Державна влада якою вона є...

...Як лицемірно звучить стаття 5 Конституції, що «єдиним джерелом влади в Україні є народ». Практично народ України відсторонений від влади, а влада узурпована Президентом і Верховною Радою. Що може народ? Та, по суті, нічого.

Відкликати нардепа за його вчинки, несумісні з правом і мораллю, виборці не в змозі, притягнути його до судової відповідальності — теж. Усунути від влади Президента на всенародному референдумі теж неможливо, це не передбачено Конституцією, а може це зробити лише Верховна Рада за умови, що подолає узаконені Конституцією рогатки щодо імпічменту Президента. Таким чином, народ України може лише, як на те буде воля Президента або Верховної Ради, брати участь у виборах і референдумах, а далі — зась.

...Усунувши народ України від прийняття Конституції на референдумі, учасники обох гілок влади методом погроз, шантажу, бурхливих розправ, страханням Верховної Ради з боку Президента, що прийняття Конституції буде винесено на референдум, поступово крок за кроком виривали для себе максимум конституційних повноважень і в конституційну ніч кожний щиро радів не за народ, а, в першу чергу, за себе, що зумів вирвати максимум із можливого. ...На превеликий жаль, сьогодні править бал державний чиновник, якому не народом, а владою створені надзвичайно сприятливі умови для паразитування, зловживання службовим становищем, корупції, казнокрадства тощо.

Адже народ не давав права нардепам необмеженої недоторканності,не відкривав для держчиновників різні спецмагазини, розподільники товарів і продуктів за зниженими цінами, не забезпечував їх спеціальними лікувальними закладами і безкоштовним медичним обслуговуванням на противагу платним — для простих громадян. Не забезпечував їх відпочинком за пільговими путівками, в закритих для простого люду санаторіях та на курортах; не надавав їм посадові держдачі та не встановлював їм пільги і пенсії після закінчення службових повноважень або виходу на заслужений відпочинок.

Пригадаймо, як нардепи під себе створили закон про пільги, пенсії і забезпеченість роботою після закінчення їхніх повноважень у ВР. Дружно подолали вето Президента на цей закон, бо це їх кревне, особисте, не для народу, в якого вони в наймах. От якби таку солідарність та на прийняття законів для народу!

А скільки за цими привілеями для чиновників стоїть обслуговуючого персоналу, скільки автотранспорту, комунальних витрат, заробітної платні, скільки коштів витрачається на різноманітні відрядження чиновників за межі України і т.д., і т.п.!

Усе це покривається за рахунок бюджету, і з кожним роком зростає як кількість чиновників, так і витрати на них. Але, на жаль, ні попередній президент Кравчук, ні нинішній — Кучма (мабуть, і наступний президент) не вдавались і, напевно, не вдаватимуться до практичних заходів щодо скасування всіх цих пільг для держчиновників, бо вони самі після закінчення своїх повноважень ласі покористуватися цими пільгами. Тут і держдача, тут і їхня особиста охорона, тут і довічна максимальна пенсія за «особливі заслуги», які вони самі собі й присвоюють, і транспорт на замовлення, і доступ до «годівниці» за зниженими цінами, і багато чого іншого. Не забули «слуги народу» про своїх колег нижчого рангу в областях, містах і селах, для них теж передбачено пенсію в два-три-чотири рази вищу за вчительську, лікарську чи інженерову, котрі, попрацювавши 30 — 40 років, мають пенсію в 60 гривень.

Тож бачимо з наведених фактів, що стаття 24 Конституції України про рівні права громадян перед законом є чистої води фікція, в дійсності ж для державних чиновників — одні права, для народу — інші.

З повагою Ю. КЛИМЕНКО