Перший «мільйонер»
У дитинстві, коли його однолітки усі як один мріяли стати космонавтами і пожежними, він хотів стати професором історії в університеті. Він читає по шість книжок одночасно. Зараз — це збірник Курта Воннегута і «Мистецтво війни» Сунь-дзи, «Історичні портрети» Алданова і «Дефіляда в Москві» Василя Кожелянка, мемуари маршала Маннергейма і фундаментальне дослідження історика Соколова «Армія Наполеона». Непогано для людини, ім’я якої останнім часом пов’язують виключно зі словом «шоумен», а значить, в умах середньостатистичного глядача — з носієм легкого розважального жанру, що якось слабко асоціюється з такою серйозною літературою. А тим часом Данило Яневський, який веде «Перший мільйон» на каналі «1+1», — доктор історичних наук, котрий захистив у 2000 році дисертацію на тему: «Конституційні акти України 1917—1920 рр. Історико-політичний аспект». У ній він порушує питання, які інші б намагалися обійти в епоху «розвинутого патріотизму», коли всі історичні особистості, віддані анафемі й обвинувачені у зрадницькому шовінізмі радянською владою, автоматично перейшли до сонму святих і недоторканних у постгорбачовську епоху. Там присутня тема огидного ставлення українських соціалістів, передусім М. Грушевського, В. Винниченка, до Церкви як до структури. «Хамське, якщо не сказати знущальне ставлення усіх без винятку українських соціалістів до Церкви» — і православної, і греко-католицької, і римо-католицької. А це було однією з істотних причин поразки теоретично тоді можливого демократичного, правового, а значить багатого і здорового варіанта розвитку України. Такий інтерес до церковної теми взагалі і до римо-католицької зокрема пояснюється тим, що ось уже 10 років Данило Яневський — ревний католик. 12 страв на Різдво, служба у церкві, неухильне дотримання усіх приписів... «Моя родина — греко-католики, які живуть за старим календарем, а я «новокалендарник», тому в мене два Різдва», — говорить він. Яневський упевнений, що всі ми у цьому світі лише у відрядженні, тому треба підчищати за собою хвости, щоб не було «мучительно больно» на Божому суді. Він відкрив свого Бога у 18. Коли до нього потрапив старий, потертий варіант протестантської Біблії, і вiдтодi його пієтетне ставлення до релігії, спочатку приховуване, а потім уже й цілком відкрите, — незмінна життєва позиція.
Узагалі, політиків він вважає найбільш нецікавою частиною нашого суспільства. «Кожен з них окремо не несе в собі нічого, а в масі вони небезпечні», — зізнається він у черговому інтерв’ю. Чи не йому знати про це? Як політичний оглядач, він устиг попрацювати в одних iз найповажніших і професійних ЗМІ. Судіть самі. У 1992—1994 рр. — кореспондент Російської служби «Радiо «Свобода». Роком пізніше — на аналогічній посаді в Українській службі «Голосу Америки». Співпрацював з газетами «Комсомольськая правда», «Молодь України», «Хрещатик», «Молода Галичина», «Світ про Україну», «Los Angeles Times», «Wall Street Journal», «Gazeta Wyborcza». Прийшовши у 96-му на «1+1», був головним редактором «Післямови», згодом — продюсером, шеф-редактором, автором і, нарешті, ведучим — спочатку «Сніданку з «1+1», а через рік і «Проти ночі.»
У листопаді 2000, коли він став «обличчям» програми «Перший мільйон» на каналі «1+1», уникнути порівнянь із Дмитром Дібровим, тоді ще ведучим аналогічного шоу в Росії, йому не вдалося. «Завжди порівнювали «Динамо» зі «Спартаком», пиво «Оболонь» з «Жигулівським». Від цього нікуди не подінешся. Дібров — блискучий професіонал, але у нього своє сприйняття світу, а у мене — зовсім інше», — незмінно відповідав він на це. І справді, якщо Дібров дозволяв собі часом поблажливi нотки у грі з не найсильнішим гравцем, то Яневський незмінно доброзичливий і коректний. Уміє ненав’язливо контактувати з гостями студії, «розговорити» найбільш мовчазних із них. Утім, на думку деяких колег, він іноді переграє у своєму бажанні подобатися і бути природним. Хоч і цю рису його характеру, треба думати, гідно оцінили гравці, на яких він діє заспокійливо під час їхнього, можливо, першого, а значить, «хвилюючого» ефіру на телебаченні. Про те, наскільки дорожать проектом на телеканалі, можна судити зі слів О. Роднянського: «Така програма — вершина сучасного розважального телебачення, вершина його технічного розвитку. Наша надія пов’язана з тим, що це буде такий же «криголам» для каналу «1+1», яким протягом останніх дванадцяти років було «Поле чудес» на ГРТ». Отут саме час поговорити і про ступінь довіри до Яневського як до професіонала і людини. Для програми-криголама мало цікавої концепції і дорогого антуражу. Як показала історія, кадри тут вирішують усе. З’явився дорогий російський проект «Алчность», та так і канув у Лету, залишившись незатребуваним російським глядачем через низький інтерес до ведучого. І навіть покликаний реанімувати програму О. Цекало змінити вже нічого не зміг. За рахунок чого ж Яневскому вдається тримати глядачів біля екранів? Напевно, завдяки тому, що по-справжньому інтелігентний, і це надає неповторну ауру всій програмі «Перший мільйон». Імпозантний в ефірі і класично освічений, що, на жаль, рідкість на вітчизняному телебаченні.
«Мені дуже подобається «Перший мільйон», — говорить Яневський. — Це програма одночасно інтелігентна, розумна, інформаційно насичена, дуже популярна, дуже захоплююча і дуже масова, що особливо важливо для каналу, що претендує на роль лідера у країні». І, схоже, він чудово усвідомлює, що такою програма стала не в останню чергу завдяки йому. Він щиро переживає, що гравці не йдуть на ризик і не намагаються виграти більше грошей, хоч прекрасно розуміє, що у країні із середньою зарплатою у $80 чотири тисячі гривень — сума більш ніж пристойна.
Уперше Яневський звернув увагу на передачу в Америці. Йому так сподобалася її ідея, що повернувся з палаючими очима, із записаними касетами і переконанням: «Друзі, ось чим ми повинні займатися». Олександру Роднянському і Володимиру Оселедчику сподобалися й ідея, і бажання майбутнього шоумена працювати. Що ж до костюмів, то наш «мільйонер» вважає за краще купувати їх в Америці. «А тому що там вони дешевшi!» І хоч у що він одягнений, йому байдуже, але ж треба і побалувати естетичні смаки телеглядачів... А особливо телеглядачок. «Уявіть собі магазин готового одягу в Америці, відділ жіночої білизни — десь як один поверх Жовтневого палацу. Була б моя воля — я б одяг усю нашу країну в усе, що там є. І всіх українських жінок, яким це все, звичайно ж, знадобилося б, — говорить він в одному з інтерв’ю. — Вони б себе почували зовсім інакше. Інакше почували б себе жінки — була б інша країна, а значить — інші чоловіки.»
Бажання зробити «іншу країну» у нього присутнє не тільки, як це часто буває, декларативно. У його найближчих планах — створення будинку реабілітації дітей і підлітків, де за спеціальними методичними програмами будуть «витягати» дітей з їхніх страхів і комплексів, яких у них набагато більше, ніж часом здається дорослим. Тут немає ніякого шарлатанства: людина сама регулює, все сама змінює, якщо хоче — їй тільки дається інструментарій. Принаймні так говорить Яневський.
Ще люди, які добре його знають, відзначають життєстійкість Яневського. Були у нього і скандальні звільнення з роботи, і не найкращі часи, але він завжди вмів усі неприємності переживати у собі. Про нього говорять, що він не «свій хлопець», а навпаки — закритий, з яскраво вираженим почуттям власної гідності. Значить, уміє цінувати цю якість в інших. Чи це не ознака справжнього професіоналізму?
