Конвертація у свідомість

Чим запам’ятався 2012 рік? Які основні зміни відбулися в суспільстві, політиці? Чи прислухаються до групи «Першого грудня»? Яке значення мало Євро-2012? Як впливають розмови про кінець світу? В інтерв’ю «Дня» говоримо з відомим соціологом і нашим давнім другом Євгеном ГОЛОВАХОЮ.

«ЯКЩО ФІЗИЧНА ПЕРЕМОГА — НА БОЦІ ВЛАДИ, ТО МОРАЛЬНА — НА БОЦІ ОПОЗИЦІЇ»

— Євгене Івановичу, почнемо з загального запитання: які основні тенденції в суспільстві, політиці ви помітили в році, який минає?

— Навесні 2012-го ми зафіксували суттєве погіршення соціального самопочуття наших громадян. Як воно змінилося з того часу, зможемо побачити на початку наступного року. У чому суперечливість самопочуття людей? Були, наприклад, великі сумніви щодо того, чи зможе країна взагалі провести нормальні вибори. Тепер, при всіх проблемах, є таке відчуття, що вони відбулися. Щодо результатів. Якщо фізична перемога — на боці влади, то моральна — на боці опозиції. Відчуття цього протистояння для одних людей — загроза, тому що наступними роками можуть бути серйозні політичні кризи, а для інших — надія, що Україна не зверне зі свого стратегічного курсу. Наш же стратегічний шлях — це європейська інтеграція, розвиток демократії. Ця суперечливість віддзеркалена і в масовій свідомості, а як наслідок — праві й ліві радикали опинилися в парламенті. Комуністи, звичайно, хочуть реваншу радянського минулого в будь-яких можливих формах. «Свобода» — це сила, яку не сприймають у Європі. Чи матиме радикалізація подальший розвиток? Це, до речі, достатньо серйозна загроза для країни.

— Чим вона викликана?

— Люди відчувають, що є тенденції до згортання певних демократичних основ, зміни політичного курсу країни. Ось де криються причини зростання популярності «Свободи». Як на мене, найбільша загроза полягає в тому, що за неї проголосували освічені люди. А збільшення рейтингів комуністів — це результат невдоволення діяльністю влади там, де не сприймають націонал-демократичних сил. Тобто це невдоволення перебуває десь між пострадянською та майже радянською владою.

«ВИХІД ЄДИНИЙ: АБО «СВОБОДА» ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД СВОЇХ ГАСЕЛ, АБО «БАТЬКІВЩИНА» ТА «УДАР» — НЕ СПІВПРАЦЮЮТЬ ІЗ НЕЮ»

— Про що свідчить, на вашу думку, заклик Європарламенту до демократичних сил в Україні не співпрацювати зі «Свободою»?

— Якщо «Свобода» не виголошувала б ксенофобських гасел, її б не чіпали. Європа після того, як пережила нацизм, стала дуже чутливою до цих проблем. Звичайно, вона теж часто не розуміє психології східної людини і складної ситуації в українському політикумі. Європа чітко орієнтуються на те, що люди говорять і роблять. Якщо вона почула певні гасла, які суперечать її цінностям, усе: почалася реакція. Але що зробиш, якщо українські виборці радикалізувалися? Це, до речі, велика провина наших націонал-демократів, які були при владі й не скористалися можливостями. Вони не довели суспільству, що вміють працювати. У результаті виникла «Свобода». Цікаво, що нинішні українські демократи хочуть у Європу, але там не хочуть «Свободи». Тому тут єдиний шлях: або «Свобода» відмовляється від своїх гасел (Європа це зрозуміє), або «Батьківщина» й «УДАР» не співпрацюють із нею. Не можна не зважати на те, як це сприймає Європарламент. Навіть більше: якщо, наприклад, Європа буде вибирати між «Свободою» і Партією регіонів, вона вибере останніх.

— Європа пережила нацизм, але ми пережили комунізм.

— Так, але нацизм не є альтернативою комунізму. Нацизм у Європі виник саме як реакція на комунізм. Звичайно, європейці переконалися, що нацизм — не альтернатива комунізму, альтернатива комунізму — демократія.

Наступна тенденція року. Мені здається, що на парламентських виборах українці виявилися менш схильними до підкупу. До речі, за це Україну поважає багато експертів, і не тільки в нашій країні. Ми побачили, що в багатьох регіонах України навіть підкуп не вплинув на ситуацію. Дуже яскравий приклад — Київ. А ми знаємо, як раніше киян добряче купували. На цих виборах вони продемонстрували абсолютно протилежну тенденцію. Це зразок для всієї країни. Так було, так має бути.

— Про що це свідчить — зростання політичної культури громадян?

— Усе-таки останні 20 років не минули марно. Розчарування за цей період конвертувалося у свідомість. Наведу приклад. За даними Центру Разумкова, перед виборами на перше місце виборці ставили власну вигоду від кандидата в депутати, а не моральну, політичну позицію. Незважаючи на це, із результатів голосування ми побачили, що всупереч власним деклараціям люди в багатьох випадках проголосували ідеологічно. Це свідчить про укоріненість певних демократичних традицій. Тобто Україна за ці 20 років має укорінення демократичних традицій. Це підтверджує також моральна перемога опозиції за пропорційним складником. Це оптимістичний висновок. Хай із труднощами, викривленнями, але ми поступово накопичуємо досвід демократичних традицій. Щоразу демонструємо електоральну непередбачуваність, що є свідченням існування в країні демократії.

Сподіваюся, що аналогічні процеси відбуватимуться і з економічною культурою громадян. Простий приклад. За останній рік стало більше благодійності, тобто люди, які мають великі статки, починають думати не тільки про себе. Це також досвід попередніх 20 років.

«ІНТЕЛЕКТУАЛИ ПОЄДНАЛИСЯ В ОДНОМУ — У ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ І ВІДБУДЕТЬСЯ У СУСПІЛЬСТВІ»

— Яку роль у цих процесах відіграли інтелектуали? Наприклад, останній рік працювала Ініціативна група «Першого грудня».

— Мене все-таки розчаровує, що не чути потужного голосу людей, які відповідають за суспільство, тобто так званих вільних інтелектуалів. В усьому світі на цих людей орієнтуються. У нас я не бачу з боку інтелектуалів якоїсь власної програми чи стратегії. Так, було зроблено спробу, я навіть сам брав участь — це група «Першого грудня». Щось робили: збирали круглі столи, але вони не стали загальнонаціональною трибуною для всієї країни, а тільки для тієї частини, яка орієнтується на національно-демократичний вектор.

Хоча, треба віддати належне, інтелектуали поєдналися в одному — у відповідальності за те, що відбувається й відбудеться в суспільстві. Можливо, поки що не дуже вдається, але позитивним є те, що через 20 років інтелектуали намагалися щось створити. Це перша спроба. Може, колись удасться більше: тоді ініціатива буде кориснішою для країни. А наразі головний висновок: сьогодні Ініціативна група «Першого грудня» все-таки додала до стратегічного розвитку України у декларованих напрямках.

— Але реакції політиків не помітно. Чи вони (влада, опозиція) все-таки прислухаються до групи?

— Чим узагалі українська влада відрізняється від інших пострадянських влад? Вона все ж реагує на суспільні події. Те, що суспільство на виборах висловилося на користь опозиції (принаймні за пропорційною частиною), сьогодні спонукало владу розподілити комітети інакше. Ми ж пам’ятаємо, як регіонали поводилися, коли тільки прийшли до влади. Зрозуміло, що грошових комітетів вони тепер не віддали, але в цілому розподілили посади більш-менш із повагою до опозиції. Це дуже важливо. Ми ж розуміємо, що закони народжуються в комітетах, а нам за цими законами жити. Хотілося б, щоб ця Верховна Рада зробила спробу хоч якось гармонізувати законодавство. Воно дуже суперечливе.

«ЗАСМУТИЛА НАЗВА МІНІСТЕРСТВА ДОХОДІВ І ЗБОРІВ. ЗБИРАТИМУТЬ НЕ ПОДАТКИ, А ПОДАТІ, ЯК КОЛИСЬ ЗБИРАЛИ У МІЩАН»

— А як прокоментуєте новий склад уряду?

— Це уряд Азарова. Гадаю, він продовжуватиме свою політику. Хоча мене дуже засмутила назва нового Міністерства доходів і зборів. Ці слова мене лякають. Розумієте, збиратимуть не податки, а податі, як колись збирали у міщан. Тут є елемент загрози. У свою чергу, триває тенденція до бюрократизації влади. Замість вивільнення людей від щільних пут, по суті, радянської системи, вони додали ще більше бюрократичних елементів. Особливо за останні три роки. Чим ми відрізняємося від розвинених країн? Там бюрократизують тільки ті сфери, де без цього неможливо. Усе інше залишається за самоорганізацією.

— До речі, міністром освіти і науки залишився Табачник.

— От він і є одним із перших бюрократів. Я маю досвід спілкування з людьми, які працюють у цій сфері: усі про це говорять. Але я не знаю, чи могла б наша сучасна влада знайти іншу людину, яка б позбавила науковців, викладачів бюрократичних засобів впливу. Навіть якщо вона змінить Табачника, навряд чи інший буде кращим. Звичайно, у цій ситуації треба ставити сучасну людину — не ту, яка вийшла з бюрократичної системи. Ми ж знаємо, що в деяких країнах, щоб позбутися рутини, наприклад, у міністерство оборони призначали цивільну людину. Так і тут. Якби знайшли молоду, освічену людину, яка має досвід роботи або навчання на Заході, ідеологічно нейтральну позицію, це могло б змінити ситуацію. Навряд чи нинішня влада здатна на це. Узагалі освіта й наука — це такі галузі, які при надмірній бюрократизації просто гинуть. Це ж творчі сфери.

— Опинилася в уряді й Наталія Королевська, яка судилася із соціологами.

— От справжній цинізм. Це людина, яка проголошувала імпічмент Президентові Януковичу. Вона подала на соціологів до суду за те, що вони начебто навмисно занижували її рейтинги, тим самим граючи на руку владі, а потім сама ж і пішла в цю владу. Це найкумедніше, що могло статися в нашому політикумі. Це і є ціна наших політичних проектів. Але, до честі виборців, вони це зрозуміли, адже спочатку у Королевської справді зростав рейтинг. Це також є показником того, що 20 років не минуло марно. Я завжди кажу, що ми розвиваємося, але занадто повільно. Якби ми це робили прискореними темпами, то, можливо, не було б такого розчарування. Причому це стосується як влади, так і громадян. Працювати над собою мають усі.

До речі, щодо підсумків року. Одним із суттєвих моментів є те, що не відбулася остання зустріч Путіна і Януковича. Це був кульмінаційний момент, який наприкінці року хоч трохи зняв напругу в політиці й економіці. Це позитивно подіяло на суспільство, тим більше що всі розуміють: наступного року наші відносини будуть непростими.

«БУДЬ-ЯКА НЕЗАЛЕЖНА КРАЇНА МАЄ ПРАВО, А ВЛАДА — ОБОВ’ЯЗОК ПРОТИСТОЯТИ. У ЦЬОМУ РАЗІ — МИТНОМУ СОЮЗОВІ»

— Чи вистачить сил Україні сказати «ні» спокусам і тиску з боку північно-східного сусіда?

— Ситуація, зважаючи на стан економіки, справді скрутна. Усе це накладається на наші давні відносини: метрополія — колонія. Звичайно, росіяни тиснутимуть. Але якщо Україна хоче мати свою позицію, вона повинна протистояти. Я пам’ятаю, як свого часу Радянський Союз тиснув на членів СЭВ (Совет экономической взаимопомощи. — Авт.), наприклад коли Угорщина вийшла з цієї організації. Я тоді якраз був у Будапешті — усе місто стояло. Ціни на пальне підвищилися відразу в п’ять разів. Якщо ви не хочете бути в СЭВі, отже, матимете по заслузі. Але якось же пережили угорці, хоча тиснули на них шалено. Якщо в нас відповідальний уряд, він має знайти вихід, як можна не піддатися тиску й не довести країну до економічного колапсу. Для цього люди і йдуть в уряд. Вони відповідальні не тільки конкретно за сьогоднішню ситуацію, а й за те, що буде з країною в стратегічній перспективі. Будь-яка незалежна країна має право, а влада — обов’язок протистояти.

— Один із яскравих протестів минулого року — це мітинг проти ухвалення мовного закону. Чи взагалі змінилася протестна культура нашого суспільства 2012-го?

— Я б не сказав, що цей рік був якимось особливим із погляду виявів протестної культури. Справді, були протести, зокрема «мовні». Я завжди казав, що українці виявляють напрочуд високу культуру в протестних акціях. Майдан 2004 року це показав. Як для пострадянського простору протестна культура в нас досить-таки розвинута.

— У році, що минає, в Україні вперше за роки незалежності відбулася спортивна подія європейського значення — це Євро-2012. Як цей чемпіонат вплинув на українське суспільство?

— Позитивно. Євро виконало певну функцію з інтеграції в українському суспільстві. Та й чемпіонат було непогано проведено, а це плюс для країни. Він переконав, що в нас є організаційний ресурс. Були певні проблеми, але в цілому українці й наші гості залишилися задоволеними Євро. Це довели опитування.

«МЕНЕ ВРАЗИВ ЧОЛОВІК, ЯКИЙ ВРЯТУВАВ ДВОХ ДІТЕЙ. ТАКІ ГРОМАДЯНИ Й МАЮТЬ СТАВАТИ ЛЮДИНОЮ РОКУ»

— Цього року багато говорили про кінець світу. Несерйозна тема, але як усе-таки такі розмови діють на людей?

— Це дурниця, тема для авантюристів, привід для жовтої преси якось заволодіти аудиторією на певний час. Я не думаю, що в нашій країні достатньо людей сприйняло це серйозно. От коли 2000 року пророкували кінець світу, тоді справді була масова відмова від праці, свого майна тощо. Але здоровий глузд у будь-якому разі перемагає. Звичайно, є люди, зокрема і в нашій країні, не позбавлені захоплення кінцем світу. Але науковці до цього серйозно не ставляться. До речі, хтось добряче заробив на цій темі, продавали всілякі там набори для кінця світу. Одним словом, розмов було багато, люди взагалі люблять багато говорити про містику, але серйозного емоційного сплеску не було.

— У нашій новорічній анкеті є таке запитання: хто для вас є Людина року?

— Не пам’ятаю прізвища, але мене вразив чоловік, який врятував двох дітей, а сам загинув під колесами авто, яке вилетіло на зупинку, де стояли люди (трагічний випадок трапився у вересні цього року в Севастополі: 24-річний Павло ціною власного життя врятував восьмирічну Діану та її однокласника Артема. — Авт.). Такі громадяни і мають ставати Людиною року. Це справжній герой. Треба розповідати про такі приклади, а не про подробиці світського життя нашого поп-світу. Це має бути прикладом для молоді.

— Чи полюбляють українці святкувати? Які свята вони шанують найбільше?

— Новий рік — це головне свято для українців. А от у Західній Європі та Америці — це Різдво Христове. Хоч ми й одна з найрелігійніших націй у Європі, але поки що найбільше шануємо, по суті, радянське свято Нового року. А все тому, що в СРСР релігійні свята були під тиском. В Україні завжди було і залишається популярним Різдво Христове.

— Що ви побажали б українцям наступного року?

— Цей рік при всіх його труднощах усе-таки додав кілька важливих кроків до стратегічного розвитку країни. Хочу побажати, щоб кожний рік давав українцям більше позитивних і менше негативних підстав для нашого розвитку. Треба шукати, бачити і робити все в цьому напрямку.