Духовна скарбниця

Опішне — мальовниче селище на Полтавщині, яке має давню та цікаву історію. З плином часу та розвитком забудови нині складно визначити місця, де були розташовані пам’ятки стародавньої архітектури.

Серед них — Центр популяризації гончарної спадщини України, структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Історія цієї будівлі дуже цікава. З давніх часів в Україні на перехресті важливих торговельних шляхів відбувалися торги, ярмарки, будували церкви. У другій половині ХVII століття через сотенне козацьке містечко Опішне, розташоване на межі Гетьманщини й Дикого поля, пролягав торговельний шлях Полтава — Гадяч. Тож не дивно, що на базарній площі в центрі містечка щоденно відбувалися торги. Тут, на місці великого скупчення людей були збудовані храми: Святої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці вважалася найбагатшою з-поміж усіх храмів Опішного, реліквіями якої були два Євангелія, Требник митрополита Петра Могили, чудотворний Боголюбський образ Божої Матері, Володимирська ікона Божої Матері, срібний позолочений хрест. Вона мала п’ять куполів, покритих листовим залізом і пофарбованих зеленою фарбою. Перекриття споруди було хрестоподібної форми [Щербань Анатолій, Щербань Олена. Духовне життя Опішного у ХVІІ — ХVІІІ століттях / Анатолій Щербань, Олена Щербань // Відомості Полтавської Єпархії. — 2009. — № 7 (90). — С. 19.]. При храмі діяла церковно-приходська школа, навчання в якій проводили вчителі й духовенство.

ЗІНАЇДА БЛИЗНЮК. СКУЛЬПТУРА «ЕМОЦІЇ». ОПІШНЕ, ПОЛТАВЩИНА. ФОТО ТАРАСА ПОШИВАЙЛА. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА В ОПІШНОМУ, НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВ УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА

Красу і велич Духовної скарбниці було зруйновано під час бомбардування в роки німецько-радянської війни. У середині 1950-х років місцева влада вирішила на місці церкви Успіння Пресвятої Богородиці побудувати централізований зональний Будинок культури. 1958 року відбулося його офіційне відкриття. Головним завданням закладу було культурне збагачення населення, зокрема молоді. У ньому відбувалися свята, концерти, засідання, збори, літературно-художні читання, вистави, театралізовані дійства, дискотеки. У його межах діяли художня студія на чолі з Розалією Чабаненко, вокально-інструментальний ансамбль під орудою Віктора Зінченка. На другому поверсі будівлі було облаштовано селищну бібліотеку з просторим читальним залом та чималим книжковим фондом для користувачів. Директорами Будинку культури свого часу були Василь Жуков, Володимир Денисенко, Іван Залізняк, Наталя Сердюкова, Василь Яковлєв.

Нова сторінка історії цієї будівлі розпочалася 1 червня 1996 року, коли за рішенням селищної ради Будинок культури перейшов у підпорядкування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Відтоді новий підрозділ музею мав назву Центр розвитку духовної культури. На його подвір’ї привертає увагу алея глиняних скульптур «ПоСТАТІ» — мистецький проєкт відомого київського художника-кераміста, члена Національної спілки художників України Андрія Ільїнського (Київ) і заслуженого майстра народної творчості України, художника-кераміста Сергія Радька (Межиріч, Черкащина). Ліворуч — не менш величні скульптури: «Емоції» — художниці-керамістки Зінаїди Близнюк (Красноволя, Волинь) та «Вежа» — художника-кераміста, члена Міжнародної академії кераміки (IAC), члена Національної спілки художників України Юрія Мусатова (Конотоп, Сумщина); праворуч — монументальні садово-паркові скульптури, виготовлені під час ІV та V Iнтер-симпозіумів кераміки в Опішному (2013, 2014). У середині будівлі експонуються національні виставки кераміки з творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів із усіх регіонів України та інших країн, а також роботи учасників Міжнародного фотоконкурсу «Гончарні візії країни» та Міжнародних бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського.

Щороку (2009 — 2019) на території Центру розвитку духовної культури відбувалося грандіозне дійство — Національний фестиваль гончарства, який об’єднував гончарів, ковалів, майстрів народного мистецтва, гостей і мешканців селища для популяризації гончарного ремесла. Від 30 червня 2020 року, згідно з наказом Міністерства культури та інформаційної політики України, цей підрозділ Музею-заповідника отримав нову назву — Центр популяризації гончарної спадщини України.

Духовне багатство минулого пройшло крізь часи заради відтворення і збереження прадавнього ремесла для нинішнього покоління.