Українські партії між Еросом і Танатосом

Скільки вже дослідників марно силкувалися застосувати новітні європейські поняття, аналізуючи діяльність тієї чи іншої української політичної партії? Вони намагаються оперувати термінами публічної політики - а проте дуже сумнівно, що вона в Україні існує. Мабуть, недаремно в демократичній пресі часів перебудови антикомуністи звалися "лівими", а комуністи-ортодокси - "правими". Куди зарахувати російський "народно-патріотичний рух" на чолі з комуністом Зюґановим, який поєднує яскраві риси і лівих, і правих, і навіть лівоцентристів (програмні соціал-демократичні елементи в галузі економіки)? Громадянський конґрес України блокується з ліворадикалами - але водночас має в економічній частині програми низку тверджень, властивих правим партіям. Об'єднання "Вперед, Україно!" за всіма європейськими ознаками - типова права політична сила, - а тим часом в Україні правими вважаються національно-радикальні партії.

Отож, визнавши, що партійна панорама України не надто надається до застосування щодо неї здобутків європейської політичної науки, спробуймо окреслити її в термінах, які характеризують справді глибинні, фундаментальні рушії людської поведінки, що зумовлюють форму всіх культурних витворів - отже, і партій. В термінах, що їх запропонували Зиґмунд Фройд і його послідовники.

Спроба описати українське політичне життя саме на підставі глибинних чинників людської природи доречна, мабуть, ще й тому, що на відміну від цивілізованої Європи, де потужні механізми сублімації первинних потягів людини перетворюють їх на витончені форми культурної поведінки, в нас багато що постає у своїй первісній оголеності.

Фройд уважав джерелом життєстверджувальної людської творчості в усіх сферах сублімацію Ероса. На думку неофройдиста Герберта Маркузе, лихо сучасного світу в тому, що він надто "репресує" Ероса, який не дає "завалитися" цивілізації.

Натомість інстинкт Танатоса уособлює потяг до знищення, тотальної руйнації. Цей інстинкт виявляється в аґресивності, спрямованій назовні або всередину (мазохізмі). Після Першої світової війни, після появи більшовизму й нацизму сам Фройд і ще чимало авторів писали про тріумф Танатоса й послаблення Ероса в сучасній цивілізації. Але вбачати в "силах Танатоса" на політичній арені лише націонал-соціалістів і комуністів, так само як оголошувати "силами Ероса" лише антисистемні, переважно молодіжні групи, як це зробив на початку 60-х Герберт Маркузе, сьогодні видається однобічним. Місце на вісі "Танатос-Ерос" знайдеться для кожної політичної сили.

Класифікуючи за цією методою українські партії, найперше зважмо на ті, в яких потяг Танатоса вочевидь переважає. Вони внутрішньо налаштовані на руйнацію, деструкцію, на знищення як своїх конкурентів, так і всього чинного порядку речей. Коли такі сили становлять більшість політичного спектру (як у Німеччині початку 30-х років, де нацисти, комуністи, націонал-радикали разом складали дві третини парламенту), це загрожує тотальним обвалом не лише політичної сфери, а й основ цивілізованого буття пересічних громадян країни.

Серед танатофільних політичних сил можна виокремити три різновиди. Один - спрямований на зовнішню деструкцію, на знищення ворога й самоствердження шляхом постійного поборювання злих сил у смертельному бою. Це - радикальна права націоналістична опозиція в особі Національного фронту (УКРП, УРП, КУН), а також не менш права, але з претензією на інший вимір Партія слов'янської єдності. Тут же й УНА-УНСО, члени якої задовольняли свої схильності в "гарячих точках" СНД і не від того, щоб дістати насолоду й на теренах України.

Другий різновид пов'язаний зі спрямованістю руйнації не лише назовні, а й на самих себе (політичні мазохісти, сказав би Фройд). Чимало українських партій - від комуністів до Громадянського конґресу - щосили прагне перестати бути українськими (не в етнічному, звичайно, а в державно-політичному розумінні). Вони ставлять за мету розчинити Україну в якомусь велетенському союзі, пов'язуючи досягнення своєї мети з тотальним знищенням (чи то ідейним, чи то фізичним) численних його ворогів. Проте після утворення того союзу боротьба не припиниться, оскільки він є засобом поборювання світового зла й без постійного знищування незнищенного зовнішнього ворога взагалі втрачає сенс.

На додачу утворення союзу автоматично означатиме самознищення цих партій як політичних суб'єктів. Може, для Європи партії-самогубці - дивина, але в українському політикумі вони почуваються міцно, надаючи всім його трансформаціям дещо суїцидального забарвлення.

Третій різновид танатофілів вельми специфічний, оскільки його потяг до Танатосу не є тотальним. Ця група політичних сил прагне заподіяти смерть лише економічним структурам, що залишились у спадок від радянського минулого. Йдеться про радикальних реформаторів-ринковиків. Їхня мрія - знищити геть усе "неринкове" - від державних дотацій на утримання житлово-комунального сектора до Національної академії наук як бюджетної структури. Люди вони фахові, отож можуть заподіяти шкоди більше, ніж комуністи чи націонал-радикали.

Перелік партій життєствердного Еросу, на жаль, невеликий. Похмурий звичай проголошувати мертве живішим від усіх живих здеформував підвалини людського існування. "Зелені", кадети, соціал-демократи, можливо, об'єднання "Молода Україна"... Найеротофільнішою політичною структурою, очевидно, були пародійно-хепенінґові "Промені Чучхе", яких тепер щось ніде не видно.

Брак еротофільних політичних сил є небезпечним: за Маркузе, коли Танатос бере гору над Еросом у макромасштабі, цивілізація (чи країна) рухається до самознищення.

У третьому типі партій Ероса і Танатоса намішано в різній пропорції. Цих чимало: Народний рух, ціла купа так званих центристських партій. Тут-таки й партії-клани, що їх утримують у своїх інтересах певні фінансово-промислові або бюрократично-адміністративні угруповання. Класичний зразок - Ліберальна партія Володимира Щербаня; трохи іншими, кланово-корпоративними структурами є Народно-демократична й Аґрарна партії. Наближається до них й Партія праці Валентина Ландика. Ці партії не просто прагнуть влади, а вже трохи її мають, відтак їхня еротофільність має відтінок нарцисизму.

А танатофільний складник у поведінці кланових партій легко зрозуміти, зваживши на те, що для багатьох українських кланів руйнація (наприклад, напівзаконне вивезення з країни продукції за демпінґовими цінами чи успішна торгівля імпортними товарами за рахунок знищення внутрішнього товаровиробника) стала просто-таки способом життя. Панування кланів у політичному житті України, з одного боку, посилює опозиційні їм танатофільні політичні сили, що прагнуть руйнації руйнаторів (у сублімованому вигляді це може бути "експропріація експропріаторів"), з іншого - нищить творчі, креативні (хоча б тому, що кланові лідери цілком усвідомлюють небезпеку від них для свого панування).

Отож годі механічно накладати на український політикум класичні європейські схеми. Може, врахування глибинних чинників людського буття дасть нам змогу точніше класифікувати наші партії - принаймні, поки природні людські потяги не витіснено сублімаційними механізмами?