Клуб не самотніх сердець

Український театр в Одесі останнім часом є серйозним спікером у нашому культурному середовищі. У репертуарі — вистави Дмитра Богомазова, Івана Уривського, Максима Голенка, Стаса Жиркова, ініціатива низки культурологічних проєктів задля промоції української культури в складному південному регіоні країни. Тобто театр позиціонує себе ще й як місіонер української культури. Тому в репертуарі твори Коцюбинського, Котляревського, Франка... Широкий розголос здобули нові вистави: «Вона його любила», «Одруження», «Підступність і кохання», «Енеїда». На початку театрального сезону 2019/2020 Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька опинився під загрозою закриття через історію з ДСНС та пожежною безпекою. Гучна підтримка театрально-мистецької спільноти, злагоджена робота адміністрації театру та підтримка облради не дали закрити єдиний в Одесі український театр. Події лише згуртували і загартували театр. Директорка — художній керівник театру Юлія ПИВОВАРОВА, яка працює на посаді третій сезон, вельми спокійно розповідає карантинні хроніки театру: «Ми — чи не єдиний в країні колектив, який уже мав досвід вимушеної зупинки посеред сезону».

«Карантин застав наш театр під час напруженої роботи: відбулася прем’єра вистави «Клуб самотніх сердець» і ми готувалися до нової — «Вечеря в Санлісі». Також у роботі були ще дві нові моновистави за п’єсами Олександра Ірванця. Готувалися до гучного святкування Дня театру. І тут раптова зупинка всіх процесів, — каже Ю. ПИВОВАРОВА. — Спочатку думали, що призупиняємось ненадовго, що ще трішечки й знову розпочнемо роботу. Але, як виявилося, закрили сезон... Втім, увесь час ми були з акторами на телефоні онлайн. Вони пропонували різні форми роботи, але майже завжди це потребувало зустрічі, що, як відомо, на той момент було неможливо. До прем’єри «Вечері в Санлісі» практично все було готово, актори вже репетували на сцені. Аж тут виявилося, що у нас прем’єра з відкритою датою... Тому, щоб не втратити все напрацьоване, вирішили проводити репетиції онлайн. Звісно, це не повноцінний репетиційний процес, але робота у форматі радіовистави була цікавою та ефективною. Актори набули досвіду роботи саме голосом. Гадаю, результат буде цікавий.

Напередодні карантину за допомогою друзів театру ми зробили професійну відеозйомку нашої вистави «Тіні забутих предків» (режисер Іван Уривський). До монтажу відеоверсії долучився Іван, і вийшла хороша робота. Ми показали її онлайн до Всесвітнього дня театру. Відчуття було майже таке, як від прем’єри...

ІСТОРІЯ З... ДСНС

— Історія з ДСНС була гучною. Впоратися було складно. Не лише за рахунок того, що не вистачало грошей — радше, за рахунок того, що не вистачало часу. Департамент культури разом з облдержадміністрацією терміново знайшли гроші, облрада перекинула фінансування на нас з інших об’єктів. Але виконання будь-яких робіт потребує часу.

Стелю в глядацькому фойє замінили під час роботи. Три дні наші глядачі відчували незручності на вході. Респіратори і протигази збирали всією Одесою — «Рада громадської безпеки» та інші громадські об’єднання у вкрай стислі терміни зібрали більш ніж сорок протигазів для театру. Так що до хімічної атаки ми готові. Найскладніше було замінити килимове покриття в усьому театрі. Найперше, такої кількості килимового покриття, що відповідає вимогам ДСНС, в Україні взагалі не було. Адже в Україні його не виробляють. Замовляли із Бельгії. Чекали. Потім знімали крісла й встановлювали це покриття по ночах. І весь цей час працювали. Грали вистави, готували прем’єри.

До речі, незважаючи на всі труднощі, за першу половину сезону випустили три прем’єри. Після нового — ще одну. Перевірку ДСНС, яка мала би засвідчити, що всі вимоги ми виконали, провести не встигли — завадив саме карантин. Але вже на другий день полегшення карантинних умов до театру знову звернулася виконавча служба щодо закриття театру. Написали їм лист-пояснення. Додали купу документів щодо виконаних робіт. Не знаю, як вони справу будуть підбивати — там десятки договорів більш ніж на тисячу сторінок. Ось така бюрократія.

ТВОРЦІ ТА ЧИНОВНИКИ

— Під час скандалу з ДСНС змушена була багато спілкувалися з Міністерством культури. І це була важлива моральна підтримка. Але згідно із законом вони нічим допомогти не могли. Є порушення? Є. Потрібно виправляти. Гроші мають бути надані власником — обласною радою. Приїздив до нас і тодішній міністр культури — пан Бородянський. Поспілкувалися. Він подивився на зупинений ремонт фасаду. «Пишіть листа. Спробуємо допомогти». Ми пишемо. Регулярно пишемо. Ремонт фасаду відбувався за рахунок фонду розвитку Одеської області та субвенції держбюджету.

Минулого року зверталися до прем’єр-міністра, тоді ще Володимира Гройсмана. Отримали відповідь, що наше питання буде розглянуто. Досі розглядають... Був би призначений міністр, можна було б звертатися. На цей рік із обласного бюджету на ремонт театру надали трохи більше ніж мільйон гривень. Цього вистачить на те, щоб законсервувати роботи, але аж ніяк не завершити.

Враховуючи сьогоденні економічні умови та суспільні виклики, на мою думку, театр має стати культурним центром, у якому основною роботою є показ репертуару і створення нових вистав. Але тут мають відбуватися круглі столи, обговорення, презентації, зустрічі з культурними діячами. Ми запровадили в цьому сезоні таку роботу. Провели читання п’єс Олександра Ірванця, зустрічі з поеткою та видавчинею Мар’яною Савкою, відомим поетом Борисом Херсонським, акторкою Ірмою Вітовською, також провели виставку авторської ляльки Оксани Цюпи «Вертепний світ», презентацію книжки Валерія Пузіка «Наші котики». Такі зустрічі стають дедалі популярнішими і збирають сотні людей. У планах була спільна робота з південною філією інституту національної пам’яті за допомогою Художнього музею планували провести виставку сучасної скульптури у приміщенні театру, планувалася цікава робота з науковою бібліотекою. Після скасування карантину обов’язково повернемося до цього. Люди мають приходити в театр заздалегідь. Налаштовуватись на виставу, знайомитися з культурним надбанням країни.

ФІНАНСИ ТА... ПЕРСПЕКТИВИ

— Фінансові збитки театру від карантину колосальні: майже два мільйони гривень. А податки, плата за комунальні послуги, необхідна пожежна сигналізація — все залишилося незмінним. Ми «з’їдаємо» самі себе. І навряд чи буде якась компенсація чи допомога з боку держави. Тож усвідомлюємо, що буде дуже важко. Дай Боже, через рік вийти на той рівень, який був на початку карантину.

Відсутність грошей вплине на кількість прем’єр у новому сезоні в бік зменшення. Обговорюємо з творчим складом театру, як будемо відзначати ювілей — 95-річчя театру в листопаді. Йдемо за принципом: «З грошима може кожен — спробуймо без них». Дивлюся на акторів, режисера і впевнена, що все зробимо.

Наразі, після полегшення умов карантину, повернулися до репетицій. Поки що працюємо над нашими старими виставами. Вводи, прогони. Це щастя — спілкуватися одне з одним, можливість грати, хоч і без глядача. Незадовго до карантину ми підписали колективний договір, у якому (провидіння?) прописали умови оплати під час вимушеного простою. Зважаючи на пункти цього договору, відповідь в. о. міністра культура щодо оплати під час карантину і наявність фінансування з боку обласного бюджету, змогли не лише зберегти стовідсоткову заробітну плату, а й сплачували її по середньому зі збереженням вислуги років, почесних звань та інших переваг.

Найголовніше, чого ми прагнемо — це розпочати грати вистави, за якими скучили наші глядачі й ми. Випустити у світ прем’єри. А в нас їх на початок сезону заплановано дві: «Вечеря в Санлісі» за Жаном Ануєм у постановці Ірини Зільберман та «Собаче серце» за Михайлом Булгаковим у постановці Макса Голенка.