«Важливо стежити за роботою кожного депутата»

Про роботу Київради зазвичай містяни згадують у контексті неприбраного снігу, махінацій із землею, знесених історичних будинків чи забудованих парків. Питання тоді в усіх одне: чому нічого не зробили, не врятували, не запобігли… Утім, рідко проводять паралелі між тим, чому так склалося і що може зробити кожен киянин, щоби життя в місті було справді комфортним? Як мінімум — ходити на вибори. Про це кілька разів наголосила депутатка Київради Ксенія СЕМЕНОВА у розмові з «Днем». Яким чином наш вибір позначається на якості роботи міської ради, чи спроможна вона зараз належно дбати про інтереси киян і чому більшість питань, що їх розглядають депутати, стосуються землі, — про ці та інші речі ми розпитали пані Ксенію (до речі, крім депутатської роботи, її знають як популяризаторку науки та координаторку «Наукових пікніків» у місті).

«Є НИЗКА ДЕПУТАТІВ, ЯКІ ЗУМИСНО НЕ ГОЛОСУЮТЬ ЗА ТОКСИЧНІ ПИТАННЯ»

— Ви працюєте в комісії з питань діджиталізації, але частина ініційованих вами рішень стосується земельно-будівельних питань — щодо захисту будинку на Обсерваторній, 6, збереження урочища Горбачиха. Зустрічі з громадою також стосуються здебільшого цієї ж тематики. Чому так?

— Я справді думала, що займатимуся в Київраді інноваційними та цікавими проєктами щодо освіти, інформації, розвитком ІТ, допомогою стартапам. Але більшість звернень, які надходять до депутатів, стосуються земельних питань. Земля — це ж вичерпний ресурс у Києві, кожен хоче її шматочок собі. І звідси маємо багато конфліктів. Загалом якщо розглядати порядок денний Київради, то більшість питань стосуються відведення землі, оренди, землеустрою. Так чи інакше, я депутат, обраний людьми, тому коли вони до мене звертаються і коли стається черговий конфлікт, не можу усуватися від проблеми.

КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ 18ст - ФОРТЕЦЯ НОМЕНКЛАТУРИ 21ст / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА, «День»

— Останні новини із Феофанії — якраз із цієї серії конфліктів. Вирубано горіховий сад, руйнується гуртожиток під звільнення території для ЖК — чи може і хоче реагувати Київрада на подібні ситуації? Якими є механізми й важелі в окремих депутатів та міськради загалом?

— Більша частина нашої роботи стосується того, аби не допустити якихось невірних рішень. Бо коли з’являється будівельний паркан, починають вирізати дерева і будувати будинок, то виявляється, що рішення Київради з цього приводу було ухвалено рік тому чи давніше. Свою роботу я вбачаю в тому, що от зараз, коли на голосування виносяться якісь дикі рішення, — бодай акцентувати увагу колег на цьому. Адже рано чи пізно з цього виникне конфлікт. Коли рубають дерева і зводять будинок у дворі, впритул до вікон, це не може мати наслідком щось інакше, ніж конфлікт. Але у багатьох позиція така, що термін роботи в Київраді — п’ять років, тож можна буде все скинути на попередників. Наслідки наших голосувань стануть помітними не відразу ж.

— Справді, і, до речі, зараз, коли розбирають якийсь кейс щодо незаконної забудови, виявляється, що рішення в Київраді було схвалено, як часто буває, за часів мера Черновецького...

— Частина депутатів, якщо згадувати період Черновецького, працювала разом з ним же. Деякі із них працюють все життя в Київраді. Але це розуміють не всі виборці й не всі депутати, бо поки що немає суспільного відгуку на ці скандальні питання. Авжеж, яким чином відбувається голосування в Київраді? От рішення щодо забудови екопарку «Осокорки» будуть виносити на початку року. Була цілковита певність, що в Київраді за це рішення проголосують, причому в усіх фракціях. Мовляв, чому б за нього не проголосувати, адже йдеться про 11 тисяч родин-вкладників, хоча там зовсім інші цифри. Потім, після суспільного резонансу питання стало токсичним. У Київраді є низка депутатів, які зумисно не голосують за токсичні питання. Це або ті, в кого є свої принципи, або ті, кого політичні сили бачать таким собі фасадом. Приміром, деякі виходять із зали під час розгляду незручних питань, виймають картку або не голосують.

Тобто є низка депутатів, які вважаються умовно політичними й котрі не голосують за такого роду питання. Коли ж питання дуже токсичні, то деякі політичні сили вважають, що їм політично красивіше загалом усією фракцією не підтримувати їх. Але важливо, щоб був відгук від виборців. Якщо відбуваються скандальні ситуації — а від того абсолютно не падає рейтинг мера та його політичної сили, то за таких умов їм здається, що роблять усе вірно, що можуть забудувати всі парки в Києві, головне — вчасно розчистити сніг. Бо яка головна мета політиків? Залишитися в політиці. Усі орієнтуються на найближчі вибори. Не секрет, що в Київраді дуже багато представників від забудовників, є корумповані депутати, а всі думають, як проводити найближчі вибори. Для цього потрібні гроші — ясна річ, не виборці на це скинуться. Тому завжди потрібно тримати баланс — щоб і грошей накопичити на виборчу кампанію, і втримати рейтинги. Рейтинг не падає — значить, усе гаразд.

«ЯКЩО Є СУСПІЛЬНИЙ РЕЗОНАНС, ЗВЕРНЕННЯ МЕШКАНЦІВ ІЗ ТИСЯЧАМИ ПІДПИСІВ — ЦЕ НЕ ВИЙДЕ ІГНОРУВАТИ»

— Як би ви охарактеризували настрої нинішнього складу Київради, наскільки вони відповідають тому, що депутати готові захищати інтереси мешканців та міста загалом?

— Депутати зазвичай турботливо ставляться до питань того округу, від якого вони обрані. Навіть ті депутати, які зазвичай голосують за питання, що пов'язані з забудовами в нашому місті, не голосують за них, якщо йдеться про їхній округ. Знову ж таки — якщо є суспільний резонанс, звернення мешканців із тисячами підписів, то це не вийде ігнорувати, і реагують на це майже всі депутати. Оскільки в Київраді немає задекларованої більшості та опозиції, то більшість може бути умовною: сьогодні це УДАР з ЄС, завтра — СН, ОПЗЖ, тобто конфігурації дуже різні щодо різних питань. Усе залежить від того, яким чином кожен бачить публічну комунікацію в питаннях, за які ми голосуємо, і які між собою існують домовленості: скажімо, ви голосуйте за це, а ми підтримаємо тоді інше рішення. Але й ці домовленості часто порушуються.

— Ви згадали, що Київрада іноді розглядає певні «дикі» рішення — який у вас ТОП саме таких рішень?

— Найперше — схема, яка умовно називається «туалетна»: коли на великій земельній ділянці площею в кілька десятків гектарів, порожній, споруджують із піноблоків якийсь метр і метр будиночок — типу це нерухомість, але завбільшки з туалет. Цю «нерухомість» реєструють у своїх реєстраторів, отримують на неї право власності. Відповідно до Земельного кодексу ділянку в оренду можна віддати лише тій людині, яка має на ній нерухомість. Користуючись цієї шпаринкою в законодавстві, віддаються десятки гектарів землі під обслуговування ось такого «туалету». У нас було таке рішення буквально на останній сесії. Ділянка на Подолі, зелена зона — її віддали під обслуговування якогось вагончика. Подібне рішення було схвалено і щодо ділянки на вулиці Гетьмана — ця земля також вільна від забудови. Якщо є такі ділянки, які начебто мають бути зеленими зонами, а насправді перетворені на смітник, то виникає запитання до місцевої влади — а чому вони доведені до такого стану?

Навіть якщо відійти від теми знищення зелених зон, через такі рішення київський бюджет втрачає гроші. Тому що вільну від забудови ділянку потрібно віддавати із аукціону, тоді ціна буде в десятки разів більша. А ми даємо землю фактично чиїмось людям, власникам цих вагончиків, за низькою ціною і без аукціонів.

На початку моєї каденції була низка подібних рішень щодо дворів в Оболонському районі, коли двір будинку віддавався в оренду на 15 — 20 років під обслуговування магазинчика, МАФу, але на нього вже оформлена власність. І під обслуговування цього магазину віддавався увесь двір. Однозначно через кілька років його обнесуть парканом і почнуть рити котлован. Буде знову конфлікт, а ті самі депутати в наступній каденції скажуть, що це все справа рук попередників.

«ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ СТВОРИТИ ПРЕЦЕДЕНТ ЩОДО ПОКАРАННЯ ВИННИХ У ЗНИЩЕННІ ІСТОРИЧНИХ БУДИНКІВ»

— Мабуть, одне із питань, яке постійно перебуває в полі зору громадськості, — це збереження історичної спадщини. Наскільки це питання болюче і для Київради, чи готові депутати голосувати за те, щоб притягнути до відповідальності за знищення певного будинку, приміром, садиби Уткіна?

— У цій історії настільки потужне лобі, що це питання навіть не хочуть вносити в порядок денний. Таке ж рішення готувалося, але в порядок денний досі не потрапило. Виходить так, що питання, які пов’язані з земельними ділянками, може вносити до порядку денного лише мер. Я навіть з голосу не можу порушити це питання і внести у порядок, бо має бути резолюція мера. До речі, це порушення закону про місцеве самоврядування. Зараз ми з іншими депутатами ведемо консультації, щоб підготувати колективний позов до суду про скасування цієї норми регламенту, бо вона дискримінує роботу депутатів.

Так само — якщо є суспільний резонанс, то до питання більше уваги. Але зазвичай це повільне, бридке доведення будинків до стану аварійності й розрухи. Прикро, що це відбувається з приватною власністю, хоча КП «Київблагоустрій» міг би давати приписи, щоби щотижня власник сплачував штрафи. Може, це мотивувало би когось задуматися і почати раніше хоч якось монетизувати будинок, який свого часу взяли в оренду чи оформили на нього право власності. Можна укласти хоча б охоронний договір і розпочати реставрацію, реконструкцію, але вже відповідно до умов цього охоронного договору. Так було з реконструкцією на Арсенальній площі, зараз так само, відповідно до охоронного договору, триває реконструкція горілчаного заводу на Кудрявському узвозі. Тобто кейси в Києві є — не можна сказати, що це неможливо, а бізнес не може заробляли гроші лише тому, що це пам’ятка архітектури. Усе можливо, тільки за умовами охоронного договору. Деякі забудовники взагалі кажуть, що ми таким чином заважаємо працювати, особливо, надаючи будівлям охоронний статус. Будинок ХІХ століття якось сто років стояв собі без інвестора, а тепер ми заважаємо тим, що забороняємо його нищити.

Відомо, що в Києві дуже багато будинків, які не мають пам’яткоохоронного статусу. Це недопрацювання і Мінкультури, і департаменту охорони культурної спадщини. Останній рік я дуже багато працювала з ГО «Мапа реновації» щодо надання статусу будівлям і щодо порушення кримінальних справ через руйнацію будівель забудовниками. Є низка будинків, яким оперативно надали статус, коли там почалися будівельні роботи, що обурювало, звісно, забудовників.

— Якщо порушено кілька кримінальних справ щодо руйнування історичних будівель, який ваш проноз щодо їх завершення — чи справді в Києві нарешті будуть прецеденти, коли винуватців буде притягнуто до відповідальності?

— Поки що таких прецедентів немає, але мені дуже хочеться, щоб нам вдалося їх створити. Перспективною мені видається справа щодо «будинку з жуками» на Володимирській, 93, а також щодо садиби Осипа Родіна — вона зараз під арештом. Тут забудовник — Андрій Вавриш, який дуже сильно хоче будувати. Він скасував у суді рішення про статус щойно виявленої пам’ятки, але на той момент ми вже встигли внести будинок у державний реєстр пам’яток. Оскільки маємо справу з досить відкритим та готовим до комунікації забудовником, сподіваюся, що нам вдасться дійти з ним згоди і, зрештою, буде підписано охоронний договір.

— А як би оцінили, наскільки Київрада готова оперативно і чесно реагувати на ті історії, які ми обговорюємо, коли нищиться пам’ятка, вирубується парк?

— Я не можу сказати, що Київрада — цілковито єдиний орган. У нас 120 депутатів, у кожного — свої інтереси. До того ж, у нас представлені різні політичні сили, які мають свої інтереси, сформовані над фракціями. Тому я радила б апелювати до кожного депутата, висвітлювати його роботу. Бо коли пишуть, що Київрада віддала щось під забудову, все одно виходить, що на якомусь окрузі депутат все одно хороший. Адже із кожного такого депутата складається вся міськрада. Робота з кожним має значення. Деякі депутати мріють про подальшу політичну кар’єру — для них важливо не забруднити свою репутацію. Частина депутатів дійсно емоційно ставиться до питань історичної спадщини. Хай би які були загальнофракційні рішення — коли йдеться про культурну спадщину, дехто не голосує за зміну цільового призначення тощо.

«ДОСІ НЕМАЄ ЗВ’ЯЗКУ МІЖ НЕГАТИВНО СХВАЛЕНИМИ РІШЕННЯМИ В КИЇВРАДІ ТА РЕЗУЛЬТАТОМ НА ВИБОРАХ»

— Певний час тому ви створили платформу для спілкування з киянами «Питаннячка Києва» — як виправдовує себе ця ініціатива?

— Це відносно новий формат спілкування. Депутати попередніх скликань рідко говорили з людьми. Коли я чи колега Євгенія Кулеба описували у Фейсбуці питання, за які голосуватиме Київрада, дехто дивувався, навіщо ми це висвітлюємо. Останні десять років я пишу у Фейсбуці все, що роблю. Зокрема, через це я колись потрапила у список СН і в Київраду. Раніше така комунікація прийшла на рівень державної влади, а зараз імідж депутата змінився, зараз це дуже різношерстна публіка. І ватники, і прогресивні люди, і реформатори, і традиціоналісти…

До місцевої влади це дійшло пізніше. Депутати на місцях не бачать потреби в комунікації. Разом з Ігорем Хацевичем, керуючим справами секретаріату Київради, добилися публікації результатів голосувань у машиночитаному форматі, за якими можна автоматично відстежувати голосування кожного депутата. Тепер я шукаю організації та окремих ентузіастів, які готові розробляти додатки для роботи з цими відомостями. Адже більшість рішень, які стосуються людей, що живуть у Києві, ухвалюються на рівні місцевої влади, але чомусь цікавіше спостерігати за народними депутатами. Тож треба переключити цю увагу.

— Які маєте ще плани та проєкти на цей рік?

— Зараз працюємо над змінами до положення про громадський бюджет. Щороку він допрацьовується, бо немає меж для ідеалу. Громадський бюджет у Києві справді найефективніший інструмент взаємодії влади і громади. Якщо порівняти з усіма іншими містами в Україні, то він найефективніше працює, найбільше грошей на нього надається, найбільше містян беруть у ньому участь — 300 тисяч осіб за останній рік.

Торік з Євгенією Кулебою вирішили створити мапу доступності. На ній будуть позначені маршрути, доступні для маломобільних людей. На часі — працювати над реалізацією цієї ідеї й готувати технічне завдання.

Ще одна проблема, яку необхідно розв'язати, — це недосконалі правила благоустрою. Вони стосуються лише комерційних структур, описують, до кого звертатися і скільки платити при оформленні, до прикладу, МАФу. Але не прописано, що робити, якщо ти хочеш поставити лебедя із шин у дворі або лавку на вулиці. Я кілька разів уже з цим стикалася. На вулиці Політехнічіній планувалося поставити лавицю, але не могли збагнути, то з ким же це узгоджувати. Або ж науково-популярний журнал «Куншт» проводив виставку на тему медіаграмотності біля Київради, і варіантів, з ким це потрібно узгоджувати, було багато, оскільки чітко ніде нічого не прописано. Також є запити про те, що у правила благоустрою потрібно внести норми про догляд за газонами, щоб не зрізати їх під нуль, про догляд за фасадами, що бажано граніт не замальовувати бордовою фарбою. Усе це ще буде проходити етап обговорення.

Хочеться також розібратися, а що ж у нас з інтернетом у школах. Другий рік не можу отримати відповіді, хто саме платить за нього. Скажімо, департамент цифрових технологій закуповує і прокладає оптоволокно до школи, а що далі? Якісь райони закуповують необхідне обладнання, щоб інтернет був безпосередньо у школі, хтось робить це за рахунок батьків, хтось — за рахунок громадського бюджету, але якогось уніфікованого підходу чи стандарту немає.

— Наостанок, можливо, дещо глобальне питання. Часто в редакції говоримо про те, що чимало проблем Києва пов’язані з тим, що містом або керують, або встановлюють правила люди із олігархату. На вашу думку, чи це так, і що заважає столиці мати справді багато парків, достатню кількість шкіл та садочків, зручні транспортні розв’язки, тобто стати насправді комфортною?

— Те, що більшість Київради працює на фінансові групи, це так. Тільки у Києва це зазвичай не олігархи, а забудовники. Так, вони мають вплив на владу, хіба що не мають ще власних медіаресурсів.

Та проблема не лише в цьому. Досі немає зв’язку між негативно схваленими рішеннями в Київраді та результатом на виборах. На останніх виборах була дуже низька явка виборців. І за таких умов ти можеш виграти вибори, підкупивши людей: от працюєш п’ять років на створення виборчої сітки, у момент виборів купуєш голоси, і все. Тому важливо ходити на вибори і стежити за роботою кожного депутата. У нас є таке поняття, як громадський активізм, і вважається, що це якась окрема історія від роботи міськради і кожного киянина. Мені запам’ятався подив депутата міськради Вільнюса Томаса Сейкаліса під час візиту до Києва. Його вразило, що ми дивуємося з активної реакції певної групи людей на вирубку якогось скверу чи забудову якоїсь земельної ділянки. Бути активним і цікавитися політикою — це звичайна реакція кожного литовця. Так само має бути й у нас. А в усіх депутатів має бути відчуття, що вони мають спільні точки дотику з громадою.