«Пожертвуйте хто скільки може...»

Сьогодні, коли Українське військо більш-менш забезпечене найнеобхіднішим, у тому числі й лікарськими препаратами, кількість волонтерів-благодійників, які опікуються пораненими учасниками ООС, суттєво зменшилася. Проте під їхнім виглядом деінде продовжують «працювати» так звані заробітчани — люди, що наживаються, прикриваючись найкращими намірами.

«НЕ ШКОДУЙТЕ КОПІЙКИ ДЛЯ ВОЯКІВ...»

Київський метрополітен. Станція «Хрещатик». До вагону заходить пара молодих людей.

— Ми збираємо кошти на потреби воїнів АТО, які перебувають у військовому госпіталі, — скоромовкою кажуть вони. — Пожертвуйте хто скільки може: ваші гроші врятують чиїсь життя.

І починають повільно рухатись вагоном, зазираючи людям у вічі. Дехто, не витримавши їхніх поглядів, дістає гаманці. Для підтвердження своїх добрих намірів вони витягують із кишені якийсь папір, пропонуючи всім, хто зацікавився, ознайомитися з його змістом. Доходить черга і до мене:

«У нашій клініці лікуються тяжкопоранені військовослужбовці, які потребують складних оперативних втручань. Прохання до всіх небайдужих людей допомогти коштами для їх проведення».

Під цим текстом — підпис начальника однієї з клінік Національного військо-медичного клінічного центру «ГВКГ», засвідчений її печаткою. З керівником підрозділу, підпис якого начебто засвідчує достовірність цього «документа», ми давні знайомі. На запитання, як його звати і як він виглядає, «благодійники» переглядаються і кажуть, що «не пам’ятають», відразу вислизнувши з вагона. Вийшовши з підземки, телефоную полковнику М. і стисло переповідаю цю історію.

— По-перше, на сьогоднішній день у нас немає жодного атовця, — каже він. — А по-друге, для лікування бійців, у тому числі й оперативним шляхом, ми забезпечені всім необхідним.

«ПРОЙДИСВІТІВ ВИСТАЧАЄ І СЬОГОДНІ...»

Після цього випадку я звернувся до Головного управління Національної поліції в місті Києва з проханням прокоментувати його.

— Про подібні інциденти вже надходили повідомлення, — відповіли мені там. — На них завжди виїздять наші співробітники. Але, повірте, зловмисників досить проблематично затримати: вони наче інтуїтивно відчувають небезпеку, що наближається, і миттєво зникають.

Щодо притягнення пройдисвітів до відповідальності, то такі випадки можна на пальцях перелічити. Наприклад, кілька років тому проти жителя столиці А. було порушено кримінальну справу за шахрайство: він відкрив в інтернеті особистий рахунок і звернувся до людей з проханням перераховувати на нього кошти, які потрібні для учасників АТО. Але встиг отримати від двох людей лише три тисячі: ті щось запідозрили і звернулися до правоохоронців з відповідною заявою. Закінчилось усе тим, що справу стосовно цього громадянина з обвинувальним актом було відправлено на розгляд до суду. Там вона «розглядається» й донині...

Хоча згадаймо 2014 рік. З перших днів російської агресії небайдужі українці зробили величезний внесок у відновлення боєздатності Українського війська. А в госпіталях, де лікувалися поранені вояки, щоденно можна було побачити десятки волонтерів, які допомагали у розв’язанні багатьох проблем.

«ВМИРАЮ З ГОЛОДУ...»

Житель одного з обласних центрів Анатолій М. розповідав жителям міста про бої на Донбасі, в яких він брав участь. А ще — скаржився на долю, мовляв, коли воював, дружина кинула, позбавивши його і даху над головою. Не забував поділитися враженнями і про полон, де з нього жорстоко знущались. А в кінці кожної такої «сповіді» просив «допомогти копійкою, бо інакше доведеться вмирати голодною смертю». І довірливі містяни жертвували «захиснику України» хто скільки міг. Згодом Анатолій почав навідуватись і до редакцій газет, різних благодійних фондів, представляючись там спецназівцем. Невідомо, скільки тривала б ця історія з видурюванням коштів, якби цей пройдисвіт не натрапив на журналістку Олену С., яку насторожила його чергова розповідь про «фронтові подвиги». Не переповідатиму всіх подробиць, а скажу лише, що незабаром Анатолій опинився у відділку Національної поліції.

— Зважаючи на ту обставину, що своїми діями він не завдав суспільству значної шкоди і не становить загрози для оточуючих, його не стали брати під варту, — сказав у розмові зі мною старший лейтенант П. — Слідчий, який веде порушену проти нього кримінальну справу за статтею 190 Кримінального кодексу України, не побажав бачити своє прізвище у ЗМІ. — Яким буде вирок суду — наразі невідомо. Але покарання не буде занадто жорстким: підсудний приходить на допити, щиро розкаюється у вчиненому. Втім, будемо сподіватись, що цей випадок послужить йому уроком на все подальше життя.

Розпізнати псевдоволонтерів дуже складно, оскільки вони вдаються до різних хитрощів. Наприклад, майстерно підробляють документи, які засвідчують їхню приналежність до відомих благодійно-волонтерських організацій, звернення головних лікарів медзакладів, які просять посприяти у лікуванні захисників України. Вищезгадана історія, що трапилась зі мною, ще одне тому підтвердження. І якби я разом з іншими пасажирами вагону — а до цього йшлося — спробували вивести шахраїв на чисту воду, то могли б мати неприємності від правоохоронців: для цього у нас не було жодних, згідно з чинним законодавством, юридичних підстав. Відомі випадки, коли негідники укладають так звані угоди з дружинами, батьками загиблих чи поранених бійців, зобов’язуючись усі зібрані кошти передати за призначенням. Останні, не будучи фахівцями з юриспруденції, щиро вірять, що так воно й буде.

— До мене підійшла жіночка років 40—45 і розповіла історію мого сина, котрий на той час перебував у Вінницькому госпіталі, — розповідає Марія Іванівна, жителька одного із райцентрів Вінниччини. — При цьому, зі сльозами на очах, запропонувала допомогти мені в його лікуванні, пообіцявши, що за зібрані кошти можна буде придбати вартісні ліки, які допоможуть поставити Мишка на ноги. І попросила дати їй ксерокопію мого паспорта і розписку про мою згоду. Не роздумуючи, погодилась.

Минуло кілька місяців, а «жіночка» не приходила. Яким же виявився подив Марії Іванівни, коли вона довідалась, що подібні розписки пройдисвітці дали ще кілька її землячок. Як же боротися з псевдоволонтерами? Це риторичне запитання я поставив багатьом посадовим особам правоохоронних органів. Усі вони ввічливо мене вислуховували, але крім побажань «бути обережним», «не бути занадто довірливим», нічого іншого я не почув від них.

— Псевдоволонтерство — один із різновидів шахрайства, причому шахрайства, за яке, як правило, не притягують до реальної кримінальної відповідальності, — сказав у розмові зі мною один з них. — Оскільки воно не належить до тяжких, особливо небезпечних для держави і суспільства злочинів, то ми зазвичай рідко звертаємо увагу на людей, які представляються волонтерами. Адже, врешті-решт, ці справи закінчуються тим, що після проведення з ними профілактичної бесіди їх відпускають.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Занадто «підприємливі громадяни» в намаганні збагатитись не обмежуються лише «волонтерською діяльністю». Найбільш «активні» з них використовують учасників АТО-ООС із числа тих, хто дістав на війні поранення, контузії. Їм вони обіцяють допомогу в отриманні групи інвалідності та пенсій, передбачених чинним законодавством для таких осіб.

Зважаючи на це, двоє жителів Тернополя підшуковували учасників АТО і пропонували їм оформити інвалідність за станом здоров’я. При цьому аферисти весь паперовий процес брали на себе: мовляв, якщо захочете, то потім якось віддячите. Від претендентів на пожиттєве пенсійне забезпечення отримували нотаріальні довіреності, які давали дозвіл здійснювати відповідні дії від їхнього імені. Люди, купившись на обіцянки шахраїв, діяли за їхніми вказівками, зокрема, збирали необхідні документи, відкривали банківські рахунки. Отримавши готовий пакет документів, шахраї передавали його своєму спільникові в Київ, а той через медзаклади оформлював довідки з липовими діагнозами. З підробленими документами учасники АТО, нічого не підозрюючи, проходили в Тернополі медико-соціальну експертну комісію для встановлення інвалідності.

Наразі, за повідомленням Нацполіції, відомо про 15 осіб, які незаконним способом отримали статус інваліда, а їхні виплати присвоїли собі аферисти. Під час обшуків у зловмисників вилучили гроші, документи, засоби зв’язку, банківські картки.

ДОВІДКА «Дня»

Стаття Кримінального кодексу України 190 «Шахрайство»:

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.