Гілларі Клінтон телефонує до всіх нью-йоркських лідерів

Декілька з її співрозмовників сказали, що вона не зробила жодного натяку про своє остаточне рішення, однак Гілларі систематично вивчає політичні та інші проблеми штату, в якому вона ніколи не жила. Декотрим вона сказала, що планує провести опитування й розглянути шляхи збору коштів, перш ніж остаточно прийняти рішення щодо участі у виборах. Багато хто з місцевих урядовців, які, здавалося, були вражені й задоволені увагою першої леді, схарактеризували їхні розмови про місцеві проблеми з пані Клінтон як тривалі й досить докладні.

«Цілком очевидно, що вона робить домашнє завдання», — сказав Стів Піджіен, демократ із графства Ері.

Пані Клінтон телефонує, вибираючи імена зі списку 200 осіб, наданого їй Гарольдом М. Іком, колишнім чиновником Білого дому й ветераном нью-йоркської політичної кухні. Радники Гілларі стверджують, що вона методично опановує структуру демократичної влади у штаті Нью-Йорк, зв’язуючись не лише з профспілковими та місцевими демократичними лідерами, але й із організаторами зі збирання виборчих фондів, конгресменами від штату, лідерами афро-американських, єврейських, іспанських та жіночих організацій.

Спікер Нью-йоркської асамблеї Шелдон Сілвер, який розмовляв із першою леді майже дві години, сказав, що вона досить розвинулася як політик після торішніх зауважень, що палестинська держава є «дуже важливою» для близькосхідного процесу. Джуліані, мер Нью-Йорка, назвав тлумачення пані Клінтон «великою помилкою», а політичні аналітики сказали, що ці зауваження можуть коштувати їй підтримки серед консервативних єврейських виборців.

Ік зазначив, що пані Клінтон вивчає Нью-Йорк за допомогою телефонних дзвінків, які вона робить самостійно: «Вона вивчає політичний ландшафт і проблеми».

Деякі місцеві демократи призналися, що їх застали зненацька складні запитання Гілларі. «Вона цікавилася, чому в Йонкерсі живе багато йорданців, — сказав Девід Альперт, лідер графства Вестчестер, який розмовляв із пані Клінтон майже годину. — Я не знаю відповіді на це запитання».

«Нью-Йорк Таймс», 19.03.1999