Солодощі з дикої рожі
або Що спільного в алтеї і маршмелоу?У різних місцевостях цю рослину здавна називають по-різному: алтей, алтея, дика троянда, дика рожа, собача рожа, дика мальва, проскурник, проскурняк... Але незалежно від місць зростання, її всюди вихваляли і приписували їй безліч корисних властивостей.
Стародавні греки і римляни назвали її — Althaea, що перекладається як «зцілювати». Під такою назвою вона й згадується у працях багатьох стародавніх лікарів, які радили її вживати профілактично ледь не від усіх хвороб.
Науковий опис алтеї з’явився у 1753 році, завдяки найвідомішому ботаніку вісімнадцятого століття — Карлу Ліннею, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Шведський природознавець і подарував рослині родову назву «алтея», зважаючи на її неперевершені лікарські властивості.
Фахівці стверджують, що існує близько тринадцяти видів алтея, але цілющими рослинами вважаються лише три з них — алтея лікарська, алтея вірменська і алтея конопляна.
АЛТЕЮ МОЖНА СПЛУТАТИ З МАЛЬВОЮ
Алтея лікарська — схожа на мальву багаторічна рослина з прямостоячим ворсистим стеблом, зазвичай доростає до двох метрів у дикому стані. Її часто з плутають з близькою родичкою мальвою. Та алтея має деякі відмінності, у яких не так легко зорієнтуватися. Це, зокрема, листя еліптичної форми, розітнуті на три або п’ять сегментів.
Квіти цієї дикої троянди, білі або рожеві, дуже милі й ніжні, радують око все літо. Звісно, якщо ви знаєте, де їх можна побачити. Рослина любить вологий грунт, тому часто росте поблизу озер, річок і боліт. Зустріти алтею можна будь-де в помірних широтах, у кліматі з підвищеною вологістю.
Алтея росте майже по всій території України, окрім гірських районів, майже всюди — в Білорусі, у середній і південній смугах європейської частини Росії. А ще її часто можна зустріти в парках і садах.
Як і про всі рослини, про алтею теж існує багато легенд і міфів. В одному з них розповідається, що каледонська цариця Алфея (Алтея), отримала пророкування, де йшлося: « в той час як догорить поліно у вогнищі, син твій помре». Злякавшись передбачення, Алфея витягла з багаття поліно, загасила і поклала подалі від чужих очей. Час минав, син ріс, і через якийсь час, полюючи на дичину, він випадково вбив свого дядька — рідного брата Алфеї. У гніві жінка дістала поліно і кинула у вогонь. У той же момент помер її син. До слова, у ті часи брати і сестри були ближче один одному, ніж власні діти, тому Алфея не витримавши втрати, наклала на себе руки»
Інша давньогрецька легенда розповідає, що появою рослини ми завдячуємо благочестивій жінці на ім’я Алтея. Коли її дитина смертельно захворіла, вона повсякчас молила богів про її зцілення. Боги дослухалися до благань матері й послали їй чудодійну рослину, яка вилікувала дитину. Згодом цій квітці люди також дали ім’я жінки.
НАЗВА РОСЛИНИ ДАЛА НАЗВУ ВІДОМИМ СОЛОДОЩАМ
Від англійської назви алтеї лікарської — (англ. marshmallow plant) — походить назва популярних нині солодощів маршмелоу. Перші маршмеловенки готували, виварюючи шматочки кореня алтеї з медом до затвердіння. Щоправда, в давнину такі солодощі використовували переважно з лікувальною метою. Згадки про лікувальні властивості алтеї й лікувальні солодощі з неї знаходять ще у другому тисячолітті до нашої ери у Давньому Єгипті.
З історичних публікацій відомо, що у дев’ятнадцятому столітті французькі кондитери покращили рецепт, додавши у нього яєчний білок, і почали виробництво солодощів під назвою Pate de Guimauve.
З інших джерел дізнаємося, що такі солодощі, що мало чим відрізняються від звичного нам зефіру, винайшли не французи, а американці. Саме вони, використали збиті білки, цукор і липкий компонент коріння алтею (маршмелоу) для виробництва зефірного крему — попередника солодощів, добре відомих нам сьогодні.
До столу йде й коріння алтеї. Відомо, що у ньому міститься 36 відсотків слизистих речовин та крохмалю, 11 % пектину, 37 крохмалю, 4 цукру, 2 відсотка аспарагіну, а також бетаїн, каротин, лецитин, фітостерин, солі мінеральні, олія жирна. Корінь може мати до 11 відсотків цукрози, залежно від умов зростання.
Для вживання, пізно восени та напровесні до початку вегетації, збирають лише однорічні кореневища. Їх миють, очищують від шкірки, розрізають та сушать. Солодкуваті сушені корені можна варити, готувати з ними кашу з молоком чи кисіль. Сирі ж корені теж придатні до вжитку — їх обкочують у борошні чи сухарях та тушкують в духовці. Кажуть, з них готують і смачні зацукровані цукати.
ЛІКИ ВІД ЛЕГЕНЕВИХ ХВОРОБ
Алтея лікарська згадується в працях багатьох стародавніх лікарів (Пліній, Теофраст, Діоскорид, Ібн Сіна).
На початку IX століття імператор Карл Великий видав наказ про вирощування лікарських рослин, серед них і алтеї.
Східні слов’яни здавна використовували її переважно для лікування легеневих захворювань. Для лікування цих хвороб вони користувалися різними лікарськими рослинами (малина, липа, чебрець, солодка), але найбільш популярною, за свідченням багатьох джерел, була алтея лікарська.
З коріння цієї рослини роблять відомі ліки «Мукалтин» та сироп «Алтейку». Алтея входить також до складу грудних зборів.
У народній медицині корінь алтеї вживають рідко. Значно частіше використовують квітки і листя при шлунково-кишкових захворюваннях та полоскання горла. Порошок, водний настій, екстракт і сироп використовують як протизапальний і відхаркувальний засіб при катаральних станах верхніх дихальних шляхів, гастритах та ентероколітах.
СИРОВИНА ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ПАПЕРУ, КАНАТІВ І ФАРБ
Рослина практично повністю переробляється. Вона має міцні волокнисті стебла, які використовують для виробництва паперу, мішків чи мотузкових канатів.
З її насіння можна видобувати олію, а в квітах і листі є особливий фарбувальний пігмент мальвідін, за допомогою якого фарбують бавовняні і вовняні тканини.
Плодову олію також додають в лакофарбові вироби.
А ще алтею можна зустріти в парках і садах, вона дуже гарна і декоративна. Її люблять і ландшафтні дизайнери, і ті, заради кого вони застосовують своє вміння.