«Я воїн і помру на фронті»

У харківському видавництві «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» щойно вийшла книжка «Євген Коновалець» (254 с.). Вона є швидше популярною, ніж науковою, але надзвичайно ґрунтовна, оскільки охоплює весь життєвий шлях Є. Коновальця та подає цілу низку невідомих чи маловідомих фактів із життя командувача Українських січових стрільців, творця Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН). До розмови про книжку запрошую автора Івана Хому — кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України та етнокомунікацій Національного університету «Львівська політехніка».

— Іване Ярославовичу, що змусило вас присвятити вашу книжку постаті, яка для історії України ХХ ст. є легендарною — Євгену Коновальцю? Адже про цю людину написано доволі багато. Що нового вдалося виявити саме вам?

— По-перше, сісти за написання науково-популярної книжки мене змусила 125-та річниця від дня народження Коновальця. Адже я свідомий того, що більшість заходів носили формальний характер, а після річниці в черговий раз забули до наступної круглої дати. Тому потреба в праці, що провокуватиме бесіду, дискусію, нові пошуки, була очевидною і необхідною. По-друге, попри те, що постать Коновальця є досить відомою та дослідженою, існує потреба глибокого осмислення суспільством — зокрема регіонами Центральної, Східної та Південної України — національно-визвольної боротьби, якій він та його оточення присвятили життя.

У книжці найбільш цілісно представлено діяльність Коновальця в період 1917 — 1919 рр. в Києві та у Наддніпрянщині. У вирі тих подій Коновалець постає не тільки як очільник військового формування Січових стрільців, а й як волонтер Галицько-Буковинського комітету жертв війни, очільник Головної ради галицьких, буковинських та угорських українців, а також як військово-політичний діяч. Десь на початку 1918 р. Коновалець остаточно відходить від регіоналізму, притаманного вихідцям із Галичини, і в подальшій діяльності користуватиметься категоріями «Україна», «українець», «український» тощо.

Щодо другого періоду діяльності Є. Коновальця (1920 — 1930-ті роки), то тут виклад лаконічний, без спроб деталізувати події, щоб не заплутати читача. Адже ті організації, до створення яких був причетний Коновалець, діяли в Галичині в підпіллі, а провід періодично збирався за межами українських земель у різних містах Європи.  Безсумнівною заслугою Коновальця в цей період було те, що він зумів не тільки створити Українську військову організацію (УВО), Організацію українських націоналістів (ОУН), а й забезпечив їхню життєдіяльність. У межах цього періоду зокрема вдалося виявити, що двоюрідним братом Коновальця був очільник УГКЦ у підпіллі (1972  — 1991 рр.) Володимир Стернюк.

— У радянській історіографії (і ви вказуєте про це на останніх сторінках вашої книжки) було створено образ Є. Коновальця мало не як такого собі українського «фюрера», який начебто зустрічався з А. Гітлером у 1922-му та 1931 роках. Чи такі зустрічі насправді були? Адже нібито й вуса провідник завів такі самі, як Гітлер.

— Щодо зустрічі з Гітлером, то це вигадки радянської пропаганди. А відносно вусів, то, можливо, саме Гітлер запозичив їх у Коновальця (жартую, зрозуміло). Адже Коновалець почав носити вуса ще зі старших студентських курсів (у віці 22—23 років).

— Як ставився Є. Коновалець до нацистського та фашистського політичних рухів у Німеччині та Італії в 30-х роках ХХ ст.?

— Коновалець спостерігав й аналізував процеси приходу нацистів до влади, добре знав комунізм через боротьбу з ним. Був обізнаний із «Mein Kampf» Гітлера. Ставлення до нацистів, які прийшли до влади в Німеччині, Коновалець висловив у червні 1933 р. у Берліні на конференції ОУН: «Гітлер шукає у Східній Європі не союзників, а життєвого простору для своєї нації. У теперішній ситуації можна пробувати нав’язувати контакти з націонал-соціалістичною партією тільки в особистій, приватній площині,.. але ні на що більше. У політиці кожна однобічна орієнтація згубна. Однобічна орієнтація поневоленої нації веде до «заґентурення» і до цілковитої катастрофи. Провід українських націоналістів як керівництво націоналістичного руху і з гаслом орієнтації на власні сили не може нехтувати шуканням зв’язків до всіх політичних сил у світі, які або вже є, або можуть бути корисні для української визвольної справи. У зв’язку з цим не можна забувати, що націонал-соціалізм не має багато приятелів у світі, і пов’язання українського націоналізму з німецьким націонал-соціалізмом неодмінно призведе до нашої ізоляції і практично замкне нам усі шляхи до чужих відповідальних політичних кіл». Приблизно в таких рамках формувалися контакти з нацистами до початку Другої світової війни.

Розуміння італійського фашизму в ОУН розкрив один із провідних її діячів, який жив і працював у Римі, Євген Онацький: «Фашизм — це не товар на експорт. Італійський фашизм завжди мав свою державу, яку треба було лише підперти, підремонтувати, підвести нові підмуровання, поставити побиті вікна, пофарбувати стіни та гарненько причепурити. Перед молодим українським націоналізмом стоїть цілком інше завдання: він мусить ще віднайти свою державу, сприяти можливо скорому та щасливому її народженню й твердою рукою підтримати, коли вона почне здійматися на ще кволі ноги. Різниця величезної, принципової ваги. Фашизм є націоналізмом нації державної, ворожої будь яким іредентам, готової ВСІХ і ВСЯ принести в жертву культові своєї твореної держави. Український націоналізм є, навпаки, націоналізмом нації недержавної, що тільки живе іредентизмом і готовий принести всіх і вся в жертву для зруйнування культу тих держав, що не дають йому жити...»

— Яким було ставлення Коновальця до тих українців, котрі не сповідували ідеологію ОУН?

— Найкращою відповіддю буде цитата з його спогадів: «Націоналістична ідеологія не може вважатися чимось уже завершеним та абсолютним, не може бути так, щоб націоналістові заборонено було контактувати чи вести політичні розмови з ненаціоналістами. Визвольна боротьба багатогранна, і кожен чесний українець може знайти в ній своє місце. Жити в переконанні, що підпільно-революційна боротьба вичерпує всі можливості боротьби за державність, —  дуже небезпечна ілюзія».

— Після вбивства Є. Коновальця енкаведистом П. Судоплатовим одним із лідерів ОУН став С. Бандера. Що відрізняє політичні погляди й політичну поведінку цих двох очільників ОУН?

— Вбивством Коновальця радянська влада досягла свого головного завдання — розколола найсильніший український національний спротив, що сформували активні учасники боротьби за Українську державу в роки національної революції 1917 — 1921 р. Енкаведисти добре розуміли, що поки живе Коновалець ОУН буде сильною, монолітною організацією. Початок Другої світової війни пришвидшив розкол ОУН. Коновалець чекав і готувався до нової війни, яка — на його переконання — мала б дати змогу відновити Українську державу.

Мабуть, націоналістичний рух був би набагато краще організований та сильніший, якби Коновалець був живим. А так, після його вбивства, цей рух вступив у період Другої світової війни в стадії внутрішнього конфлікту.

Якщо порівняти, то у свої 30 років Коновалець був більш виважений та розсудливий, ніж Бандера, який у тому самому віці ще не мав такого політичного такту й досвіду, як його попередник. Адже Коновалець у віці 27—28 років уже керував одним із найбоєздатніших багатотисячних військових формувань, будучи наймолодшим із командирів армії УНР. Він вдало долав різного роду непорозуміння, часто з набагато старшими і більш професійними військовими та політиками (Петлюрою в тому числі). У 1921 р. Коновалець подолав різні впливи і чвари та став над ними і заклав основи УВО, яка виховала Бандеру, Шухевича та інших. Звернімо увагу, що Бандера, значення якого не применшую, намагаючись не проґавити момент у здобутті держави, що був пов’язаний із розв’язанням війни Німеччиною проти СРСР, не уникнув конфронтації в середині ОУН.

— Є. Коновалець — об’єднуюча постать для України, оскільки він, з одного боку, брав участь в обороні Української Народної Республіки, на певному етапі відновив стрілецьке формування за гетьмана П. Скоропадського, брав участь у відновленні УНР Директорією. З другого боку, після подій Української національної революції в 1920 — 1930-х роках суттєво впливав на політичне життя в Галичині. Що завадило йому поширити очолюваний ним політичний рух на територію УСРР? Хіба тільки державні кордони між СРСР та рештою світу?

— Коновалець розкрив усі свої найкращі риси і здобув ім’я саме в революційних подіях на Наддніпрянщині. Через те, що широкий загал досить поверхово знає про його діяльність у ті роки, часто чуємо різні звинувачення, які висловлюють прихильники Скоропадського чи ЗУНР. Створена в 1920—1921 рр. УВО, а в 1929       р. на основі декількох українських націоналістичних об’єднань ОУН, попри те, що основним тереном діяльності була Галичина, за керівним складом та ідейним змістом відображали всю Україну. На жаль, поширити діяльність цих організацій на територію УСРР не вдалось, але не тільки через наявність кордону. Річ у тім, що радянські органи держбезпеки в 1920 —1921 рр. ліквідували декого з тих, хто мав розвивати УВО на теренах окупованої більшовиками України, а ті, кому вдалося залишитися живими, були позбавленні можливості діяти.

— Як сучасники подають портрет Є. Коновальця як людини? 

— Найкраще подає портрет Коновальця член УВО та ОУН Володимир Мартинець: «Зовнішність, і характер Коновальця скорше відповідали політичному провідникові, ніж військовому командирові. В постаті й у поведінці полк. Коновальця не було нічого «марсового», військового, «диктаторського». Він робив враження скорше флеґматика ніж холерика, настільки був у собі опанований. Він був дуже ощадний на слова, зокрема, коли мав діло з політичним партнером або супротивником. Сам з’ясовував свій погляд останнім, а коли справа була дуже важливою й вимагала його рішення, тоді, як правило, відкладав це рішення на наступний день. Людей, що з ними доводилося йому мати діло, він намагався пізнати як найосновніше».

— Чи в науковому плані існують якісь «білі плями» в біографії Є. Коновальця? Чи плануєте проводити в цьому напрямі майбутні ваші дослідження?

— Звісно, існує ще багато малодосліджених та недосліджених сторінок його біографії. Після видання цієї книжки дослідження не зупиняю. Загалом, чим більше дізнаюся про Коновальця, тим більше виникає бажання зрозуміти його феномен, зрозуміти, завдяки чому йому вдалося організувати те, що значною мірою визначило та визначає новітню історію України.