Росія знищує Чечню

Про долю десятків, якщо не сотень тисяч мирних жителів цієї республіки, які не встигли покинути її до початку інтенсивних бойових дій, достовірно мало що відомо: дається взнаки жорстка інформаційна блокада, встановлена російськими військовими в цій зоні. Щоправда, чеченські і західні джерела стверджують, що чисельність жертв серед мирного населення сягає там тисяч і тисяч людей. Надходять і повідомлення про те, що у «визволених» федералами районах військові «переміщують» місцевих жителів у спеціальні табори. Немає також більш-менш достовірних даних щодо того, скільки залишилося не зруйнованих чи хоча б частково не зруйнованих чеченських міст і селищ, особливо на правому березі Тереку. Принаймі навіть у запопадливі телеоб’єктиви допущених у республіку журналістів уже згаданого ГРТ практично не потрапляє вцілілих будівель.

Тепер про резони, якими пояснює свої дії в Чечні Росія. Вони гранично прості: боротьба з міжнародним тероризмом та захист територіальної цілісності країни. Однак принципи міжнародного (і не тільки міжнародного) права стверджують, що ловити і судити треба конкретних терористів, — розв’язування під прапором боротьби з ними широкомасштабної війни проти цілого народу і застосування при цьому, за словами ж відомих російських політиків, «тактики спаленої землі» ніякими «контртерористичними» аргументами виправдати не можна. А вимоги Москви видати Шаміля Басаєва (безумовно, занадто радикального лідера, проте він водночас, за визнаннями самих же російських військових, служить для багатьох чеченців символом нескореності) були заздалегідь неприйнятними для супротивної сторони. Щоправда, слід зазначити також, що деякі країни, зокрема і США, і Ізраїль, припускалися (а останній і нині припускається) силових акцій проти об’єктів на територіях країн, які, за їхнім твердженням, підтримували чи підтримують міжнародних терористів. Однак такі акції мали або мають вельми обмежений характер.

Далі. Згідно з міжнародними угодами, Росія має право на захист своєї територіальної цілісності, на яку дійсно зазіхнули чеченці, оголосивши про свої наміри домогтися незалежності. (Утім, іще зовсім недавно територіально цілісною державою був і колишній Радянський Союз, — де зараз та країна?) Але, розв’язавши широкомасштабну війну в Чечні (перед тим керівництво останньої неодноразово заявляло про бажання вести мирні переговори з московськими лідерами), Росія фактично перекреслила право на життя взагалі і на своїй одвічній території зокрема цілого народу. До речі, проблема співвідношення принципів територіальної цілісності держав і права народів на самовизначення дедалі частіше стає гострішою в міжнародній політиці. Проте, судячи з усього, світове співтовариство перебуває тільки на початку шляху до розробки нових концептуальних підходів у розв’язанні подібних суперечностей.

Чи виграє в кінцевому підсумку Росія, навіть «зачистивши» на деякий час Чечню від чеченців та їхніх осель? Мабуть, навряд. Так, певний період ця спалена земля залишиться в межах кордонів Російської Федерації. Залишиться із цілковито зруйнованим економічним потенціалом, що невідомо коли ким і як буде відновлено. Про те, в які суми обійшлася вже ця війна і в скільки ще обійдеться, в Москві поки що мовчать. Однак про тисячі загиблих і поранених солдатів та офіцерів уже ведуть мову. І ще. Після того, як міжнародними нафтовими компаніями зроблено вибір на користь транспортування казахської нафти через територію Туреччини, видається, що мають значно ослабнути надії Росії на дивіденди від перекачування цих потоків через її райони, передусім через Чечню. Що залишається? «Розкручений» рейтинг виконуючого обов’язки президента Росії Володимира Путіна перед президентськими виборами? Гадається, що він міг набрати достатньо «балів», і не піддаючи такому ризикові міжнародний імідж країни. А через те думка, що війну в Чечні розв’язано в основному для зміцнення позицій єльцинського наступника, здається досить поверховою.

Утім, міжнародній спільноті, а Україні тим більше, доведеться рахуватися з тим, що Росія, вочевидь (і її позиція в конфлікті навколо Косово, і заяви керівництва, і чеченська війна, і останні зміни у воєнній доктрині є підтвердженнями того), взяла курс на відновлення статусу супердержави, який мав колись Радянський Союз, і разом із цим на відокремлене від інших світових лідерів утвердження себе в цій ролі. Наскільки їй це вдасться, то інше питання. Однак впадає у вічі відносно млява реакція міжнародної спільноти, зокрема країн-членів НАТО та ОБСЄ, на чеченську війну: далі окремих заяв (іноді і різких), демаршів та поверхових перевірок, також із боку Ради Європи, справа не пішла. Плюс Міжнародний валютний фонд і ще деякі світові фінансові організації нібито призупинили кредитування Росії. Однак, як свідчить недавній візит у Москву генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона, вести мову про ізоляцію нашої північної сусідки через чеченську війну ніхто не збирається. А українська дипломатія і поготів — або просто вдає, що проблеми методів приборкання Чечні (а у зв’язку із цим і очевидних висновків для нашої держави) не існує, або заявляє про розуміння позиції Росії в «контртерористичній» операції. Тобто і міжнародна спільнота, і Україна фактично відвели для себе роль статистів у трагедії, що розгортається на очах усього світу.

Та все ж безсумнівно одне, що хоч би як закінчилася війна в Чечні, нинішні або прийдешні покоління чеченців усе одно намагатимуться зібратися на землі своїх предків і влаштувати своє життя так, як забажають.