Про чотири групи ризиків

Для нашого видання традиційною стала зустріч наприкінці року з найдосвідченішим українським дипломатом Костянтином ГРИЩЕНКОМ. Сам послужний список Костянтина Івановича промовляє за себе. У 2012—2014 рр. він обіймав посаду віце-прем’єр-міністра України, двічі призначався міністром закордонних справ України (у 2003—2005 рр. і 2010—2012 рр.), а також першим заступником секретаря Ради національної безпеки та оборони України (у 2008—2010 рр.). Він очолював дипломатичні представництва України в трьох ключових центрах світової політики: Брюсселі (1998 — 2000 рр.), Вашингтоні (2000—2003 рр.) та Москві (2008 — 2010 рр.).

«САМОВПЕВНЕНІСТЬ ЗА ВІДСУТНОСТІ ДОСВІДУ МОЖЕ ЗАВДАТИ ВЕЛИКОЇ ШКОДИ»

Розмову з Костянтином Івановичем ми розпочали з питання про виклики, які постали перед новою українською владою і як вона реагує на них.

— Перед новою владою стоять ті самі виклики, що й попередньою. Це, перш за все, відновлення територіальної цілісності України, повернення Донбасу, при цьому, звичайно, маємо не забувати про Крим.

Другий виклик безпосередньо залежить від реалізації першого — це забезпечення сталого економічного зростання. Для цього необхідні серйозні та глибокі реформи, які відповідатимуть українським реаліям і базуватимуться не на якихось абстрактних ідеях, а матимуть конкретну прив’язку до наших умов та послідовність кроків. Це передбачає реформування судової системи, подолання корупції, залучення інвестицій...

Третя група викликів пов’язана із забезпеченням ефективності зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв’язків. Для цього необхідно виробити обґрунтовану і досить деталізовану стратегію розширення нашої присутності в різних регіонах світу, продовження активної роботи з нашими європейськими партнерами і США. Але при цьому важливо відійти від того, що було притаманно попередній владі — виключної орієнтації тільки на Європу і США.

Маємо як мінімум використовувати досвід європейців, які надзвичайну увагу приділяють розширенню економічних зв’язків з Китаєм та Індією, країнами Близького Сходу і Латинської Америки.

Ми втратили дуже багато через те, що і вище політичне керівництво України, і очільники МЗС та інших відомств, дотичних до зовнішньої політики, практично повністю ігнорували ці напрямки.

ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА

До четвертої групи можна віднести модернізацію системи державного управління — але аж ніяк не руйнування його. Це і принципова кадрова політика, яка не повинна через певний час сприйматися з жахом, як ще один експеримент, коли вважається, що чим молодший урядовець, тим краще, як ми чуємо це сьогодні від нинішніх очільників українського уряду. Самовпевненість за відсутності досвіду може завдати великої шкоди.

— І, мабуть, ще можна сказати про те, що нинішньою владою цілком заперечується досягнення попередників...

— Це якесь дитяче заперечення того, що досвід є важливою складовою успіху. Насправді, щоб молодість стала інструментом змін, вона повинна спиратись на критичний аналіз того, що було досягнуто людьми з досвідом. І, мабуть, не на міністерській посаді отримувати перший у своєму житті досвід державного управління.

«РИЗИКИ МОЖНА БУЛО Б МІНІМІЗУВАТИ, ЯКБИ В КОМАНДІ ПРЕЗИДЕНТА ПРАЦЮВАЛА ДОСВІДЧЕНА ГРУПА ТИХ, ХТО РОЗУМІЄ, ЯК ПРИЙМАЮТЬСЯ РІШЕННЯ В РОСІЇ...»

— І, як, на вашу думку, нинішня влада зустрічає ці виклики, зокрема щодо досягнення миру, зважаючи на заяву Зеленського вирішити це питання в турборежимі за півроку?

— Взагалі в конфліктах з набагато сильнішою державою, яка нікуди не поспішає і яку, здається, в цілому влаштовує нинішня ситуація, бажання все вирішити в критично стислі терміни містить серйозні ризики.

Ці ризики можна було б мінімізувати, якби в команді Президента працювала досвідчена група тих, хто розуміє, як приймаються рішення в Росії, яким чином і хто там впливає на вироблення стратегії, яка їхня мотивація, а також, одночасно, яким чином нам можуть допомогти наші західні партнери і яким чином можна їх відповідно мотивувати.

І все це має узгоджуватися з нашим потенціалом, з нашими внутрішніми можливостями, з ситуацією в країні, з реакцією на ті чи інші кроки як поміркованої, так і найбільш пасіонарної частини суспільства. Власне, в самому бажанні швидко вирішувати нічого поганого немає — цього очікує більшість українців, але внутрішньо треба бути готовим, що бажання будь-за що терміново урегулювати конфлікт може призвести до серйозної шкоди нашим національним інтересам. Причому не лише з погляду сьогоднішнього сприйняття ситуації, а й того, як такі рішення будуть оцінювати наші нащадки.

Поки що Президент Зеленський діє в цілому правильно. Він активізував виконання тієї частини Мінських домовленостей, яка об’єктивно не суперечить інтересам досягнення миру без переходу за якісь «червоні» лінії. Розведення та гарантоване припинення вогню — все це не повинно викликати якихось заперечень. Створюються всі передумови для того, щоб провести зустріч у «нормандському» форматі, де будуть обговорюватися більш складні питання.

Але якщо на цій зустрічі з’ясується, що бажана мета недосяжна без схвалення рішень, які будуть суперечити головній меті — відновлення повного суверенітету на поки що непідконтрольній території України, тоді, мабуть, можна очікувати, що владна команда буде брати паузу. Але це також матиме серйозні наслідки.

— Зараз ситуація виглядає, що ми діємо під диктовку Москви. Спочатку нам поставили умову ввести в законодавство формулу Штайнмаєра, потім розведення, потім продовження закону про особливий статус ОРДЛО.

— Це не проста ситуація. Якщо заява міністра Пристайка про те, що узгоджується документ, який лише протокольно фіксуватиме, що сторони зібрались, обговорили і домовились про продовження переговорів на рівні міністрів, це одна ситуація.

Якщо ж вимагається, щоб ми ще до зустрічі остаточно узгодили документ щодо принципових питань виконання Мінських домовленостей, то гадаю, що до цього слід ставитися вкрай обережно.

«НА ЦІЙ ЗУСТРІЧІ ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЗМОЖЕ ДЛЯ СЕБЕ З’ЯСУВАТИ ПРАВДИВУ КАРТИНУ, ЧОГО ПРАГНЕ ПУТІН»

— А чи варто Зеленському за будь-яку ціну домагатися зустрічі з Путіним, чи можна справді сподіватися, що з російським лідером взагалі можна про щось домовитися й очікувати, що він виконає свої зобов’язання?

— Без зустрічі ми не отримаємо відповіді на це питання. Можна говорити безкінечно, як це небезпечно, як може хтось когось обіграти. Якщо ти боїшся і не здатен дотримуватись на переговорах принципової позиції, то не треба за це з самого початку братися.

Потрібно ретельно готуватись, розуміти важливі деталі й мати поруч фахівців, які допоможуть у вирішенні складних питань, що завжди виникають під час таких переговорів. На цій зустрічі Зеленський зможе для себе з’ясувати правдиву картину, чого прагне Путін, де межа того, що може бути прийнятним для двох сторін. Багато хто сьогодні стверджує, що у Зеленського дуже ідеалістичне уявлення про власні можливості переконати Путіна у своїй правоті. Але якщо він не спробує, то ми ніколи не дізнаємось, чи не був втрачений, можливо, унікальний шанс.

«БУДЬ-ЯКЕ КЕРІВНИЦТВО КРАЇНИ ЗМУШЕНЕ БУДЕ РАХУВАТИСЯ З ТИМ, ЩО УКРАЇНЦІ НАЛАШТОВАНІ НА ЄВРОПУ»

— Ми знаємо, що Росія проти членства України в НАТО і певною мірою проти вступу в ЄС, а чого, на вашу думку, Кремль хоче від України?

— Як мінімум, Росія та її нинішнє політичне керівництво хотіли б мати те, що вони називають дружньою країною, яка орієнтувалася б на зовнішньополітичні пріоритети Росії, була до неї прив’язана економічно і була частиною єдиного культурного простору.

Українське суспільство по-іншому на це дивиться. Відтак будь-яке керівництво країни змушене буде зважати на те, що українці налаштовані на Європу, яку дедалі більше наших громадян сприймають як взірець, якого варто слідувати.

— І багато хто з експертів вважає, що, з одного боку, Україна має бути не схожою на Росію й водночас успішною. Виникає запитання, за яким умов чи якого варіанта врегулювання конфлікту на Донбасі це вдасться зробити?

— На сьогодні можна робити різні припущення і будувати різні проекції того, що можна досягти в майбутньому. Але в нас є один чинник, який є визначальним. Це позиція Росії.

Простого рішення не буде. Концентрація на економічних реформах, вирішення гуманітарних питань, більша відкритість — усе це дасть можливість зрушити процес мирного врегулювання. Маємо відновити економічні зв’язки з непідконтрольними територіями і навіть з тією самою Росією. Це теж буде важливою складовою мирного процесу.

«НАМ ПОТРІБНО НАГОЛОШУВАТИ, ЩО ПІДТРИМКА УКРАЇНИ Є ПРИНЦИПОВО ВАЖЛИВОЮ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ САМИХ США»

— Як нам відновити нормальні відносини зі США на тлі українського скандалу і початку процедури імпічменту президентові Дональду Трампу, який очікує від української влади компромату на Байдена — свого головного суперника на президентських виборах наступного року?

— Адміністрація Білого дому виходить із того, що Конституція США дає необмежені повноваження президентові у сфері зовнішньої політики. Президент США за бажання дійсно може одноосібно вирішувати принципові для країни питання, на відміну від будь-якого очільника більшості країн світу.

Тому, коли ми говоримо про відносини зі США, перш за все, потрібно на цьому етапі думати про відносини з адміністрацією Трампа. І тут виникає непростий вибір. З одного боку, для Трампа принципово важливою є допомога України вже не лише для того, щоб знайти матеріали проти свого конкурента-демократа Байдена, а й для того, щоб від нашої влади отримати підтвердження, що на Зеленського не було тиску, що все було нормально.

З іншого боку, ніхто не може гарантувати, що через рік ми не побачимо іншого президента, який може дуже критично поставитись до того, що може сприйматися теж як втручання у внутрішньополітичні процеси США.

Потрібно якомога далі триматись від цих процесів. Важливо на цьому етапі спокійно ставитись до термінів здійснення візиту нашого Президента до США. Нам слід наголошувати, що підтримка України є принципово важливою для національних інтересів самих США. Для того щоб забезпечити двопартійну підтримку, Україні потрібно активізувати на всіх рівнях і по всіх каналах відносини з провідними конгресменами та сенаторами, впливовими американськими політиками й чиновниками, а не покладати всі надії на унікальні здібності нашого чинного Президента переконувати очільників інших держав.

«ЄЛЬЧЕНКО, МАБУТЬ, НАЙБІЛЬШЕ ГОТОВИЙ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ МАКСИМАЛЬНО ЕФЕКТИВНО ПРЕДСТАВЛЯТИ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ В ЦЕЙ СКЛАДНИЙ ПЕРІОД»

— І чи може справитися з цим завданням постійний представник України при ООН Володимир Єльченко, який, за чутками, буде новим послом України в США?

— Так, якщо його дійсно призначать. Він, мабуть, найбільше готовий до того, щоб максимально ефективно представляти інтереси України в цей складний період. Але сам по собі він може бути настільки ефективним, наскільки буде налагоджена тісна взаємодія з Президентом, його офісом, МЗС, іншими структурами — з тим, щоб вони діяли всі разом і водночас дослухались до його рекомендацій. Найгірше сьогодні те, що ніхто нікого не слухає і кожен вважає при цьому, що він геніальний.