коріння і, зрештою, змиритись. Адже «будут только советской нации люди». Тому, коли майже за півстоліття чеченці почали чинити опір, заявивши про свою незалежність, а кримські татари почали повертатись із далеких, але чужих земель на свою Батьківщину, де їхні оселі вже давно були зайняті іншими людьми, Москва здригнулась.

Не секрет, що навіть за незалежної України домінація російського впливу в Криму була тотальною. Росія Крим хитала, провокувала, скуповувала. Кримські татари для Кремля стали особливим об’єктом. З одного боку, росіяни робили все, щоб не допускати їх до влади, а з іншого — всіляко намагались загравати, особливо зараз, після окупації півострову. Та той, хто пам’ятає біль і наругу, відрізняє колаборацію від нормального співіснування.

«ТЕПЕР УКРАЇНЕЦЬ МИКОЛА СЕМЕНА ПЕРЕСЛІДУЄТЬСЯ ЗА ТЕ, ЩО ВІН Є ПАТРІОТОМ УКРАЇНИ, А Я — НЕ МОЖУ ПОБАЧИТИ МАМУ»

«Коли я був маленький, мама мені розповідала, як їх виселяли, як вона, дитиною, їхала в потязі, — говорить «Дню» голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат ЧУБАРОВ. — Звичайно, вона тоді не розповідала всі жахливі деталі, щоб не травмувати мене маленького. Але вже тоді я знав, як їм було тісно в вагоні, душно, як помирали люди. Вона все це бачила у свої 10 років. Я був маленький і мені дуже хотілось опинитись там, де була мама, але таким, щоб я міг її захистити. Образ мами, як дитини, беззахисної дівчини, викликав у мене неймовірну жалість. Мені дуже було її шкода і я уявляв, як можу її захистити там, у тому жахливому вагоні. У мене в свідомості стирався проміжок часу від мого дитинства до 1944-го року. І ось минуло 70 років. Моя мама в рідному Криму, але мене до неї не пускають. Через стільки років залишається відчуття того, що та біда, та трагедія нас і всього народу продовжується. І я знову не можу захистити маму, хоча мені вже майже 60 років».

На питання, що для кримських татар зараз має зробити Україна, яка нині воює проти агресора й зіштовхнулась із неочікуваними випробуваннями, Рефат Чубаров відповів: «Україна зараз має зробити те, що вона не робила 23 роки до того, як почалась війна й окупація Криму. Вона це не робила не лише для кримськотатарського народу, а передусім для того, щоб захистити себе. Якби кримські татари мали відповідні права у повній мірі, то вони б просто не дозволили Росії розпочати вторгнення. Ідеться про створення національної кримськотатарської автономії в Криму. Кримські татари мали б більше можливостей — і не лише реалізовувати свої права, а й зміцнити українську державність. Коли зараз кажуть, що це не можна зробити, адже Крим не контролюється Україною, тому не варто поспішати, я відповідаю, що якраз зараз треба поспішати. Адже, коли знову сядуть потужні гравці разом з Україною за стіл переговорів, то кожна сторона буде наводити свої аргументи. Москва буде говорити про свої «духовні скрепи». А Україні, окрім чітких правових моментів про кордони і територіальну цілісність, про порушення Росією міжнародного права і договорів, потрібно мати такий аргумент, якого немає ніхто. Таким аргументом є право корінного народу на самовизначення».

«Звичайно, потрібна була відповідальність проросійських сил за кроки, які протягом 20 років провокували та створювали умови дестабілізації в Криму та загалом в Україні, — продовжує Рефат Чубаров. — 11 років тому, напередодні 18 травня, газета «День» надрукувала велике інтерв’ю Миколи Семени, який зараз переслідується окупаційною владою, зі мною. Там було дуже чітко вказано на те, що Україна має робити терміново для того, щоб гарантувати і безпеку, і майбутнє Криму в лоні української держави. Це інтерв’ю називалось так: «У кожного кримського татарина є своя Хоружівка». Це були мої слова в наївному очікуванні того, що ми тоді, за президента Віктора Ющенка, достукаємося до влади. На жаль, ані тоді, ані раніше, ані пізніше ми так і не достукалися. Тепер Микола в Криму переслідується за те, що він є патріотом України, а я не можу поїхати додому і побачити свою маму».

Одначе тема надання національної автономії не всіма сприймається однозначно. І проблема тут не в самих кримських татарах. На території України насправді існують й інші народи, зокрема гагаузи, які також вважаються корінним народом України, і з якими, як і з усіма представниками Південної Бессарабії, відкрито й потужно працює російська пропаганда. Знаємо, як Кремль вміє «вживляти» в ті чи інші структури своїх «троянських коней», які в певний момент стають представниками цілих рухів. Тоді щирі ідеї можуть стати в кращому випадку підніжками для добрих стосунків, в гіршому — предметом розбрату. Досвід розділяти і володарювати у Москви великий. Тому тема надання будь-якої автономії має провадитись особливо обережно й мудро, з усвідомленням відповідальності всіх народів і їхніх представників.

«Українці та кримські татари, які живуть в одній державі Україна, мали протягом століть різну історію стосунків, — переконує Рефат Чубаров. — Часто ми об’єднувалися проти інших супротивників, були між нами й сутички. Але ми ніколи не переходили межу, за якою стоїть мета винищення один одного як народу. Кримські татари знають, що таке геноцид. Але зазнали вони цього лиха не від українців. Так само й українці пережили Голодомор-геноцид. І в першому, і в другому випадках у нас спільне джерело небезпеки».

«ЗАРАЗ РФ ВЕДЕ СЕБЕ В КРИМУ, ЯК ВЕДМІДЬ У КРАМНИЧЦІ ПОСУДУ»

«Історія з анексією наочно демонструє, що сам Крим не може існувати окремо від України, — говорить «Дню» член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Сергій КОСТИНСЬКИЙ. — Українська держава має почути кримськотатарський народ. І в цьому плані зроблено вже дуже багато. Постановами парламенту кримськотатарський народ визнано, як корінний народ Криму в складі України. Необхідно прийняти закон про корінні народи України, а саме — про статус кримськотатарського народу, караїмів та кримчаків. В цьому законі має бути виділено місце під органи місцевого самоврядування — Меджліс та Курултай. Потрібно вирішити питання щодо використання чи не використання процедури квотування під час виборів місцевого самоврядування та в республіканські органи влади Криму для того, щоб унеможливити дискримінацію кримських татар. Я, як людина яка все життя прожила в Криму, був свідком такої дискримінації, коли кримським татарам не давали можливості працювати в судовій системі, правоохоронній системі та органах державної влади. Етнічні росіяни забезпечували в Криму свою домінацію. Від цього страждали не лише кримські татари, а й етнічні українці. Сьогодні кримськотатарський народ є народом-в’язнем. Якщо порахувати представників етнічних груп громадян України, яких найбільше затримують у Криму та до яких приходять з обшуками, то можна переконатись у тому, що це передусім кримські татари».

«Наголошую на тому, що кримські татари ніколи не прагнули приєднати Крим до іншої держави, або створити окрему свою, — продовжує Сергій Костинський. — Ті росіяни, які раніше кричали, що кримські татари прагнуть приєднати Крим до Туреччини, зрештою самі  виявились імперцями, які підтримали анексію Криму РФ. Історія з анексією наочно демонструє, що сам Крим не може існувати окремо від України, ані економічно, ані в будь-який інший спосіб. Та водночас кримським татарам потрібне відчуття того, що вони є в своєму домі в українській державі».

Як вже говорилося, росіяни й надалі будуть загравати з кримськими татарами на території Криму. Наскільки дійсно реальна загроза зародження якщо не проросійських, то хоча б лояльних чи терпимих до Кремлю настроїв?

«Зараз РФ веде себе в Криму щодо кримських татар, як ведмідь у крамничці посуду, — відповідає Сергій Костинський. — По суті, вони взагалі не розуміють хто такі кримські татари, кримські мусульмани — та й не хочуть розуміти. Вони працюють за тим лекалом, яке використовують у Дагестані, Чечні. Ті народи для них є екстремістами, терористами. Так само вони ставляться і до кримських татар. Так, вони заграють із ними, але саме з тими людьми, які мають корупційну зацікавленість. Це зовсім невеликий відсоток політиків та чиновників. Країна, яка вважає себе правонаступницею Радянського Союзу, не може користуватися популярністю серед тих людей, чиї батьки, діди і прадіди відчули на собі, що таке є Кремль із його депортаціями, тотальними дискримінаціями та репресіями».

«З весни 2014 року в стратегії щодо деокупації Криму ми сформулювати в якості одного з пунктів зміни до Конституції України стосовно статусу АР Крим, як національно-територіальної автономії кримськотатарського народу, — стверджує головний редактор проекту BlackSeaNews, кримчанин Андрій КЛИМЕНКО. — Звичайно з таким рішенням Україна запізнилась, але сьогодні це був би потужний сигнал і кримськотатарському народу, який знаходиться в окупації, і світовій спільноті, що Україна підтримує права корінних народів і таким чином іде на подібний крок. В даному випадку цей крок означав би, окрім іншого, моральну підтримку кримських татар, як основної проукраїнської сили в Криму. Я займаюсь проблематикою кримськотатарського народу з 1988 року. Тоді розпочалось масове повернення кримських татар додому. Коли говорять, що кримські татари відокремляться від України і навіть приєднаються до Туреччини, це нісенітниця. Цей народ є однією із опор державності України».