Навіщо артисти йдуть у політику?

Коли артист вважає, що не здатен бути першим на авансцені, він йде на політичну арену другим (якщо його беруть).

За даними Центрвиборчкому кількість артистів, охочих взяти участь у виборах (у даному разі, до Верховної Ради України), вже перевалила за 60 персон. На думку відповідального працівника цього відомства, кількість претендентів до кінця виборчого процесу принаймні подвоїться. Питання — хто кого призначив артистом? І навіщо долучив до своєї партії? Це питання так само важливе, як і наступне. Хто кого призначив депутатом і навіщо? Ми ж усі розуміємо, що вибори — це гра. І виграють справжні артисти. У нинішній виборчій кампанії як президентській, так і парламентській, перед ведуть представники шоу-бізнесу. Юрій Квеленков, народний артист України, «акула» шоу-бізнесу, на запитання — чому не пішов у політику, відповів — не хочу. І поставив три знаки оклику!!!  А чому? Він заробляє гроші своєю основною професією.

Анатолій Гнатюк, народний артист України, на запитання — чому не подався в народні депутати — адже міг би — відповів «не захотів»! Ймовірно — з тієї ж таки причини. Немає часу на політичні ігри — вистачає акторського завантаження.

Я запитала в одного з найдосвідченіших артистів-депутатів — Богдана Бенюка, народного артиста України, — навіщо він пішов у політику. Він відповів — для того, щоб підтримати партію (партія «Свобода»), яку він вважав для себе життєво важливою. Зустрічаючись у парламенті зі своєю коліжанкою за акторським цехом Таїсією Повалій (тоді «Партія Регіонів»), він казав: «Прівіт, друга», вона відповідала: «Привіт, другий!» — за номером у партійних списках.

У політиці артисти далеко не завжди бувають першими. На думку політика Б.Бенюка, нам сьогодні потрібен різношерстий парламент. Як засвідчує досвід останніх двох із гаком десятиліть, одношерстим наш парламент ніколи не був. І не останню роль у його діяльності відіграли представники різних видів мистецтва. Питання — які барви втратила українська проза, поезія, музика? І що набула вітчизняна політика?

Абсолютно зрозумілим є бажання політичних партій залучити до своїх лав моральних авторитетів нації (читай — розкручених медійних осіб). Нинішня виборча кампанія відрізняється від попередніх набагато сильнішим бажанням НЕполітиків ступити на політичний шлях. Чи добре це? Чи готове українське суспільство до того, що ним керуватимуть люди, які не мають політичного досвіду?

У світовій історії є багато фактів, що свідчать про те, як шоумени ставали успішними лідерами. Яскравий приклад — нинішній президент США Дональд Трамп. Його попередник — 40-й президент США Рональд Рейган знявся у понад п’ятдесяти фільмах і здобув нагороду «Золотий Глобус». Вацлаву Гавелу, письменникові-дисидентові, довелося стати останнім президентом Чехословаччини і першим президентом Чехії. У перші дні виконання своєї місії, втомившись від постійної присутності охорони, Гавел вирішив відвідати добре знайомий шинок, і відлучившись до туалету, вийшов через запасний вихід. Уранці він зрозумів, що президент не може розпоряджатися собою так, як пересічний громадянин. Чи усвідомлюють політики, що прав у них набагато менше, ніж у їхніх виборців?

У списку публчіних осіб, які кардинально змінили свою професію, Арнольд Шварценеггер, губернатор Каліфорнії, комік Джузеппе П’єро Грілло, засновник італійського політичного руху «П’ять зірок»,  англійська акторка Гленда Джексон, яка успішно виконує роль депутата британського парламенту, комік Мар’ян Шарец, якому кількох відсотків голосів забракло задля того, аби стати президентом Словенії, але дало змогу очолити уряд цієї країни, ісландський комедійний актор Йон Гнарр заснував «Найкращу партію» і переміг на виборах мера Рейк’явіка.

З огляду на кількість артистів у сьогоднішніх виборчих списках, Україна упевнено рухається в Європу. За оцінками експертів, у представників шоу-бізнесу дуже високі шанси посісти місця на політичному Олімпі. Головна причина — розчарування громадян в існуючих методах управління країною і віра в те, що їх можна істотно поліпшити, віддавши свій голос за неполітика. Свідчення цього — нищівна перемога на президентських виборах Володимира Зеленського. Безумовно, саме цей результат підстьобнув українських артистів зробити спробу змінити естрадні мікрофони на парламентські.

Згідно з «теорією розбитих вікон», яку далекого 1982 року сформулювали американські соціологи Джеймс Вілсон і Джордж Келлінг, якщо хтось у домі розбив шибку і ніхто не вставив нову, то незабаром жодного цілого вікна в цьому домі не залишиться, а потім почнеться мародерство. У Голландії провели експерименти, які переконливо довели, що недотримання окремими особами усталених норм і правил призводить до того, що навколишні також забувають про необхідність їх дотримуватися. Приміром, дослідники біля стіни, де жителі міста Гронінге напаркували свої велосипеди, розмістили яскравий знак, який забороняє малювати на стінах, і повісили на кермо кожного велосипеда рекламне оголошення. Велосипедист мав три варіанти, як повестися з непотрібною рекламою — повісити її на сусідній велосипед, викинути на місці або забрати із собою, аби викинути до найближчої урни. Третій варіант поведінки вважався дотриманням правил. 32% велосипедистів повелися некультурно. Наступного дня стіну, поряд із якою був знак із закликом не малювати на стінах, розмалювали експериментатори. Побачивши, що правило порушене і можна малювати на стінах, 69% велосипедистів викинули рекламні проспекти на місці паркування.

Якщо цю теорію кримінології поширити на політичну ситуацію в Україні, можна з упевненістю сказати, що зміна звичного перебігу виборчої кампанії, традиційного погляду українців на можновладців і на те, кому можна надати право владарювати, а також бажання НЕполітиків скуштувати хліба політичного, істотно відновить іконостас, що став уже буденним.

Безумовно, політика — це професія. Безумовно, її слід навчатися. Ймовірно, виключно на власному досвіді, який оплачує своїми надіями і трудами кожен виборець.

Навмисне не називаю прізвищ тих артистів, які на нинішніх виборах або створили власні політичні партії, або влилися до тих, що існують. Для багатьох із них — це дебют. Для деяких — повторення пройденого. Для нас — очікування результату. Завіса поки що закрита. І відкрите питання — а чи зможе кожен другий стати першим?