Україна має напрацювати власне рішення

Українські законодавці намагалися реформувати систему реєстрації місця проживання. Але цього виявилося не досить для того, щоб викорінити пов’язані з нею проблеми. Вони також залишилися не тільки в законодавстві, а й у сприйнятті самих громадян. Тому ми повсякчас маємо справу з недоліками системи реєстрації, які зрештою мають бути системно усунуті.

Останнім часом ми почали говорити про проблему «прописки» через появу переселенців зі сходу України та Криму. Загалом, за оцінкою соціологів, приблизно 7 млн громадян живуть не за місцем реєстрації.

ПРООН та громадянське суспільство переконані, що саме зараз найкращий час ґрунтовно розв’язати проблему, бо вона не піде сама по собі. Її все одно доведеться розв’язувати.

Через недосконалу на сьогодні систему реєстрації уряд матиме проблеми з переписом населення цього року. Адже складно буде визначити, де саме проживають мобільні громадяни.

Урядовці пропонують поєднати перепис населення з цифровими технологіями, але якщо сам інститут «прописки» не відображає реальності, то ми не зможемо провести перепис населення. При цьому незрозуміло, яким чином та якими технологіями планують провести перепис. Якщо його хочуть робити через реєстри, як це є, до прикладу, в Естонії, то це можливо не раніше ніж за п’ять-десять років. Варто також зауважити, що Держбюджет наразі недофінансовує цьогорічний перепис.

Україна не єдина держава, де є проблеми з реєстрацією місця проживання. Їх у світі почали активно розв’язувати останніми десятиліттями з більшим чи меншим успіхом залежно від країни. Є доволі позитивний досвід країн ЄС, зокрема скандинавських держав та Нідерландів. Але одразу запровадити скандинавську модель в Україні буде неможливо, бо для початку потрібно викорінити юридичні недоліки системи і змінити подекуди упереджене ставлення громадян до інституту реєстрації.

Ключова особливість, яку ми побачили в системах реєстрації місця проживання різних країн, полягає в тому, що реєстрація не дає жодних прав розпоряджатися нерухомістю чи неправомірно вселятись у помешкання. Також на підставі реєстрації не можна успадкувати нерухомість.

Людина може бути зареєстрована за адресою лише з офіційного реєстру адрес. Це унеможливлює реєстрацію в громаді за адресою, якої не існує. Цей приклад може стати корисним запозиченням у межах реформи реєстрації місця проживання в Україні.

Що ж до ринку оренди, який залишається вкрай непрозорим в Україні, то в багатьох європейських країнах договір оренди вважається законною підставою для декларації місця проживання. Для того щоб зареєструватися, не потрібно отримувати окремий дозвіл від власника житла, як це є в Латвії та Нідерландах. Згода власника на декларування зазначена в договорі про оренду. Тому в країнах з такою нормою немає «сірого» ринку оренди житла. У Литві власник не може анулювати дані задекларованого місця проживання, якщо людина там дійсно живе в межах укладеного договору.

Також у тій же Литві задекларувати місце свого проживання можна в онлайн-системі після підтвердження ідентифікації. Знімаються громадяни з реєстрації автоматично на підставі закінчення терміну дії договору оренди.

Після завершення терміну дані про тимчасових мешканців видаляють із реєстрів. У Латвії подібних механізмів немає, що призвело до низки проблем, зокрема до реєстрації людей без відома власника.

95% опитаних українців за жодних умов не погодились би зареєструвати у своєму помешканні орендарів через низку побоювань, зокрема через уявлення, що від реєстрації виникає право власності на нерухомість. Та правники наголошують, що такі уявлення не відповідають дійсності, а самі страхи пов’язані з радянським законодавством, яке сьогодні в Україні не діє.

Вигода від реформи полягає в тому, що не буде жодних ризиків для права власності в результаті такої реєстрації. Інформацію про людей, які зареєстровані в нерухомості, можна отримати від державних органів влади, що забезпечуватиме прозорість. Доступ до цієї інформації важливий у відносинах між державою та громадянином.

На мою думку, владі потрібно розпочинати зміни з упорядкування ринку орендованого житла, як це було в Нідерландах і Франції. Не можна зберігати незаконні форми правових відносин при спробі розв’язання проблеми реєстрації. Разом з тим, потрібно здійснити реформу оподаткування, ЖКГ і соціальної сфери задля врегулювання питань житлових субсидій, соціальних виплат та податків, що є суттєвими перешкодами для легалізації вагомої частки орендних правовідносин, а отже, і для державної реєстрації орендарів.

Деякі країни запровадили систему автоматичних повідомлень власників. Це надає їм можливість отримувати інформацію, коли хтось зареєструвався в їхньому житлі. Управління цією системою в різних країнах різне. Але Україна не може скопіювати ту чи іншу модель. Вона повинна напрацювати рішення самостійно для власного контексту.

Адекватне планування ресурсів громади у країнах, де відбулась така реформа, базується на реальних даних. В окремих країнах ЄС існує єдина база даних для всіх громад, що дає змогу спостерігати за міграційними процесами в межах країни в режимі реального часу.

До прикладу, у скандинавських країнах немає такого явища, як перепис населення щодесять років, оскільки офіційні реєстри дозволяють будь-коли надати точні дані та виписки про будь-які ситуації щодо переміщення громадян.