Що можуть і чого не можуть соціологи

Можна сказати, що на нинішній день соціологи (як українські, так і зарубіжні) не можуть вирішити проблему прогнозування поведінки тих, хто не визначився на момент опитування виборців Позавчора, з обранням керiвництва Верховної Ради, можна сказати, закінчилися парламентські вибори. Для експертів і виборців аналіз того, що можна і чого не можна передбачити може бути корисний у плані позбавлення від ілюзій. Вже через декілька місяців «вибори триватимуть» — соціологи почнуть відстежувати динаміку рейтингів ймовірних кандидатів на посаду президента.

Спочатку я передбачав, що «розбір польотів» після виборів здійснюватиметься у професійному середовищі та публікуватиметься у нашому професійному журналі («Соціологія: теорія, методи, маркетинг») — і таку роботу зараз проводять. Досі недоброзичливі думки про соціологічні прогнози висловлювали скривджені низьким рейтингом політики — це також було зрозуміло, так завжди буває. Взятися за перо (тобто комп’ютер) мене примусили дуже поверхові міркування деяких соціологів на цю тему, що з’явилися після виборів на сторінках газет. Тому в цій статті хотілося б оцінити роботу соціологів під час виборів з погляду того, що можуть і чого не можуть соціологи взагалі і соціологи України зокрема, якщо йдеться про прогнозування результатів виборів.

Слід сказати, що оцінка рейтингів, яку дуже часто ототожнюють із соціологічними дослідженнями, аж ніяк не є центральною проблемою соціології, як, скажімо, проблеми вивчення соціальної структури, соціалізації, соціального контролю, соціальних інститутів. Більш того, деякі соціологи взагалі не вважають це соціологією, а відносять до прикладних проблем вивчення громадської думки (polls) і навіть називають фахівців у цій галузі полстерами, а не соціологами. Прогнозування результатів виборів не займає також і провідного місця у дослідженні електоральної поведінки, оскільки основні центри з вивчення електоральної поведінки вивчають проблему представництва — тобто наскільки обрана влада (зокрема, парламент) відображають інтереси населення. Вони визначають, які елементи виборчого процесу найбільше перешкоджають повному відображенню інтересів громадян, і дають рекомендації щодо вдосконалення законодавства та процедури виборів. У нашій країні, однак, такі дослідження практично не фінансуються (чомусь це нікого не хвилює). А фінансуються такі дослідження, які дають можливість оцінити шанси тих чи інших політичних сил прийти до влади, і чинники, які можуть підвищити ці шанси.

Я не маю наміру також обговорювати результати фірм-одноденок, створених перед виборами, і якихсь віртуальних центрів, питання про існування яких носить зрозумілий теологічний відтінок (одні вірять у їхнє існування, а інші — ні). Їх створено спеціально для публікації рейтингів, які потрібні замовнику, і вони не є цікавими (до речі, оскільки у багатьох випадках жодних опитувань за цими рейтингами нема, вони з легкістю публікують дані про опитування, скажімо, 30 тисяч респондентів за тиждень). Тому йдеться тільки про дані професійних соціологічних центрів (питання, які центри є професійними, зовсім не є таким суб’єктивним, як це може здатися, — це центри, які, як правило, є членами Соціологічної асоціації України та міжнародних асоціацій соціологів і маркетологів, вони мають солідний стаж роботи, фінансову незалежність і передвиборні дослідження не є для них основним джерелом прибутку).

Передусім, потрібно розрізнювати прогноз результатів виборів і прогноз, а краще сказати — оцінку рейтингів партій на період опитування. Більшість соціологічних фірм, які брали участь у дослідженнях під час виборів, не наважувалися робити прогнози результатів виборів до останнього тижня березня, коли вже було заборонено публікацію даних соціологічних опитувань. Тому прогнози результатів виборів було розміщені в останній тиждень перед виборами на сайтах соціологічних фірм та в інтернет-виданнях (наприклад, «Українська правда» від 27 березня, Фонд «Громадська думка» та ін.). А дані, які публікувалися до цього, являли собою оцінку рейтингів партій на період опитування. Запитання, яке ставили соціологи, виглядає так: «Якби вибори були завтра, то за яку партію Ви б проголосували?». Враховуючи, що період опитування становить 3–6 днів, результати характеризують стан громадської думки за цей період.

Особливе місце займає екзит-пол — опитування осіб, які виходять із виборчих дільниць у день голосування, він проводиться протягом одного дня та є і оцінкою рейтингу, і прогнозом у тому сенсі, що результати екзит-полу публікуються на декілька днів раніше за офіційнi результати Центральної виборчої комісії (хоч, по суті, це не прогноз, а фіксація ситуації на момент опитування).

Для точного «прогнозу» екзит-полу необхідно, по-перше, правильно відібрати опитуваних (тобто побудувати репрезентативну вибірку), по-друге, отримати надійну (незміщену) інформацію від тих, кого опитуємо (добитися того, щоб респонденти відверто відповідали на запитання анкети).

У ці вибори (31 березня 2002) екзит-пол проводився з ініціативи Всеукраїнського моніторингового комітету трьома фірмами: Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), фірмою СОЦИС, центром «Соціальний моніторинг» (ЦСМ). Дослідження фінансували посольства США, Швеції, Великої Британії та Фонд «Відродження». За вибіркою, яку розробив КМІС, на виході з 850 виборчих дільниць опитали 18240 виборців.

Порівняння даних екзит-полу та остаточних результатів виборів (див. графік 1) показує, що по всіх партіях, крім блоку «За єдину Україну!», розходження становить менше нiж 1%, а згаданий блок отримав на 1,77% більше, ніж за даними екзит-полу. Ця відповідність є практично ідеальною, отримати більш точну оцінку не можна, навіть якби вдалося звести похибку опитування до нуля (що неможливо). Річ у тому, що майже 4% бюлетенів визнано недійсними, а їхній розподіл за партіями, найiмовiрнiше, непропорційний. А зробити прогноз, бюлетені яких партій буде визнано недійсними, соціологам не під силу. Тому якщо теоретично і можна собі уявити точніший екзит-пол, то це було б не за рахунок зусиль соціологів, а тільки як результат особливого везіння. Тому екзит-пол визнано нашими колегами дуже вдалим, ми отримали привітання від багатьох американських соціологів та полстерів.

Про що це говорить? По- перше, про те, що українські соціологи освоїли нову для них методологію проведення екзит- полу (це, проте, було зрозуміло і під час попередніх виборів). По-друге, що проблему побудови репрезентативних вибірок вирішено повністю (при виділенні достатніх ресурсів на дослідження). На перший погляд, це означає також, що вирішено і проблему отримання незміщеної інформації від респондентів. Певною мірою це, звичайно, так, але не слід передчасно радіти. Ці дані, швидше, говорять про те, що в умовах проведення опитування на вулиці, коли ситуація забезпечує респонденту більше анонімності, ніж під час проведення звичайних опитувань у квартирах, респонденти досить відверті. Крім того, я думаю, що українським соціологам просто пощастило і у них не було такої ж складної ситуації, як у французьких соціологів з Ле Пеном: серед претендентів «на парламент» не було настільки одіозних партій, що у співчутті їм було б соромно признатися. Проблему щирості відповідей респондентів, з мого погляду, вирішено тільки частково. Більш очевидно це стане з аналізу результатів опитувань, проведених до виборів.

У таблиці 1 наведено дані досліджень КМІС, СОЦИС та Центру «Соціальний моніторинг», проведених у першій половині березня та оприлюднених на прес-конференції 14 березня 2002 р. (передостанній день, коли згідно із законом дозволялося публікувати дані опитувань). КМІС провів опитування 3–10 березня, опитали 1993 респонденти, ЦСМ — 8–12 березня, опитали 2886 респондентів, СОЦИС — 26 лютого — 5 березня, опитали 1200 респондентів. Крім того, наведено дані Фонду громадської думки — однієї із найбільш відомих російських фірм, узяті на сайті ФГД, опитано 1809 респондентів. Усі дані розраховано для тих, хто планував взяти участь у виборах (див. таблицю 1).

У першій половині таблиці наведено дані опитувань, що включають також і тих респондентів, які ще не вирішили, як голосуватимуть (останній рядок). Оскільки ті, хто приходить на вибори, так чи інакше мають голосувати, то щоб уявити собі, що було б, якби вибори відбувалися у період опитування, треба якось розподілити тих, хто не визначився. Одна із найбільш простих, прямолінійних гіпотез — це та, що вони голосуватимуть так само, як і ті, хто вже визначився. Тоді за 100% приймають тих, хто визначився, і розраховують відсотки стосовно них, — ми назвали це прямим прогнозом чи прямою оцінкою на день опитування. Ці дані подано у другій частині таблиці. До речі, саме ці оцінки і викликали найбільшу критику. Проте це ще не прогнози результатів виборів, прогнози результатів виборів передбачають більш складні гіпотези про те, як голосуватимуть ті, хто ще не визначився, а також передбачають врахування динаміки процесів, що відбуваються. Прогнози результатів виборів за даними опитувань, проведених приблизно за тиждень до виборів, наведено у таблиці 2 (ФГД на своєму сайті навів три прогнози, отримані з використанням різних методологій, ми взяли один — найбільш точний). Близькі до даних фірм, які ми розглядаємо, регулярно давав також Центр Разумкова, однак я не розглядаю його результати, оскільки незрозуміла методологія проведених опитувань (ні при публікації результатів, ні на сайті Центру не дається який-небудь докладний опис методології). Можливо, що дослідження проведено професійно, але без знайомства з методологією не можна бути у цьому впевненим (див. таблицю 2).

Середня похибка вибірки по 33 партіях для всіх центрів менша за 1%, середня похибка для перших 9 партій не перевищує 4%. Точно визначили 6 партій, які подолають 4-відсотковий бар’єр, КМІС і ФГД. А найменшу середню та максимальну похибку прогнозу дав прогноз Центру «Соціальний моніторинг», хоч при цьому помилково прогнозується проходження до парламенту Партії зелених та «Жінок за майбутнє».

Усі прогнози, крім ЦСМ, завищили рейтинг блоку «Наша Україна» та занизили рейтинг блоку «За єдину Україну!». Всі прогнози завищили рейтинг СДПУ(О), особливо ЦСМ, усі прогнози занизили рейтинг блоку Тимошенко та Соціалістичної партії, особливо прогноз СОЦИС, усі прогнози занизили рейтинг Компартії. З чим пов’язані ці похибки? Можливі чотири джерела похибок.

1. Відхилення у вибірці. Як видно з результатів екзит-полу, при наявності достатніх ресурсів похибка вибірки мінімальна. Однак у звичайних опитуваннях, особливо в експрес-опитуваннях, не вистачає фінансових та часових ресурсів на поїздки інтерв’юерів до далеких від транспортних мереж сіл, де більше тих, то співчуває комуністам та «заєдинникам».

2. Неправильний розподіл тих, хто не визначився із вибором. Повернемося до таблиці 1. Ми бачимо, що за результатами опитування дані усіх 4 фірм, скажімо, щодо «Нашої України», відрізняються тільки на 2,5% (максимум у СОЦИСА, мінімум у ФГД), а за прямою оцінкою на день опитування — на 8,7% (максимум у КМІС, мінімум у ЦСМ). З чим це пов’язано? Передусім, з часткою тих, хто ще не визначився, що у КМІС становить близько 30%, ФГД — 23,5%, СОЦИС — 19,3%, а у ЦСМ — тільки 12%. У свою чергу частка тих, хто не визначився, залежить від особливостей запитань респондентам. КМІС прагнув найбільш повно імітувати ситуацію виборів, i запитання, чи має намір респондент голосувати і як саме, стоять на початку анкети. А в анкеті ФГД перед запитанням, яке імітує вибори, стоїть ще одне запитання про партії, відповідаючи на яке, респондент входить у проблематику. У результаті частка тих, хто не визначився, нижча на 7%.

Чиї ж дані більш правильні? Це якраз те запитання, на яке соціологи не можуть відповісти. Те, що дані КМІС, отримані за три тижні до виборів, далекі від результатів виборів, зовсім не говорить про їхню неадекватність. Можливо, що навпаки, методика КМІС дає найбільш чутливий інструмент для вимірювання змін рейтингу (нижче ми наведемо відповідні графіки). Однак можливо й те, що КМІС некоректно розподілив симпатії тих, хто не визначився, пропорційно до рейтингів партій серед тих, що відповіли. Питання про розподіл відповідей тих, хто не визначився, є головним для прогнозу результатів виборів. Адже навіть невеликі відхилення 30% опитаних від пропорційного розподілу можуть істотно відбитися на рейтингах. Існують різні підходи до вирішення цієї проблеми, соціологи намагаються врахувати соціально-демографічні характеристики тих, хто не визначився, їхні соціальні орієнтації, будуються статистичні моделі для прогнозу поведінки цих людей (див., наприклад, V.Paniotto. The sociological forecasts of presidential elections in Ukraine. — WAPOR-AAPOR 2000 annual conference.— North Caroline, 2000, Vol.1; Хініч М., Хмелько В., Ордешук П. Просторовий аналіз парламентських виборів 1998 року в Україні // Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг. 1999, № 1, стор.59–77; №2, стор. 5–43). На жаль, ці роботи поки що не дали переконливого результату, модель, побудована на даних одних виборів, яка успішно пояснює отримані результати, раптом не працює на наступних виборах і дає прогноз гірший за пряму оцінку (тобто пропорційний розподіл тих, хто не відповів).

Можна сказати, що на нинішній день соціологи (як українські, так і зарубіжні) не можуть вирішити проблему прогнозування поведінки тих, хто не визначився на момент опитування виборців.

3. Динаміка переваг виборців. Очевидно, що рейтинги партій істотно міняються в ході виборчої кампанії (в іншому випадку не було б необхідності і проводити цю кампанію), однак багато хто чомусь забуває про це і намагається трактувати прямі оцінки на день опитування, отримані за 3 тижні до виборів, як прогноз виборів.

На графіку 2 наведено динаміку рейтингів основних партій (останні дві вертикальні осі, що майже зливаються з датою 31.03.02, — це результати екзит-полу та офіційні результати виборів відповідно. Як бачимо, динаміка рейтингу різних партій істотно відрізняється. На жаль, можливість врахування цієї динаміки у прогнозах проблематична. Якщо розглянути рейтинг СДПУ(О), то, починаючи з другого тижня лютого, він рівномірно падав, тому побудова лінійної регресної моделі дала б можливість точно передбачити результати цієї партії на виборах. Однак той же підхід, застосований до прогнозування результатів партії комуністів, привів би до збільшення похибки (якщо наш прогноз занизив рейтинг комуністів тільки на 1.5%, то застосування регресної моделі збільшило б цю похибку майже до 5%). Ще складніша ситуація з «Нашою Україною», рейтинг якої спочатку падав, потім зростав, потім знову падав. Щоб враховувати динаміку рейтингів для прогнозу результатів виборів, необхідно розуміти, які чинники впливають на цей рейтинг, уміти вимірювати ці чинники і об’єднувати у загальну багатофакторну модель, що прогнозує рейтинг. Із математичної точки зору це не є складною задачею, але соціологи поки не можуть ні визначити теоретично досить повний перелік чинників, що впливають на рейтинг, ні практично виміряти ці чинники, цю задачу не вирішено.

4. Щирість відповідей респондентів. Загалом у соціологічних дослідженнях це вирішується досить успішно, існують спеціальні методи контролю відповідей респондента, інтерв’юери проходять спеціальну підготовку, як уникнути впливу на респондента та добитися щирості відповідей і т.д. Ми не маємо можливості детально зупинятися на цьому питанні, але наша оцінка показує, що при опитуваннях за місцем проживання конформна поведінка респондентів може внести невелику похибку (до 2–4%) в оцінку рейтингів, частина респондентів не наважується повідомити свою точку зору, якщо вона не співпадає з домінуючою в даному регіоні чи якщо ці партії різко критикуються владою. Проблема в тому, що дуже важко заздалегідь оцінити, стосовно яких кандидатів чи партій спостерігатиметься це розходження (високий рейтинг Жириновського або Ле Пена був дуже несподіваним для соціологів) та наскільки великим воно буде. Беручи до уваги досвід попередніх виборів, у даній виборчій кампанії можна було передбачити, що комуністи отримають більше, ніж прогнозується, у західних областях, а націонал-демократи більше, ніж прогнозується, у східних. Але наскільки більше? І чому б не передбачити, що досить радикальні партії «Проти всіх» або «Українська національна асамблея» або, скажімо, «Російський блок» отримають набагато більше, ніж в опитуваннях? Проте цього не сталося.

Якщо підсумувати сказане, то можна стверджувати, що професійні соціологічні фірми повністю вирішили проблему побудови репрезентативних вибірок, частково вирішили проблему щирості відповідей респондентів, не вирішили проблему оцінки переваг респондентів, які не визначилися, і не вирішили проблему врахування динаміки рейтингів партій. Іншими словами, професійні соціологічні фірми можуть дуже точно проводити екзит-поли, досить точно оцінювати рейтинги партій і стан громадської думки на період опитування і вельми приблизно давати прогнози рейтингів (особливо на період більший, ніж тиждень).

А щодо критики деякими соціологами результатів роботи розглянутих нами фірм, то вона надто несумлінна, оскільки не розглядає реальні проблеми, що стоять перед соціологами як професіоналами, а проводить підтасовування за допомогою декількох простих прийомів:

1) розглядає результати на останній день публікації у відкритій пресі (тобто за даними, отриманими за 3 тижні до виборів та наведеними у таблиці 1 за станом на 14 березня), а не останні дані КМІС, СОЦИС та ЦСМ, розміщені на сайтах та зведені нами у таблицю 2;

2) розглядає дані 14 березня як прогноз, а не оцінку на день виборів, хоч прогнози робилися тільки в останніх даних, розміщених на сайтах, а у прес-релізах 14 березня було чітко сказано, що це результати ЗА УМОВИ, ЩО ВИБОРИ БУДУТЬ 10 БЕРЕЗНЯ. А критики нібито не помічають цієї фрази і трактують дані так, неначе взагалі немає жодної динаміки рейтингів;

3) робляться натяки на можливість свідомого спотворення даних, зокрема передбачається, що провідні соціологічні фірми могли навмисно завищити рейтинг блоку «Наша Україна», щоб населення приєднувалося до безумовного переможця (наші дані, до речі, показують, що поведінка виборців не настільки тривіальна, а високий рейтинг блоку Ющенка приніс йому більше шкоди, ніж користi — частина виборців, будучи впевненими, що блок Ющенка пройде до парламенту, підтримали свій «другий вибір» і голосували за блок Тимошенко та Соціалістичну партію, становище яких було сумнівним).

Усе це показує, що ці виступи не є професійним обговоренням, а є або наміром вислужитися перед владою, що неодноразово критикувала роботу соціологів, або несумлінною боротьбою за майбутні замовлення під час президентської кампанії, спробою маловідомих центрів кинути тінь на найбільш професійні фірми і звернути на себе увагу.

На жаль, політизованість досліджень електоральної поведінки виборців далеко не завжди дає можливість професійного обговорення в Україні проблем, які стоять перед соціологами, як це відбувається при обговоренні, скажімо, вимірювання соціальної структури чи рівня бідності. Тому найбільш плідні дискусії, як правило, відбуваються на міжнародних конференціях.