Земля, відвойована у моря

Здається, Віктор Гюго колись сказав: «Гідність та роль народу не визначається його чисельністю, так само як і масштаб окремої людини не вимірюється лише її зростом». Голландія (або, якщо офіційно — Королівство Нідерландів) і своєю історією, й сьогоденням на диво яскраво та переконливо доводить слушність цієї думки. Ця північна, притиснута до моря (теж Північного!) земля під мінливими, нерідко сірувато-похмурими небесами загальною площею 42 тисячі км2 — це приблизно дорівнює величині середньої області України — не занадто, м’яко кажучи, щедро наділена природними ресурсами, зокрема, енергоносіями. (Щоправда, є нафтові родовища під Гронінгеном, але їх експлуатують настільки обережно, що може здатися, що вони практично «заморожені»). Чисельність населення королівства — 16 мільйонів, тобто близько третини від української.

Загалом йдеться про одну з невеликих за територією (і середню за кількістю мешканців) європейських країн. Але слід, який залишив цей народ в історії Старого Світу, аж ніяк не назвеш «невеличким». Ми ще побіжно торкнемося цієї теми, зараз же зазначимо лише, що, наприклад, ХVII століття в Європі часто називали «віком голландців». Що ж до сучасності, то перед нами — одна з найбагатших і найбільш промислово розвинених країн світу, яка стабільно входить до десятки (а не раз бувало — і до п’ятірки) найбільш «зручних» для життя держав планети за міжнародно визнаними рейтингами. Коротше кажучи, це — земля, де подорожнього чекають дуже несподівані, часто «химерні» відкриття. Одним iз цих подорожніх на початку липня випало стати авторові цих рядків, і він не був винятком iз цього правила.

...Часто-густо кажуть: «Не можна судити про країну лише по столиці; Париж — це ще не вся Франція, Лондон — не вся Британія, Москва — не Росія». З цим погоджуються і голландці, визнаючи, що важко зрозуміти їх країну, бачивши лише Амстердам. А між тим програма нашої туристичної подорожі через брак часу була обмежена, на жаль, самою столицею Нідерландів. Доводилося втішатися тим, що перед відвіданням найбільшого міста країни є змога, потердама — справжнє «вавілонське стовпотворіння» рас, націй, мов, культур...), розвивається технологічно та інформаційно і при цьому є значно прагматичнішою, жорсткішою та егоїстичнішою, ніж ми в Україні уявляємо. Але, дещо перефразуючи слова товариша Сталіна, сказані товаришу Фадєєву: «Іншої Європи у нас iз вами немає...» Й іншого вибору немає; точніше, він є, але ми вже були там, куди він веде!

Ще один символ амстердамського прагматизму — це баржі (житлові, невеликі за розмірами, але цілком придатні для житла; тільки на річці Амстел їх понад 2600!) Причина їх стрімкого поширення, починаючи з 60-х та 70-х років минулого століття, дуже проста: дорожнеча землі та житлова криза в столиці. От підприємливі амстердамці й прагнуть жити на цих суднах-«будиночках», де є газ, радіо, ТV, декілька окремих кімнат- кают. Головне, орендна плата тут значно нижча...

І, нарешті, столицю Голландії неможливо уявити без велосипедистів. Вони — справжні «королі міста», в Амстердамі налічується понад 500 тис. велосипедів (це — на 800 тис. мешканців!) Причому нам розповіли, що 180 тисяч iз них без дозволу «беруть напрокат» (тобто просто крадуть). Начебто існує навіть такий жарт: «Немає жодного нідерландця, який би хоч раз у житті не вкрав велосипед...» Причому їздять ці «королі», часто не рахуючись iз будь-якими правилами дорожнього руху...

Багато що можна було б іще розповісти про Амстердам. І про відомий район «червоних ліхтарів» (там все поставлено теж на «ділову», «конкретну» ногу; є навіть... інформаційно-сервісний центр), і про шлюзи, що відкривають вихід з міста у Північне море (в Амстердамський порт заходять суперсучасні океанські судна), і про меморіальні місця, пов’язані з іменем геніального Рембрандта (він тут 35 років жив, помер і похований у Західній церкві). Місто суперечливе, контрастне, місто суворого порядку і районів, де, здається, взагалі заборонено щось забороняти. Кожен, хто прагне глибше збагнути стару Європу, неодмінно, мабуть, знову приїде сюди. бачивши з вікна автобуса — а їхали ми не дуже швидко — добру половину Голландії, скласти для себе бодай невеличке уявлення про неї; а потім — доповнити його прочитаним та почутим від нових знайомих. Отже, почнемо.

Загальновідомий факт: більша частина Нідерландів лежить нижче рівня моря (до речі, й сама назва держави означає «нижні землі»). Зрозуміло, що потужні повені протягом багатьох століть завдавали країні страшної шкоди. Нам навели лише один приклад: катастрофічна повінь 31 січня та 1 лютого 1953 року, яка забрала життя майже двох тисяч людей, не кажучи вже про майнові збитки. Але саме після цього державою була розроблена, профінансована (звісно, спільно з приватним капіталом) та згодом введена в експлуатацію грандіозна гідротехнічна система «Дельта» вартістю 10 млрд. гульденів, що дозволило остаточно вирішити проблему «войовничої води». Зокрема, докорінно змінилась конфігурація виходу Амстердама до моря, бо була задіяна потужна система шлюзів. До речі, в сусідній Німеччині проблема повеней залишається гострою і тепер.

Голландія, по суті, це країна, в повному значенні слова «відвойована» в моря. Цікаво, що і знамениті тамтешні вітряки — це передовсім водний насос, котрий працює за методом «архімедового гвинта» та слугує дуже ефективним знаряддям осушення землі. Ще одна цікава деталь: найбільший в державі аеропорт, Скіпхоув, теж побудований на осушених землях. І треба бачити ці голландські вітряки (на думку приходять дещо схожі на них німецькі вітрові електростанції, що нагадують діючих осіб з романів Герберта Уеллса; вони, до речі, виробляють, за скромними підрахунками, мінімум 15% енергії, і мимоволі виникає запитання: а що заважає створити подібні станції в Україні? У нас що, вітру мало?), треба бачити сотні, тисячі каналів, схожих на блакитні пояски, що обгортають всю Голландію, щоб оцінити всю міру працездатності цього дивовижного народу. До речі, народу, який не тільки осушив свою землю, але й розвинув сільське господарство до рідкісного в світі рівня. Як правило, стереотипи примітивізують наші уявлення про життя країни, характер її людей. Але символ Голландії: дівчина в дерев’яних черевичках («кломпен»), що тримає в одній руці тюльпани, котрі відомі в усьому світі, а в іншій — голівку знаменитого голландського сиру — це символ цілком адекватно відображає реальність. Та й уславлене «комп’ютерне доїння» корів (між іншим, справжні голландські корови — тільки чорно-білого кольору!) — зовсім не міф.

Дуже цікаво зіставити історію двох країн — нашої та Нідерландів. Як і українські землі, територія Голландії здавна була своєрідною ареною для боротьби, зіткнень, взаємодії та тісного співжиття зовсім різних народів. Тут мешкали кельти (до III ст. н.е.), потім — німецькомовні племена (батави, фрізи тощо), майже впритул до цієї території підступали римляни... Згодом тут створювали свої феодальні держави лотарингські правителі (в IХ ст.) та бургундські герцоги, а в ХV столітті запанувала нова імперська держава Габсбургів, що дуже швидко зміцнювалась і охоплювала деякий час мало не половину світу.

І ось тут паралелі стають справді цікавими. Як і українці, народ Голландії витримав тяжку, виснажливу боротьбу з іноземними та іновірними (католицькими: переважну більшість населення Нідерландів складають і складали протестанти) загарбниками — іспанськими Габсбургами. Боротьба була кривавою і жорстокою. В Голландії з’явився навіть свій «різновид» козаків (в 60—70-ті роки ХVI століття). Це «гези», дослівно « прохачі », які, борячись за національну свободу й віру, блискавичними рейдами з моря винищували іспанські гарнізони. І незалежність (щоправда, тоді, у 1579 році її здобули лише сiм північних протестантських провінцій тодішніх іспанських Нідерландів) таки була досягнута. Чи, зокрема, не тому, що цей народ вже тоді мав розвинуту історичну, економічну та соціальну інфраструктуру і — головне — не прагнув до державного «возз’єднання» будь iз ким, навіть iз братами по крові й вірі (наприклад, з протестантськими князівствами Північної Німеччини), не просився під чиюсь «високу руку», а бажав бути вільним...

Але ми вже наближаємось до Амстердама. Це — офіційна столиця держави; фактично резиденція королеви Беатрікс, парламенту й уряду — місто Гаага. Амстердам здавна називають «Венецією Півночі» (щоправда, деякі його мешканці напівжартома пропонують йменувати Венецію «Амстердамом півдня»). І перебільшення тут немає, якщо згадати, що місто стоїть на островах (понад 90!), з’єднаних сотнями старовинних мостів. Перша згадка про Амстердам в історичних джерелах відноситься до середини ХIII століття, коли на річці Амстель (вона й дала назву місту) була споруджена перша дамба і з’явилось перше поселення рибалок (не забуваймо, що голландці взагалі — народ моряків!). Місто зростало на заболочених і дуже дефіцитних землях, доводилось застосовувати систему численних і дуже глибоких сваїв, щоб підтримувати будинки.

Ось через що земля в Амстердамі завжди була і залишається зараз винятково дорогою. Ось через що і типові амстердамські будинки (а це — споруди дуже своєрідного, червонувато-коричневого кольору) мають таку специфічну конструкцію: неймовірно вузькі під’їзди з дуже високими сходами. Між іншим, з цієї причини вантажі не вносили (і зараз часто не вносять) через ці під’їзди, а піднімають на 2,3 та вищі поверхи за допомогою спеціальних блоків; для цієї ж мети передбачені й «скріплювальні» гачки на стінах.

Місто має декілька «візитних карток». Перш за все, звичайно, знамениті канали (їх кількасот), які пронизують столицю. Саме їх узяв за взірець російський імператор, плануючи будівництво милої його серцю нової столиці на берегах Неви. Дуже рідкісне для нас (можливо, в чомусь навіть фантасмагоричне видовище): капітально споруджений, темно-коричневий купецький будинок біля тихої води каналу; на будинку, який виглядає неначе «нова цукерка», дата побудови: 1645 або 1630 рік. І зараз тут містяться торгові фірми...

Так, амстердамці (як і голландці загалом) — це люди торгові, підприємливі, прагматичні. Вони навіть жартома розповідають про себе такі, наприклад, гумористичні експромти: якщо ви побачите людину, що їде відпочивати на південь iз власним причепним будинком (звісно, щоб заощадити!) — будьте певні, це наш співвітчизник. Або: назвіть країну, яка вирощує дві третини від усіх квітів Європи, але в якій ви ніколи не знайдете безплатних чи занадто вже дешевих квітів... Правильно, Голландія.

Подібний прагматизм (скажімо м’якіше, діловитість) не завжди здатний приваблювати, часто викликає щонайменше подив. Так, наприклад, нормальним в Амстердамі вважається здавати приміщення протестантських церков «в оренду» на день або й три різним приватним особам для приватних цілей (приміром, відзначення весілля, рекламна кампанія тощо). Взагалі, складається враження, що голландці — найбільш «американська» з усіх націй Старого Світу (цікаво, що першими поселенцями на землях сучасного Нью-Йорку були в ХVII столітті теж голландці; місто тоді називалось «Новий Амстердам»). І все ж так це — справжня стара Європа, Європа, що дуже швидко змінює своє обличчя (зокрема, на вулицях Амс