На своем месте в истории

Презентация книги первого президента в день своего 85-летия стала заметным событием. И не только из-за медийного аншлага. Стране нужна серьезная мемуарная литература, политические книги и аналитика, чтобы лучше понимать новейшую историю Украины. Первый президент независимой Украины Леонид Кравчук, безоговорочно, является личностью, которому есть о чем рассказать и о чем вспомнить. Леониду Макаровичу хорошо известна «анатомия власти», ее законы и закулисные «правила игры». А если еще принять во внимание большой жизненный опыт, то его новая книга «Первый о Власти», конечно, заслуживает пристального общественного внимания (издание подготовлено Фондом «Перспективная Украина», литературная запись и составление Ивана Капсамуна при участии Владимира Панченко). Эти заметки являются попыткой ознакомить читателя с важнейшими, принципиальными моментами воспоминаний Леонида Кравчука.

ЗАПРЕТ  КОМПАРТИИ УКРАИНЫ

«Коли ми зібралися у Верховній Раді після спроби ГКЧП, одним із запитань було: що робити з Комуністичною партією України? Я виступив і заявив: «Є пропозиція. Призупинити її діяльність». Саме таке рішення і прийняла президія Верховної Ради — не заборонити, а призупинити. Проходить два тижні, і я бачу, що Політбюро ЦК КПУ знову починає активно засідати. Звичайно, все це відбувається не без контактів з Москвою... Тоді ми збираємо президію Верховної Ради і вносимо пропозицію  (здається, за ініціативою Леся Танюка) про заборону Компартії України. Щоб не було ніяких розмов і розкачки, я одразу підтримую це рішення. Лише два члени президії виступили «проти». Однак я знав, що цього замало, тому ми негайно ухвалили рішення затвердити указ голосуванням парламенту. Верховна Рада майже одноголосно затвердила заборону Компартії України... На той час  це було оптимальним варіантом, адже  якби ми прийняли рішення передати це питання до суду, то невідомо, чи мав би взагалі право радянський суд ухвалювати рішення про заборону Компартії... Всі інші ланки державного управління хиталися і вичікували. Пізніше це рішення скасували. Мій наступник Кучма почав загравати з комуністами, їм вже виділяли гроші й «ублажали» різними способами».

О ВСЕУКРАИНСКОМ РЕФЕРЕНДУМЕ 1 ДЕКАБРЯ 1991 ГОДА

«Після того, як було зрозуміло, що ми ухвалимо Акт про незалежність,  зібралася частина президії Верховної Ради і постало інше питання: чи буде цей Акт легітимним у контексті всесоюзного референдуму за збереження СРСР від 17.03.1991 (70,2 % — за)? Той референдум можна було скасувати тільки новим референдумом. Я виступив на президії з такою ініціативою. Але тут збираються наші націонал-демократи на чолі з Чорноволом і кажуть мені, що, виявляється, я запропонував дурницю. Мовляв, він такий хитрий, цей Кравчук, і замість того, щоб радіти перемозі, хоче провести референдум, на якому люди точно не проголосують, тоді наша справа завалиться... І що відбулося 1 грудня? Ствердну відповідь на запитання бюлетеня: «Чи підтверджуєте Ви Акт про незалежність?» дали 90,32% з тих, хто голосував!... До речі, нашу незалежність визнали тільки після Всеукраїнського Референдуму. За місяць нас визнали 56 країн світу, перші — Польща та Канада».

ОБ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАХ ОТКАЗА УКРАИНЫ ОТ ЯДЕРНОГО ОРУЖИЯ

«В Україні на момент незалежності знаходилося 176  міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) і 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках. І всі ці ракети були націлені на Америку... США одразу  почали вимагати від нас позбутися ядерних ракет. Для американців вони  були небезпечними, тому що «дивилися» на Штати. Тодішній віце-президент США Альберт Гор мені відкрито сказав: «Пане  президенте, якщо  ви не вирішите це питання, проти вас почнеться економічна блокада». Росія, звісно, теж виступила за вивезення зброї з України. Тобто в політичному, економічному і фінансовому плані ми були поставлені в таку ситуацію, коли іншого рішення не було... Науковці сказали, що Україна не зможе забезпечити утримання, експлуатацію і розвиток ядерної зброї. До того ж ми не повинні забувати, що пульт управління нею знаходився у Москві».

О ФАЛЬСИФИКАЦИИ ПРЕЗИДЕНТСКИХ ВЫБОРОВ 1994 ГОДА

«Потрібно одразу сказати, що по своїй суті президентські вибори 1994 року були спровоковані і сфальсифіковані. Головним замовником була Росія, яка за допомогою Кучми і комуністів реалізувала свій план. В першому турі я виграв, набравши 38,36% голосів виборців... Але виборчі комісії в багатьох областях очолювали комуністи, які відкрито фальсифікували результати виборів. Під час першого туру це було зробити складніше, ніж під час другого. Наприклад, якщо в певній області я в першому турі набрав 20%, то в другому це вже було 10%».

ОБ УРОВНЕ ОТЕЧЕСТВЕННЫХ ПОЛИТИКОВ

«Хоч якби ми оцінювали російських політиків, там присутнє державницьке мислення, а у нас здебільшого «хацапетівське», яке нерідко нагадує зальоти Соцького Мусія... Навіть взяти наших націонал-патріотів. Вони ж переоцінювали Єльцина, ставлячись до нього з великим пієтетом. Коли той приїхав до Києва, то бігли, спотикаючись, до трибуни, щоб привітатися з ним».

* * *

Автор этих строк осознает,  что приведенные фрагменты — это лишь крошечная частица книги Первого Президента Украины, однако и они дают пищу для размышлений. Кстати,  толчком, импульсом к ее написанию стали просьбы молодежи рассказать о «технологии власти». Вовсе не обязательно соглашаться с вышеприведенными мнениями Леонида Макаровича Кравчука. Однако важно вот что: это человек, который оказался на своем месте в истории и выполнил свою миссию.