«Я хотів би, щоб студенти знали, хто вони»

У Львівській галереї мистецтв представили виставку творів живописця, графіка, іконописця і видатного педагога Карла Звіринського

Як громадянин і художник він свідомо протистояв тоталітарному режиму в Україні. Його творчість, яка органічно входить до загальноєвропейського процесу розвитку образотворчого мистецтва, до 1992 року не була офіційно визнаною. Перша (!) виставка Карла Звіринського відбулася у Львові 1995-го — на 73-му році життя митця.

Мистецтвознавці стверджують, що ім’я Карла Звіринського (1923—1997) дійсно пов’язане з намаганням українського мистецтва втримуватися в актуальних ідеях мистецького модернізму, що було дуже важливо в конкретний історичний час стагнації 1940—1960-х років. «У тих обставинах він виявився носієм ідей, успадкованих від багатьох художників модернізму — вихованців і паризьких шкіл, й академій мистецтв у Кракові та Варшаві, — розповів «Дню» професор Львівської академії мистецтв Роман ЯЦІВ. — Карло Йосипович дуже добре ввібрав у себе формальну мистецьку проблематику, відчував її інтуїтивно і жив пошуком вільних контактів».

Наприкінці 1950-х років Карло Звіринський, викладаючи на кафедрі монументального малярства Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва (тепер — Львівська національна академія мистецтв), зумів згуртувати довкола себе молодь, яка прагнула подолати інертність стандартизованої мистецької освіти, нав’язаної московською школою, харківськими та київськими стандартами в освіті, пов’язаними з потворним розумінням реалізму — соцреалізмом, який знищив ціле покоління художників 1930-х років. «Карло Звіринський узяв на себе цю місію — коректно, обережно, без видимого спротиву, — надати іншого виміру мистецькому протесту. Тому для молоді була дуже важливою його неофіційна школа, а приймав він у себе на квартирі найбільш обдарованих студентів. І серед них були Андрій Бокотей, Любомир Медвідь, Роман Петрук, Зеновій Флінта, Іван Марчук, Олег Мінько, Богдан Сорока... Він зумів зацікавити їх і літературою, і філософією, і релігією, і театром, і новаційними тенденціями у світовому мистецтві. Карло Йосипович дав молоді можливість зацікавитися набагато ширшим фронтом ідей — і культурних, і естетичних. Відтак в обставинах Львова він вивів молодь у можливості активніших комунікацій зі світом». Згодом ті зібрання назвуть підпільною академією чи духовною школою Звіринського. Сам митець так пояснював необхідність тих зібрань: «Я бачив, чого вчать студентів. Вчили їх недоброго, вчили не того, що треба. Якщо б вони пішли тою дорогою, їхній талант був би загублений і також вони були б загублені як громадяни. І тому здавалось мені, що я повинен усе зробити, щоб допомогти їм зберегти їхню природну обдарованість і рівночасно розвинути в них людську гідність, громадянське усвідомлення. Я хотів, щоб вони знали, хто вони, що повинні робити і куди йти».

Карло Звіринський був дуже ерудованою людиною. «Його твори, які ми зараз класифікуємо як абстрактне мистецтво, перегукується з тим, чим займалося чимало митців Заходу — без обмежень, диктату, цензури тощо», — говорить професор Яців. Тому в контексті українського мистецтва Карло Звіринський залишився носієм свободи і права виражати свою екзистенційну сутність: «Серед учнів Карла Йосиповича ми не маємо однакових, подібних на Карла Звіринського, митців, натомість маємо дуже багато творчих індивідуальностей, які зовсім між собою не подібні. Він завжди акцентував на універсальних цінностях мистецтва — не тільки на національних особливостях і традиціях. Він зумів зберегти рівновагу і гідність митця в тих тоталітарних обставинах, зумів надихнути своїх сучасників вищими критеріями, вищими ідеями мистецтва».

Роман Яців згадує: «Він нас водив на фільм «Колір граната» Параджанова (це поетична кінопритча Сергія Параджанова про вірменського поета Саят-Нова, відзнята 1968 року на кіностудії «Вірменфільм». — Т.К.). Я, відверто кажучи, не міг пояснити природу того фільму, але він нас, учнів, націлював на те, щоби ми, ще зовсім юні, усвідомили, що є такий високий політ мистецтва, як Параджанов. Те саме стосувалося музики і літератури — він багато називав їх паралелей із малярством».

Виставка відбувається у залах Львівської галереї мистецтв (вул. Стефаника, 3) у межах Х міжнародного студентського пленеру живопису, присвяченого пам’яті Карла Звіринського, і триватиме до 5 жовтня.