«Бути вільними, бачити справжнє»

Domus із латинської означає «дім». А львівський театр «Домус» уже півтора року є домом для переселенки з Криму Наталії Меньшикової, львів’янина Дениса Федєшова та решти «сім’ї», тобто акторського складу. Як усі вони вирішили об’єднатися, аби творити разом? Чому театр заснували не в центрі Львова, а в його спальному районі? І що потрібно для того, аби Domus повторив свою шалену витівку і вирушив із гастролями східною Україною? На ці та інші запитання «Дня» відповідала режисер та художній керівник театру Наталія МЕНЬШИКОВА.

«ПОЄДНАТИ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ТА ЛЬВІВ’ЯН»

Театральним мистецтвом Наталія Меньшикова займається з юних літ. У Сімферополі вона працювала режисером, мала свій театральний центр. Утім, після анексії Криму Наталія була вимушена покинути півострів і переїхати до Львова.

«Через певний час тут я зустріла людину, яка також хотіла і мріяла займатися театром. На сьогодні це директор і актор театру «Домус» Денис Федєшов, — згадує Наталія. — Вперше я побачила його на виставі одного з місцевих самодіяльних театрів. А коли ми познайомилися, Денис якраз мав піти в армію. Далі, відслуживши 14 місяців, він повернувся, і ми взялися за втілення нашого задуму.

Ідея створення театру виникла з бажання поєднати переселенців та львів’ян, професіоналів та аматорів. Згодом до нас долучилися двоє дівчат — одна також була переселенкою, а друга — львів’янкою. Вчотирьох ми і розпочали роботу, а потім до нас доєдналися ще троє людей із різних міст України. Ми вирішили, що сім — це сім’я, а сім’я — це дім, тобто domus латинською».

ПЕРШИЙ ТЕАТР У НАЙБІЛЬШОМУ СПАЛЬНОМУ РАЙОНІ ЛЬВОВА

Театр Domus — офіційно перший незалежний театр на Сихові. І в цьому ще одна його особливість: він розташований не в центрі Львова, а в його найбільшому спальному районі, який часто напівжартома називають «автономією міста». «А ще ми кажемо, що це мала батьківщина нашого директора! Денис жив тут у дитинстві», — додає Наталія Меньшикова.

«Так чому все-таки театр створили на Сихові?» — запитую я. — «Бо це величезний спальний район, у якому проживає понад 200 тисяч людей. Ми подумали, що центр достатньо насичений театрами і найрізноманітнішими заходами, а з Сихова туди далеко не всім зручно доїжджати. Тому тут ми розраховували знайти свого глядача. Вирішили спробувати створити театр у місцевому Культурно-освітньому центрі імені Олександра Довженка. Звернулися до його керівництва з пропозицією. Нам пішли назустріч. Тепер тут ми орендуємо приміщення».

Створювався театр, як каже Наталія, зі світу по нитці. Зокрема, так збиралися декорації для першої вистави в «Домусі». «Тканину нам надіслали з Ужгорода знайомі знайомих. Знайшлися також і люди, які дали нам чотири десятки дерев’яних піддонів, з яких побудували декорації», — згадує режисер.

ЗАРАЗ ТРУПА ЗБИРАЄТЬСЯ ПОЗНАЙОМИТИ ЖИТЕЛІВ СЛОВ’ЯНСЬКА ТА КРАМАТОРСЬКА ЗІ СПРАВЖНІМ КОХАННЯМ НАОСЛІП — ВИСТАВОЮ У ДВОХ ДІЯХ «МЕТЕЛИКИ ВІЛЬНІ»

У жовтні 2016 року відбулася прем’єра першої вистави — «Уві сні та наяву» за мотивами творів «Очі блакитного собаки» Габріеля Гарсія Маркеса та «До нас в місто приїхав...» Алли Соколової. «Це дві маленькі п’єси, поєднані антрактом, — пояснює Наталія Меньшикова. — Загалом ця вистава про наше життя, співвідношення того світу, який ми б хотіли бачити, але поки що він існує тільки уві сні, та реального світу. Вона про людей, які намагаються вирватися на волю із усталених обмежень, які борються за своє життя».

Наразі у репертуарі театру дев’ять вистав. «Усі вони різні за жанром і темою. Кожного разу пробуємо щось нове, експериментуємо. Зокрема, прагнемо поєднати в театрі також дорослих і дітей. У репертуарі маємо дві казки. Минулого року з’явилася «Неспляча красуня» — про дівчинку, яка не хоче спати і чекати 100 років, поки прийде принц, а прагне сама пізнавати життя.

Другу виставу для дітей створили нещодавно. Йдеться про казку «У пошуках втраченої магії», де використовується, між іншим, багато циркових елементів: жонглювання, фокуси тощо. Через призму цієї вистави ми показуємо дітям, що треба вірити, варто пам’ятати про те, що в дитинстві ти мріяв стати чарівником, і надалі залишатися ним», — розповідає режисер.

НА СХІД УКРАЇНИ — З ГАСТРОЛЯМИ

Втім, деколи «Домус» таки виїжджає за межі Сихова та Львова. Зокрема, так було минулого року, коли театр поїхав із гастролями на Луганщину. Зараз вони знову хочуть поїхати на схід України, щоб познайомити жителів Слов’янська та Краматорська з добрим, чутливим та справжнім коханням наосліп у двох діях — це «Метелики вільні» за п’єсою американського драматурга Леонарда Герша.

Із цією ж виставою «Домус» відвідав минулого року Сєверодонецьк та Новоайдар на Луганщині. Тоді поїздка стала можливою завдяки субгранту в рамках проекту «Українська платформа громадських ініціатив» за фінансової підтримки ЄС.

Для другої поїздки на схід незалежному театру теж потрібні кошти. Тож він розпочав краудфандингову кампанію «Бути вільним, бачити справжнє» на Спільнокошті (https://biggggidea.com/project/buti-vilnim-bachiti-spravzhne/#). Для нових гастролей театр прагне зібрати 40 тисяч гривень, які підуть на доїзд акторського складу і перевезення декорацій. Наразі доброчинці пожертвували вже понад 25 тисяч. Завершиться кампанія зі збору коштів 24 березня.

«Східні області України, де населення потерпає від війни, гостро потребують соціальної та культурної реабілітації, у тому числі через візитні ініціативи. Для нашого театру, створеного жителями західного регіону та переселенцями з Криму та сходу, дуже важливо не тільки показати виставу, а й під час обговорення її з глядачами створити платформу для діалогу, обміну досвідом та вироблення спільного меседжу — порозуміння між регіонами», — кажуть у театрі, плануючи після міст на сході України також відвідати Дрогобич, що на Львівщині.

«Без сумніву, там люди потребують театру, як ніхто інший. Так, матеріальних речей там дуже бракує. Однак духовна та моральна підтримка деколи навіть важливіша за, наприклад, матеріальні кілограми гречки.

Жити все одно доводиться зараз. Не можна переписати життя наново. Це не диктант, — продовжує Наталія Меньшикова. — Ми усвідомлюємо, що змінити місце проживання чи напрям діяльності насправді не так просто. Тому хотіли б об’єднати тих людей, яким це довелося зробити. Своїм прикладом прагнемо показати іншим, що жити треба зараз».

Виставу «Метелики вільні» для поїздки на схід «Домус» вибрав невипадково. На першому плані — непрості стосунки незрячого чоловіка і молодої жінки, ця вистава про пошук відповідей на запитання, що таке бути вільною людиною, про любов матері до сина, яка подеколи сковує і руйнує. «Через призму театру ми хотіли показати, що люди, які позбавлені фізичної можливості бачити, інколи своїм серцем і душею бачать більше, ніж ті, хто має зір. Є люди, які позбавлені можливості бачити навіть не через відсутність зору. Вона не бачать, тому що не хочуть бачити, бо стереотипи сильніші за ідею подивитися на ситуацію під іншим кутом, — відзначає режисер. — Стереотипи, бар’єри... У виставі порушується багато тем, окрім романтичного кохання. Кожен знаходить у цьому творі щось своє — те, що чіпляє за людські струни всередині душі».

Також у рамках вистави театрали планують організувати флешмоб для глядачів. Його суті воліють поки не розкривати. Кажуть, що дадуть людям можливість спробувати відчути, як це — не бачити. До речі, Денис Федєшов, який грає у виставі роль незрячого, довго готувався, аби зрозуміти, як насправді живеться незрячим. Він заплющував очі, надягав окуляри, брав палицю для незрячих і так щодня протягом двох тижнів ходив по Сихову.

«БУКЕТ ІЗ ГІЛЬЗ»

Наталія з усмішкою згадує теплий прийом на Луганщині. Каже, глядачі не хотіли відпускати колектив — обговорення вистави тривало протягом кількох годин. «У Новоайдарі виставу дивилися наші військові. Після завершення вони дуже хотіли подарувати нам квіти, але в тих умовах їх було не знайти. Тому вони подарували нам піввідра гільз... Цей букет із гільз ми зберігаємо у театрі. Це подарунок, який вразив нас найбільше. Можливо, колись у якійсь виставі він стане нам у пригоді. Після вистави хлопці зізналися, що їм дуже захотілося додому... Тоді я зрозуміла ще більше, наскільки ця ініціатива потрібна. Їм важливо подивитися на сцені не на війну. Вони і так її бачать. Їм бракує іншого. Тому ми їдемо туди з виставою про розуміння, кохання, співчуття, силу, мудрість, теплі людські відносини...» — розповідає Наталія Меньшикова, яка вірить, що кошти на поїздку таки вдасться зібрати і театр «Домус» знову побуває на сході України.

***

Чи поїде в травні «Домус» до Слов’янська та Краматорська, буде відомо вже незабаром. Тим часом для львів’ян і гостей міста Лева двері театру відкриті щотижня по суботах у Культурно-освітньому центрі ім. Довженка.

Фото надані театром Domus