Папа нам допоміг би
Цього тижня мала би відбутися зустріч Папи Римського Івана Павла II з Патріархом Російської православної церкви Алєксієм II у Відні на міжнародній екуменічній конференції. Цього не станеться: Синод РПЦ не дав згоди на зустріч свого Патріарха з католицьким зверхником. Причина банальна, надумана та штучна - прозелітизм, тобто поширення католицьких впливів на православних теренах.
Невирішеність проблем між Ватиканом та РПЦ додатково ускладнює проблему відвідин України Папою, який минулого тижня завершив одинадцятиденне перебування на своїй батьківщині - у Польщі. Там із ним бачився не лише Президент Леонід Кучма, а й тисячі прочан з України, які здолали сотні кілометрів, аби почути Святійшого. Вочевидь, і вони, і мільйони їхніх співвітчизників, що не змогли "поїхати на Папу", запитували себе: а чому Папа не може приїхати до України? Про те, що таке бажання в нього є, він сам говорив не раз - востаннє минулого тижня на зустрічі з українськими студентами в Кракові та українською громадою Польщі у Гнєзно.
З навколопрезидентських джерел відомо, що Леонід Кучма не запросив Папу відвідати Україну, коли третього червня разом з іншими лідерами країн Центрально-Східної Європи мав із ним зустріч у польському містечку Гнєзні. Президент не зробив цього і в травні 1995 року, коли мав аудієнцію у Папи у Ватикані. Тоді Леонід Кучма відверто сказав Папі: "Ви ж розумієте, з відомих причин я не можу нині Вас запросити в Україну". Папа, як потім зізнався сам Президент, поставився до цього з розумінням.
Офіційно причинами, які не дозволяють українській владі запросити Папу, є неповна вирішеність проблем з українськими греко-католиками та загальна напруга в релігійному житті України. Проте ситуація навколо УГКЦ останнім часом нормалізувалася завдяки дедалі ширшому будівництву церков і розведенню православних і греко-католицьких громад на Західній Україні по окремих храмах. А загальнорелігійні проблеми в останні роки перейшли з католицько-православної у внутрішньо-православну площину з принаймні трьома міжправославними розколами.
Вважається, що Папа не може приїхати до України через спротив Православної церкви, насамперед УПЦ московського патріархату, - принаймні, не зможе побувати в Києві. А обмежитися лише відвіданням західних греко-католицьких теренів Папа не має права, оскільки він є також і головою Держави Ватикану.
Тобто Президент України начебто хоче, аби керівник іншої держави прибув до його країни, але є хтось третій, чий спротив цьому вирішальним. Здається, Україна заповзялася дати підстави для саркастичних порівнянь її з Ісламською Республікою Іран - там крім президента, парламенту й уряду є ще й духовний зверхник, за яким зберігається останнє слово. Звичайно, митрополит Володимир Сабодан не хоче брати на себе роль іранського аятоли Хаменеї (втім, ніхто йому такої ролі й не надасть), отож не варто перебільшувати його вплив в Україні. Коли було заборонено УГКЦ, сімдесят відсотків усіх православних парафій колишнього Радянського Союзу були саме на Західній Україні, і саме вони потім знову навернулися до греко-католицизму.
Відшкодуванням церкві за десятиліття тоталітаризму й переслідувань не може бути інша крайність: не можна дозволити церкві диктувати свої умови державі. Та й чи варто взагалі малювати російське православ'я як якусь антидержавну силу? Воно завжди дуже добре уживалось із владою - чи то царською, чи то комуністичною. Якби нинішня влада вступила в діалог із православною церквою і пояснила відсутність будь-якої антиправославної спрямованості у візиті Папи, то, цілком можливо, навіть імовірних нечисельних пікетів проти нього вдалося б уникнути.
Візит Папи не був би політичним ризиком на сході України - в Донбасі досі церква не дуже популярна, а її вплив обмежений. Зате на католицькому заході, де церкву починають відвідувати раніше, ніж дитячий садок, влада здобула би загальну підтримку.
Хто має бути більше зацікавленим у приїзді Папи - сам понтифік, який і так спілкується з українськими прочанами у Ватикані чи деінде, чи Україна, яка в такий спосіб могла би довести відсутність проблем з п'ятимільйонною греко-католицькою та принаймні двохсоттисячною римо-католицькою громадами?
Можливо, Папа є одним із найкращих дипломатів світу: він знайшов, що сказати в Південно-Східній Азії, де в багатьох країнах із переважним мусульманським населенням будь-яке масове дійство може завершитися спаленням католицького храму; в Лівані, де п'ятнадцятирічна громадянська війна була по суті бійнею між мусульманами та християнами; в мусульманському Сараєві, столиці держави, де також недавня війна мала значний релігійний підтекст. Отож відвідини переважно християнської України не є для Ватикану надскладним завданням. Папа міг би, скажімо, повторити свої ж слова про те, що православних і католиків об'єднує набагато більше аніж роз'єднує, чи закликати до інтенсивнішого екуменічного діалогу. В політичному плані Іван Павло II міг би наполягати на позитивах свободи в широкому розумінні або ж говорити про потребу перетерпіти всі труднощі періоду реформ і, капіталізуючись, не забувати про вічні духовні цінності...
Візит Папи міг би стати своєрідною індульґенцією будь-якій країні, зацікавленій у стабільності й дотриманні прав людини. А так виходить, що Боснія і Герцеґовина з Ліваном є країнами стабільнішими за Україну. Виходить, що задля того, аби Папа міг зреалізувати свою давню мрію і ступити на українську землю, Україна мала би бути мусульманською державою або принаймні мати свіжу пам`ять про релігійні війни...
Україні варто би поквапитися з запрошенням: у поширених спекуляціях на теми здоров`я Папи є чимала частка правди. Чи не тому він так довго пробув цього разу в Польщі, що інтуїтивно відчуває: це його останнє побачення з батьківщиною? А наступним Папою не буде ані українець, ані поляк, ані навіть хтось зі східних чи центральних європейців: подейкують, що вибір кардиналів випаде або на африканця, або на латиноамериканця - ну ще, може, на предствника Південно-Східної Азії. Хоч би як там було, наступний Папа буде дальшим від України та розуміння її проблем, аніж Іван Павло II, який походить з реґіону, де мешкало чимало українців, який сприяв відновленню справедливості щодо українських греко-католиків і дуже прихильно ставиться до України, навіть трохи говорить українською мовою. Для аудієнції в наступного Папи український лідер потребуватиме перекладача - й не лише в лінгвістичному розумінні.
